[Ред.]Розвиток клітинної теорії в другій половині XIX століття

З 1840-х років вчення про клітину опиняється в центрі уваги всієї біології і бурхливо розвивається, перетворившись на самостійну галузь науки — цитологію.

Для подальшого розвитку клітинної теорії істотне значення мало її поширення на найпростіших, які були визнані вільно живучими клітинами (Сібольд, 1848).

У цей час змінюється уявлення про склад клітини. З'ясовується другорядне значення клітинної оболонки, яка раніше визнавалася найбільш істотною частиною клітини, і висувається на перший план значення протоплазми (цитоплазми) і ядра клітин (Моль, Кон, Л. С. Ценковський, Лейдіг, Цезар), що знайшло своє вираження у визначенні клітини, даному М. Шульце в 1861 р.:

«

Клітина - це грудочка протоплазми з ядром.

»

У 1861 році Брюкко висуває теорію про складну будову клітини, яку він визначає як «елементарний організм», з'ясовує далі розвинену Шлейденом і Шванном теорію клітиноутворення з безструктурної речовини (цитобластеми). Виявлено, що способом утворення нових клітин є клітинний поділ, що вперше було вивчено на нитчастих водоростях. У спростування теорії цитобластеми на ботанічному матеріалі велику роль відіграли дослідження Негелі і М. І. Желе.

Поділ тканинних клітин у тварин було відкрито в 1841 р. Ремарком. З'ясувалося, що дроблення бластомерів є серією послідовних поділів (Біштюф, Н. А. Келлікер). Ідея про загальне поширення клітинного ділення як способу утворення нових клітин закріплюється Р. Вірховим у вигляді афоризму:

«Omnis cellula eх cellula». Кожна клітина з клітини.

У розвитку клітинної теорії в XIX столітті гостро постають суперечності, що відображають двоїстий характер вчення про клітину, що розвивалося в рамках механістичного уявлення про природу. Вже у Шванна зустрічається спроба розглядати організм як суму клітин. Ця тенденція отримує особливий розвиток в «Целлюлярной патології» Вірхова (1858).

Роботи Вірхова надали неоднозначний вплив на розвиток вчення про клітину:

• Клітинна теорія поширювалася ним на область патології, що сприяло визнанню універсальності вчення про клітину. Праці Вірхова закріпили відмову від теорії цитобластеми Шлейдена і Шванна, привернули увагу до протоплазми і ядра, визнаними найбільш істотними частинами клітини.

• Вірхов направив розвиток клітинної теорії шляхом чисто механістичного трактування організму.

• Вірхов зводив клітини в ступінь самостійних істот, внаслідок чого організм розглядався не як ціле, а просто як сума клітин.

[Ред.]XX століття

Клітинна теорія з другої половини XIX століття набувала все більш метафізичний характер, посилений «Целлюлярною фізіологією» Ферворна, що розглядав будь-який фізіологічний процес, що протікає в організмі, як просту суму фізіологічних проявів окремих клітин. На завершення цієї лінії розвитку клітинної теорії з'явилася Механістична теорія «клітинної держави», прихильником якої виступав у тому числі і Геккель. Згідно даної теорії організм порівнюється з державою, а його клітини — з громадянами. Подібна теорія суперечила принципом цілісності організму.

Механістичний напрям у розвитку клітинної теорії піддався гострій критиці. У 1860 році з критикою уявлень Вірхова про клітину виступив І. М. Сєченов. Пізніше клітинна теорія зазнавала критичних оцінок з боку інших авторів. Найбільш серйозні й принципові заперечення були зроблені Гертвігом, А. Г. Гурвич (1904), М. Гейденгайном (1907), Добеллом (1911). З великою критикою вчення про клітину виступив чеський гістолог Студнічка (1929, 1934).

У 1950-і радянський біолог О. Б. Лепешинська, грунтуючись на даних своїх досліджень, висунула «нову клітинну теорію» на противагу «вірховіанству». В її основу було покладено уявлення, що в онтогенезі клітини можуть розвиватися з якоїсь неклітинної живої речовини. Критична перевірка фактів, покладених О. Б. Лепешинської і її прихильниками в основу висунутої нею теорії, не підтвердила даних про розвиток клітинних ядер з без'ядерної «живої речовини».