Філософія Платона

Від народження майбутній відомий філософ Платон (427 – 347 рр. до н. е.), один із засновників грецької класичної філософії, мав інше ім’я – Арістокл. Своє відоме ім’я він отримав від вчителя гімнастики за міцну статуру (“платон” означає – “широкоплечий”). Правда, деякі його сучасники вважали, що він отримав це ім’я за широту свого слова, а деякі – що за широке чоло. В юності Платон перепробував багато занять: був борцем, займався живописом, писав вірші, потім почав писати трагедії. Переворот у його житті відбувся після зустрічі з Сократом.

Одного разу, коли Платонові біло 20 років, він вирішив прийняти участь у поетичних змаганнях і там випадково почув бесіду Сократа зі своїми учнями. Це так захопило його, що він спалив написану для змагань трагедію і став учнем Сократа. Сократ був для Платона великим авторитетом, пізніше він став головним героєм майже всіх платонівських діалогів, який висловлював точку зору і аргументи самого автора, таким чином іноді важко розрізнити, де у діалозі висловлена думка Сократа, а де – Платона. Після смерті Сократа Платон вчився у послідовників Геракліта Ефеського, Парменіда і у відомого грецького геометра Евкліда, їздив до Італії до піфагорійців і до Єгипту до жерців. Повернувшись у Афіни, Платон купив садибу в Академії, місці, яке отримало свою назву за ім’ям героя Гекадема. Тут він заснував свою відому школу академічної філософії.

Платон був першим грецьким філософом, який створив всеохоплюючу філософську систему. Вона включає в себе уявлення про світ в цілому, про людину та її душу, про суспільство та державу. Основу всієї філософії Платона складає вчення про Ідеї, або Ейдоси (óбрази). Платонівські Ідеї далекі від тих ідей, які час від часу просто виникають у наших головах. Ідея, для Платона, – це дещо вище, нематеріальне, але тим не менше найбільш прекрасне та розумне, що тільки може бути в світі. І найбільш реальне, адже Ідеї містять в собі вище Знання про всі закони і зв’язки, на яких засноване життя людини та існування світу. Всі наші людські знання та думки, за Платоном, є лише відображенням, повторенням, спогадами про ті Ідеї, які, ще до народження, можуть бачити людські душі.

У міфі про Печеру Платон розкриває картину життя людської свідомості в матеріальному світі. Уявіть собі, що у деякій печері сидить в’язень, зв’язаний таким чином, що може бачити лише її стіну. А перед входом до печери танцюють люди з факелами, горять вогні. Що бачить в’язень на стіні печери? Незрозумілі, тіні, що хаотично рухаються. Він не може знати, що відбувається за межами печери, – він бачить лише тіні від того, що відбувається. Так і людині в цьому світі здається, що вона бачить реальну картину того, що відбувається, а насправді – вона бачить лише тінь реальності, бачить лише відблиски Ідей.

Особливу увагу Платон приділяв розробці т. зв. об’єктивних ідей, які відображають структуру певних об’єктів. Наприклад, існує ідея “стільця”, яка визначає ті якості, без яких той чи інший конкретний предмет не може бути названий стільцем. Це не означає, що об’єкт, який відображає цю ідею, повинен обов’язково мати форму звичного для всіх нас стільця. Якщо ми, наприклад, сидимо на столі, то в цю мить ідею “стільця” відображає саме стіл, оскільки ця ідея пов’язана з потребою людини сидіти на чомусь.

Вчення Платона про ідеальну державу викладено в однойменному великому діалозі. Ідеальна держава Платона – це не тільки проект досконалої державної машини. “Ідеальна держава” – це в буквальному сенсі спроба Платона виокремити з самої природи держави, як органічної форми існування людського суспільства, основну її ідею. А основна ідея держави – це ідея Всезагального Блага. Всезагальне Благо, на думку Платона, є несумісним з приватним інтересом. Тому правителі такої держави повинні, по-перше, бути філософами, щоб пам’ятати, в чому полягає ідея держави, а по-друге, вони не повинні мати сім’ї та власності, тому що це пов’язано з приватним інтересом, який суперечить ідеї Всезагального Блага.

Ідеальна держава, на думку Платона, має бути стáновою. Вищий стан філософів формується в цій державі шляхом спеціального відбору починаючи з дитячого віку. Окрім цього стану Платон виділяє стан виробників, для якого припускає прагнення до “так званого блага”. Платон так і висловлюється – “так звані блага”. Мова йде про матеріальні речі: їжу, одяг, житло та ін. Вони подільні, а тому людям властиве прагнення вхопити свою частку матеріальних благ. На відміну від них, Всезагальне благо одне на всіх. Наприклад, суспільна злагода, якою переймається держава, одна на всіх, і її неможна привласнити комусь одному. Тому про неї, згідно з Платоном, повинні турбуватися люди, з приватною власністю ніяк не пов’язані.

Крім того, в ідеальні державі Платона передбачено стан військових, який необхідний для охорони, а також для завойовницьких війн, в яких добувають рабів. В державі Платона рабство зберігається, хоча не рекомендується обертати на рабів еллінів. Військові, на відміну від виробників, у яких окремі сім’ї, мають загальних дружин та дітей. Адже якщо у кожного буде своя сім’я, то і дбати він буде про неї на шкоду загальним цілям. А військові служать державі, подібно до філософів. Тому їхні доля – спільне проживання, спільні трапези та ін. Кожен з військових особисто для себе отримує тільки їжу.

Платона вважають автором першої комуністичної утопії. І це дійсно так. Більше того, в його уявленнях присутні риси військового комунізму з його казарменою ідеологією та психологією. Але своєрідність комунізму Платона полягає в тому, що це комунізм верхів та комунізм споживання, а не виробництва. Протиріччя між Всезагальним Благом і приватним інтересом Платон вирішує за рахунок того, що розводить те і інше по різних полюсах. Те і інше у Платона дістається різним станам.