- •4. Умови ефективності ви-ва
- •31. Матеріалізація технології виробництва
- •92. Інструментарій вивчення ринкової пропозиції
- •19. Зміст поняття ринкова класифікація ресурсів в сучасній економічній літературі
- •101. Характеристика національного ринку
- •86. Інструментарій вивчення ринкового попиту
- •87. Сутність класичного підходу до встановлення джерела зростання капіталу
- •107. Фундаментальні проблеми ринкової економіки
- •128. Основні форми організації економіки
- •129. Рівень та структура витрат
- •153. Зв'язок економічної теорії та економічної політики
- •170. Показники економічної ефективності
- •169. Принципи і стимули ринкової економіки
128. Основні форми організації економіки
Економіку можна трактувати як сукупність виробничих відносин, а її визначальним елементом є відносини власності. Проте у суспільному виробництві поряд з виробничими відносинами виникають та існують і економічні зв'язки. Для того щоб виробляти, люди вступають у певні зв'язки і відносини, і лише в межах цих суспільних зв'язків та відносин існує їхнє ставлення до природи, відбувається виробництво. Матеріальну основу і виробничих відносин, і їхнього елемента — економічних зв'язків — становить рух вироблюваного продукту. Однак якщо виробничі відносини та їхнє ядро — відносини власності на засоби виробництва — визначають суспільну форму виробництва, то економічні зв'язки виражають форму або, точніше, спосіб руху вироблюваного продукту. Це передусім безпосереднє його використання самими виробниками, а отже, прямі натуральні зв'язки.
Господарство, в якому панують прямі економічні зв'язки, що відбивають рух натурального продукту та форми організації виробництва, які їм відповідають, називають натуральним. Прямі натуральні зв'язки, натуральне господарство панували у докапіталістичних формаціях. Це означає, що вони обслуговували потреби функціонування різних типів власності на засоби виробництва — первіснообщинної, рабовласницької та феодальної.
Другою формою економічних зв'язків є опосередкована, товарна форма, за якої продукт праці призначений для задоволення не власних, а суспільних потреб. А його рух від виробництва до споживання опосередковується ринком, купівлею-продажем. За цих умов продукт праці набуває товарної форми, а товарна організація виробництва стає панівною, загальною формою. Товарна форма зв'язків і зумовлена ними товарна форма організації виробництва також обслуговують різні типи приватної власності на засоби виробництва. Своєрідною формою економічних зв'язків характеризувалося виробництво у колишньому СРСР та ряді країн Східної Європи.
Економічне життя будь-якого суспільства є певним чином організоване. Спосіб цієї організації називається економічною системою. Розкрити спосіб організації - означає показати, як узгоджується діяльність багатьох суб'єктів економічних відносин, хто є власником виробничих ресурсів та яким чином вони потрапляють до виробників, перетворюючись згодом на речі та послуги для споживачів. Економічна система - упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ і послуг; - складна система функціонування економіки, яка ґрунтується на взаємопов'язаному русі економічних ресурсів, споживчих благ (продуктів) і доходів; - спосіб організації економічного життя будь якого суспільства.
Існують різноманітні методи класифікації моделей економічних систем. Серед них найбільш поширеними є:
класифікація економічних систем в залежності від того, в чиїх інтересах здійснюється розподіл обмежених ресурсів;
класифікація економічних систем в залежності від того, який механізм регулює розподіл обмежених ресурсів;
класифікація економічних систем в залежності від того, які саме економічні інститути існують в даній системі;
класифікація економічних систем в залежності від рівня індустріального розвитку.
Класифікація економічних систем в залежності від того, в чиїх інтересах здійснюється розподіл обмежених ресурсів, застосовується, як правило, прихильниками неокласичного напряму буржуазної політекономії". Вони вважають, що в умовах капіталізму такий розподіл підпорядкований інтересам споживачів. На їх думку, споживач, купуючи той чи інший товар, водночас змушує продавця задовольнити його бажання, а це означає, що потрібні споживачеві товари повинні вироблятися. Як наслідок, ресурси направляються на виробництво тих товарів і послуг, в яких існує найбільша потреба.
