2. Система законодавства

Суттєве теоретичне й практичне значення має розуміння відмінностей між правом (як системою правил поведінки) і законом (як офіційним письмовим документом, що видається законодавчим органом держави). Основні відмінності між ними наведені в табл. 1.

Говорячи про систему законодавства, доцільно звернути увагу на те, що сам термін "законодавство" є одним із базових в юридич­ній науці й практиці, а тому і одним з найуживаніших в юридичній літературі. Він досить поширений і в текстах нормативно-право­вих актів. Але, незважаючи на це, його зміст нормативно ще не визначений. Тобто фактично застосовується в нормативно-право­вих актах навмання.

У законах України поняття "законодавство" вживається часто як синонім поруч з такими правовими термінами, як "закони", "акти законодавства", "законодавчі акти", "нормативно-правові акти". Для вітчизняних юристів давно стали звичними такі сло­восполучення, як "у випадках, передбачених законодавством" або "у порядку, передбаченому законодавством", а також вказів­ки на обставини, "установлені законодавством". Але при цьому не визначено, який зміст вкладається в поняття "законодавство" і який конкретно мається на увазі суб'єкт: тільки Верховна Рада України, що приймає закони — акти вищої юридичної сили, чи й інші суб'єкти правотворчості — Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства та ін.

Тому в науковій літературі і на практиці термін "законодавство" вживається:

• у вузькому (власному) розумінні, коли під законодавством розуміються лише закони, тобто акти вищої юридичної сили, прийняті парламентом або референдумом;

• у широкому розумінні, коли під законодавством розуміється вся сукупність чинних нормативно-правових актів, включаючи і Конституцію, і закони, і підзаконні нормативно-правові акти.

Ця обставина суттєво утруднює застосування приписів цілого ряду нормативно-правових актів. Зазначену прогалину можна і необхідно якнайшвидше усунути, розкривши зміст терміна "законодавство" в Законі України "Про закони і законодавчу діяльність", проект якого вже кілька років розглядається у Вер­ховній Раді України.

У цьому розділі підручника термін "законодавство" вживається в широкому розумінні як сукупність усіх чинних норматив­но-правових актів, включаючи Конституцію, закони і підзаконні нормативно-правові акти.

На відміну від системи права, система законодавства — це система нормативно-правових актів, насамперед законів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об'єктивності, визначеності, загальності. Система права і систе­ма законодавства співвідносяться, як зміст і форма. Право і зако­нодавство взаємопов'язані, але не тотожні явища. Система зако­нодавства є зовнішнім вираженням системи права. Це означає, що кожен елемент системи права знаходить своє відображення в системі законодавства. Інакше кажучи, елементи системи за­конодавства є матеріальною юридичною формою відповідних елементів системи права, а елементи системи права становлять зміст відповідних елементів системи законодавства. Тому всі процеси, що виникають і здійснюються в цих системах, не вини­кають окремо в праві, і окремо в законодавстві. Вони виникають у праві і знаходять свій вираз у законодавстві. Таким чином, еле­менти системи права відображаються у відповідних елементах системи законодавства.

Первинною складовою частиною системи законодавства є нор­мативно-правові акти (закони, укази, постанови, інструкції тощо), що виступають засобом формального визначення норм права та надання їм загальнообов'язковості. Але слід мати на увазі, що нормативні акти в залежності від об'єму і складності суспільних відносин, що підлягають врегулюванню, можуть мати складну структуру і поділятися на розділи, параграфи, статті. Останні у свою чергу можуть поділятися на частини, пункти тощо.

Кожен з елементів нормативного акта може містити одну або декілька норм права. Крім того, окремі статті нормативно-право­вого акта (її частини, пункти) можуть закріплювати як конкретні правила поведінки, так і їх певні елементи. Такі складові норма­тивно-правових актів називаються нормативними приписами.

Отже, норма права (як елемент системи права) може знаходити свій вираз у нормативно-правовому акті (як елементі системи за­конодавства) або в його частинах (статтях, їх частинах, правових приписах).

Відповідно інститути права знаходять свій вираз в інститутах законодавства, підгалузі і галузі права — у підгалузях і галузях законодавства, міжгалузеві комплекси — у комплексних галузях законодавства. При цьому вказані елементи системи законодав­ства охоплюють нормативно-правові акти або їх певні складові частини, які містять норми права, що входять до відповідних інститутів, підгалузей, галузей і міжгалузевих комплексів права.

Таким чином, якщо система права — це система узгоджених між собою правил поведінки або їх певних груп, то система зако­нодавства — це певні нормативні акти, їх елементи або групи, в яких вказані правила поведінки знаходять своє нормативно-юридичне закріплення.

Відмінності внутрішньої структури системи законодавства від відповідної структури системи права зумовлені головним чи­ном тим, що засадами в побудові законодавства є структури не тільки системи права, а й системи здійснення державного керівництва в цілому. Саме тому структура системи законодавства залежить не тільки від логіки самої системи права, а й від інших чинників об'єктивного та суб'єктивного порядку.

Назви галузей законодавства в одних випадках можуть збігати­ся з назвами галузей права (кримінальне, цивільне), в інших — з назвами підгалузей права (авторське, водне законодавство) чи з назвами міжгалузевих комплексів (законодавство про охорону природи, морське законодавство, сільськогосподарське законодав­ство). При цьому галузі законодавства охоплюють нормативноправові акти, що містять норми відповідних галузей чи підгалузеи права або правових комплексів.

Система законодавства є досить складним явищем, структура якого може розглядатися в різних аспектах.

Горизонтальну структуру системи законодавства утворюють його галузі.

Вертикальна структура системи законодавства будується у відповідності з юридичною силою чинних нормативно-правових актів, що залежить від місця суб'єкта, який прийняв конкретний нормативний акт, у системі нормотворчих органів.

Вертикальну структуру законодавства України складають Конституція та конституційні закони України; поточні, органічні закони України; постанови Верховної Ради України, укази Пре­зидента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші підзаконні нормативно-правові акти.