Тема 1

Держава, право й особистість

творчих органів; граничність правового регулювання визна­чається об'єктивними критеріями:

- • • \ '^v'

• закономірностями і властивостями права;

• якісною характеристикою суб'єкта й об'єкта правового

впливу;

— залежнісними зв'язками, що утворюють систему між су­ б'єктом і об'єктом.

Сфера і межі правового регулювання не збігаються. На забез­печення цієї відповідності й спрямоване вдосконалювання за­конодавства.

З погляду інших учених, сфера правового регулювання — це той соціальний простір, що підтверджений дією права. Межі ж регулювання — це межі, рамки такого простору.

Законодавець розрізняє такі сфери:

• можливого регулювання;

• необхідного регулювання;

• законодавчого регулювання;

• регулювання, що реалізує право.

Тому в теорії права існують дві цікаві категорії, які ґрунтують­ся на понятті позитивного права. Чинне в країні право, тобто пра­во позитивне, з погляду завдань законодавства, прийнято позна­чати виразом de lege lata. Бажане право, або норми, спрямовані на ліквідацію "білих плям", прийнято називати de lege ferenda.

Сфера правового регулювання — це сукупність відносин, які складаються між людьми, що супроводжують їхні життєві чин­ники й обставини, котрі об'єктивно можуть і, з погляду сучас­них завдань держави, повинні бути піддані або вже піддані пра­вовій регламентації.

Межі державного впливу, у тому числі правового, можуть бути розглянуті з двох боків: його можливості і необхідності.

ЗО

На цьому тлі теоретико-правова наука визначає дві межі ре­гулювання: верхню (зовнішні межі) та нижню (внутрішні межі).

Верхня межа правового регулювання є межею можливого. Відношення поза нею перебувають поза досяжністю державної влади і регулюються іншими, неправовими нормами. До них належать природні чинники, що регулюються законами приро­ди, залежать від географічних, екологічних та інших умов. За межами правового регулювання перебувають і деякі законо­мірності суспільного розвитку, рівень економіки, конкретні соціально-демографічні, політичні та інші умови.

Останнім часом особлива увага приділяється особистісним чинникам, до яких належать невід'ємні природні права і свобо­ди людини, зокрема право на життя, здоров'я, гідність, особи­сту свободу тощо. Вони також є своєрідним бар'єром, за яким регулююча діяльність держави є недоцільною.

Однак практика свідчить, що держава час від часу починає спроби "перебороти ці межі", поставити в правові рамки об'єк­тивні процеси розвитку природи, суспільства, зарегламентувати життя людини, обмежити її права, що призводить до негатив­них наслідків.

Нижня межа (необхідність втручання) визначається важли­вістю для держави і суспільства тих або інших суспільних відно­син.

Загальновідомо, що велика частина відносин, які виникають у реальному житті між людьми, не охоплена правовим регулю­ванням. Проте держава постійно відчуває спокусу переступити "нижню" межу сфери правового регулювання, охопити якомо­га більше відносин, що виникають у повсякденному житті лю­дей. Ця тенденція небезпечна встановленням у державі "полі­цейського порядку".

Порушення державою меж правового регулювання, навіть із найкращими намірами, призводить врешті-решт до порушення еквівалентного характеру відносин, рівності їхніх учасників,

31