Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Office Word - копия 2.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
03.12.2018
Размер:
47.83 Кб
Скачать

35. Словесні методи навчання, їх позитивні і негативні риси

Cловесні методи - розповідь-пояснення, бесіду, лекцію.

Розповідь-пояснення використовується під час навчання учнів у початковій школі. За метою виділяються такі види розповіді: розповідь-вступ, розповідь-повість, розповідь-висновок. Ефективність зазначеного методу залежить головним чином від уміння вчителя розповідати, дохідливості та доступності інформації, від поєднання його з іншими методами навчання.

Бесіда відноситься до найдавніших і найпоширеніших методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував ще Сократ. Провідною функцією даного метода є мотиваційно-стимулююча. Бесіда - це діалог між викладачем та студентом, який дає можливість за допомогою цілеспрямованих і вміло сформульованих питань спрямувати студентів на активізацію отриманих знань. Учені виділяють індуктивну та дедуктивну бесіду.

Саме з допомогою їх викладач активізує діяльність студентів, ставлячи їм запитання для розмірковування, розв'язання проблемної ситуації.

Лекція служить для пояснення важкої та складної теми; її типовими ознаками, перенесеними з вищої школи, є тривалість запису плану та рекомендованої літератури, уведення та характеристика нових понять, розкриття та деталізація матеріалу, завершальні висновки викладача, відповіді на запитання.

Основне джерело в перерахованих методах - слово вчителя. Мовна культура викладача- одна з важливих умов його професіоналізму. «Добре вміє розповідати», «можна заслухатись» - часто говорять учні про викладачів, які досконало володіють методами навчання.

36. Описати методику підготовки викладача до публічного виступу (лекція, наукова доповідь, дискусія)

Наукова доповідь і наукове повідомлення є найбільш поширеними формами оприлюднення отриманих наукових результатів. Доповіді повідомляються учасникам наукового зібрання з метою залучення до дискусії і обговорення повідомленої інформації.

У вищому навчальному закладі лекція традиційно посідає одне з найбільш важливих місць у навчальному процесі.

Лекція у вищій школі: технологія і техніка підготовки і проведення

Лекція (з лат. lektio – читання) – це стрункий, логічно завершений, науково-обгрунтований, послідовний і системати-зований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Лекція має органічно поєднуватися з іншими видами навчальних занять, слугувати підгрунтям для поглиблення і систематизації знань, які набуваються студентами у процесі аудиторної та позааудиторної навчальної роботи.

Методика підготовки і проведення лекції має свою специфіку, на якій зупинимося детальніше. Найперше слід зазначити, що сучасна лекція – це посвячення слухачів у процес сумісної наукової роботи, залучення їх до наукової творчості, а не тільки передавання наукової істини. Тому характерною особливістю сучасної лекції має бути діяльнісна основа, яка означає не механічне поєднання діяльності викладача і студента, а перш за все їх взаємодію у сумісному навчальному пошуку.

Згідно вимог сучасної дидактики вищої школи лекція повинна забезпечувати:

  • великий об’єм чітко систематизованої і концентрованої, методично грамотно опрацьованої сучасної наукової інформації;

  • доказовість і аргументованість суджень;

  • достатню кількість фактів, аргументів, прикладів, текстів чи документів, які підтверджують основні тези лекції;

  • ясність, логічність і лаконічність викладу інформації;

  • активізацію навчально-пізнавальної діяльності слухачів різноманітними засобами;

  • чітке окреслення кола запитань для самостійного опрацювання з посиланням на джерела інформації;

  • аналіз різних точок зору на вирішення поставлених проблем;

  • надання студентам можливості слухати, осмислювати і нотувати отриману інформацію;

  • встановлення контакту з аудиторією та забезпечення ефективного зворотного зв’язку;

  • педагогічно доцільне використання різноманітних засобів наочності;

  • педагогічну завершеність (повне висвітлення наукової проблеми чи теми з логічними висновками).

Дидактична цінність лекції полягає в тому ,що студент отримує можливість засвоїти значно більший об’єм інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями. Лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів у неосяжному морі інформації. Вона незамінна, коли відчувається дефіцит літератури. Однак лекція має і певні недоліки: привчає студентів до пасивного сприймання інформації і її механічного запису , гальмує бажання самостійно опрацьовувати інші джерела інформації окрім конспекту, звужує навчання у ВНЗ до школярства (наприклад, простого відтворення прослуханого) тощо.

Традиційним типом у практиці вищої школи постають тематичні лекції. Їх призначення полягає в розкритті певної теми навчальної дисципліни, пояснення студентам інформації, що має бути ними осмислена, засвоєна і використана в ближній перспективі на практичних заняттях, а в далекій перспективі – у майбутній фаховій діяльності.

За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій:

    • проблемні лекції;

    • лекції – візуалізації;

    • лекції – консультації;

    • бінарні лекції;

    • лекції – бесіди;

    • лекції – дискусії;

    • лекції із заздалегідь запланованими помилками;

    • лекції з аналізом конкретних ситуацій;

    • лекції – конференції;

    • лекції – прес-конференції.

Лекція-дискусія. У цій ситуації викладач не тільки викорис-товує відповіді слухачів на його питання, а й організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами. Це активізує пізнавальну діяльність аудиторії, дозволяє викладачеві керувати колективною думкою, долаючи негативні установки і помилкові висловлювання деяких студентів, водночас глибоко поважаючи право особистості на висловлювання власних поглядів.

Існують наступні підходи до підготовки наукової доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її і готує до опублікування у науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, пов’язаний з повним написанням доповіді, а потім у скороченому вигляді відбувається ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних планів науковця.

Слід звернути увагу , що усний виступ має суттєві відмінності від друкованого за змістом і формою. При написанні доповіді слід зважати на те, що суттєва частина матеріалу може бути опублікована в тезах доповіді. Крім того, частина матеріалу подається за допомогою наочності: слайдів, комп’ютера, схем, діаграм, таблиць. Тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі відповіді, зробивши посилання на опубліковані тези. Це позволить на 25 – 50% скоротити доповідь. Доцільним є полемічний характер доповіді: це викликає зацікавленість слухачів. Позитивним слід вважати доброзичливу реакцію на попередні виступи науковців з теми доповіді.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.