В залежності від того, який механізм переважає, прийнято розрізняти традиційні економічні системи, ринкові економічні системи, планові економічні системи і змішані економічні системи. Традиційна економічна система має місце у слаборозвинених країнах, де технологія виробництва, характер розподілу, обміну та споживання вироблених матеріальних благ і послуг визначається з врахуванням давніх традицій та звичаїв, що передаються із покоління в покоління. Ринкова економічна система передбачає відсутність будь-якого втручання держави в економічне життя. Для цієї системи властивий механізм регулювання, в основі якого лежить ціна, що формується в результаті конкуренції, попиту і пропозиції. Планова економічна система характеризується централізованим плановим управлінням економікою. Змішана економічна система характеризується активним втручанням держави в економічне життя.
Третій метод класифікації економічних систем базується на врахуванні ролі економічних інститутів, до яких одні автори відносять власність, грошову систему, виробничі одиниці, організації працівників, урядові органи, завдяки яким та чи інша країна організує виробництво товарів і послуг, податок, доход, профспілку, планування, виробництво прибутку тощо. Економічний інститут в широкому розумінні слова - це комплекс норм та правил поведінки або встановлених шляхів способу мислення, в наведених визначень видно, що саме поняття терміну "економічні інститути" неоднозначне і включає в себе як економічні категорії, так і державні економічні органи та політичні організації.
В залежності від того, який інститут кладеться в основу економічної системи і як саме він витлумачується, можна отримати різні типи економічних систем. Скажімо, якщо розглядати інститут власності як відносини між людьми з приводу володіння матеріальними умовами виробництва, то матимемо економічну систему первіснообщинного суспільства, економічну систему рабовласництва, економічну систему феодалізму, економічну систему капіталізму, економічну систему соціалізму і комунізму. Якщо ж інститут власності витлумачувати як право власності, як категорію юридичну, то висновки щодо типів економічних систем будуть іншими. Наприклад, П. Самуельсон, Е. Гручі, К. Ландауер та деякі інші західні вчені, виходячи з того, що в сучасних умовах значно зросла роль державної власності у юридичному її тлумаченні, вважають, що в сучасних умовах існують три типи економічних систем: капіталізм, демократичний соціалізм і комунізм.
Під капіталізмом вони розуміють економічну систему, в якій порівняно невелика питома вага державної власності Таку економічну систему називають "змішаним капіталізмом" або "змішаною економікою". До країн із змішаною економікою П. Самуельсон відносить США, більшість країн ЄС, Японію, Австрію, Грецію і деякі інші. Саме в цих країнах, на думку західних вчених, переважна більшість засобів виробництва перебуває не у державній, а у приватній власності. Під демократичним соціалізмом західні вчені розуміють економічну систему, в якій значна питома вага державної власності на засоби виробництва. До таких країн П. Самуельсон відносить економічну систему Англії, Швеції, Норвегії, Данії, Австралії'. Під комунізмом західні вчені розуміють економічну систему, в якій панівне становище посідає державна власність. Такою економічною системою вони називають економіку колишнього СРСР.
І нарешті, четвертий метод класифікації економічних систем базується на врахуванні рівня індустріального розвитку. Виокремлюють доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та інформаційне (дехто його називає технотронним) суспільства Доіндустріальна економічна система, вважають вони, була характерна для докапіталістичних суспільств, тобто для первіснообщинного, рабовласницького та феодального. Характерною рисою цієї системи є виробництво сільськогосподарської продукції і низький рівень розвитку товарно-грошових відносин. Індустріальна економічна система мала місце в розвинутих капіталістичних країнах до середини 50-х років XX століття, а також в СРСР і деяких соціалістичних країнах Східної Європи в 70-80-х роках минулого століття. Індустріальне суспільство характеризується масовим виробництвом промислових виробів. В 70-х - 80-х роках в розвинутих країнах, на думку західних вчених, утвердилося постіндустріальне суспільство, яке надалі почало переростати в інформаційне (технотронне). В СРСР постіндустріальне суспільство почало формуватися в другій половині 80-х років. Постіндустріальне суспільство характеризується розвитком сфери послуг, а інформаційне - зростанням ролі інформації як самостійного фактора виробництва.
