Філософія Бенедикта Спінози

Доля цього філософа сповнена драматизму, а його ім’я стало свого роду символом логічності та розміркованості у європейській філософії. Вищою метою цієї науки Бенедикт Спіноза (1632 – 1677 рр.) вважав бачення речей з точки зору вічності. А на його печатці для листів була зображена троянда з надписом: “Caute” – “Обережно”.

Бенедикт Спіноза (Барух д’Еспіноза) народився в Амстердамі у забезпеченій родині іспанських євреїв, що втекли до Голландії від переслідувань з боку інквізиції. Хоча вони і змушені були прийняти християнство, але таємно зберігали вірність іудаїзмові. Спочатку Спіноза навчався у школі єврейської громади в Амстердамі, де вивчив давньоєврейську мову, глибоко вивчив Біблію і Талмуд. Після цього він перейшов до християнської школи, де засвоїв латину та науки – йому відкрились античний світ, культура епохи Відродження та нові течії у філософії, створені Рене Декартом та Френсісом Беконом. Поступово юний Спіноза став все більше віддалятися від інтересів своєї громади, так що скоро вступив з нею у серйозний конфлікт.

Глибокий розум, талант та освіченість юнака кидались в очі, і багато членів громади хотіли, щоб Спіноза став їхнім рабином. Але Спіноза відмовився настільки різко, що якийсь фанатик навіть здійснив замах на життя майбутнього видатного раціоналіста – Спінозу врятувало лише те, що він вчасно зміг ухилитись, і кинджал прорізав тільки його плащ. Так вже в юності Спіноза був змушений захищати свою свободу, право на свій власний вибір. У 1656 р. він був вигнаний з громади, а його сестра заперечила його право на спадок. Спіноза подав до суду і виграв процес, але самого спадку не прийняв – йому важливо було довести тільки свої права. Він переїхав на околицю Амстердаму і там, живучи в самотності, зайнявся філософією.

З 1670 р. Спіноза оселився в Гаазі. Він навчився шліфувати скло і цим ремеслом заробляв собі на життя, хоча до цього часу вже був відомий як цікавий глибокий філософ. У 1673 р. йому навіть запропонували зайняти кафедру філософії у Гейдельберзькому університеті, але Спіноза відмовився, оскільки боявся, що на цій посаді йому доведеться йти на світоглядні компроміси, адже, відмовившись від іудаїзму, він так і не прийняв християнства. Він жив сам і дуже скромно, хоча мав багато друзів та шанувальників його філософії. Один з них навіть дав йому грошей на пожиттєве утримання – Спіноза прийняв подарунок, але при цьому попросив значно зменшити суму. Помер Бенедикт Спіноза у віці 44 років від туберкульозу.

Головною філософською працею Спінози стала його “Етика”. Він завжди вважав себе послідовником раціональної філософії Декарта і його “геометричного” методу пізнання, що вимагав суворих доказів будь-якого твердження. В “Етиці” Спіноза довів метод свого вчителя до логічної межі – ця книга за стилем викладення нагадує швидше підручник з геометрії. Спочатку йдуть визначення (дефініції) основних понять і термінів. Потім йдуть очевидні, інтуїтивно зрозумілі ідеї, які не вимагають доведень (аксіоми). І, нарешті, формулюються твердження (теореми), котрі доводяться на основі дефініцій та аксіом. Правда, Спіноза все ж розумів, що філософія навряд чи зможе повністю вміститись в таких суворих рамках, і тому додав до книги численні коментарі, в яких і виклав власну філософську аргументацію.

Головною ідеєю Спінози, на котру “нанизана” вся його філософія, є ідея про єдину субстанцію світу – Бога. Спіноза виходив з декартового поняття субстанції: “Субстанція – це річ, для існування котрої не потрібно нічого іншого, крім неї самої”. Але якщо субстанція є основою самої себе, тобто сама себе творить, то, зробив висновок Спіноза, така субстанція повинна бути Богом. Це і є “філософських Бог”, що є універсальною причиною світу і нерозривно (імманентно) пов’язаний з ним. Світ, вважав Спіноза, поділяється на дві природи: природу творящу і природу створену. До першої належить субстанція, або Бог, а до другої – модуси, тобто одиничні речі, в тому числі, і люди.

Оскільки світ пронизаний єдиною субстанцією, в ньому панує сувора необхідність, що йде з самої субстанції, або Бога. Такий світ, вважав Спіноза, є досконалим. Але звідки тоді в ньому страх, зло, несвобода? Спіноза відповідав на ці питання дуже своєрідно. Так, людину вабить по життю досконала необхідність, але часто сама людина цього не розуміє і їй стає лячно, виникає прагнення суперечити необхідності, і тоді її душею оволодівають пристрасті, вона творить зло. Єдиний вихід – усвідомити цю необхідність. Звідси його відома “формула свободи”: Свобода є усвідомлена необхідність.

По-своєму Спіноза визначив і людську доброчесність. Оскільки світ досконалий, то він прагне зберегти себе. Тому, вважав Спіноза: “Для нас діяти згідно з доброчесністю означає не що інше, як жити, турбуючись про самозбереження, керуючись розумом і власною користю”. Правда сам Спіноза, судячи з його біографії, не дуже турбувався про “самозбереження”, його більше приваблювала можливість розумно мислити, адже це означало для нього “блаженство при вищому інтелектуальному пізнанні”, яке є “не тільки доброчнсність, але й єдина і вища нагорода за доброчесність”. Доброчесність, вважав Спіноза, несе нагороду в собі самій, роблячи можливим “рай” вже тут, на землі.