Про деякi напрямки дослiдження взаємодiї економiчних та етичних чинникiв української корупцiї
М. Каптуренко Донецький державний iнститут штучного iнтелекту, Україна
У статтi пропонуються деякi напрямки дослiдження взаємодiї економiчних та етичних чинникiв корупцiї. При цьому обiрунтовуються висновки про необхiднiсть першочергового впливу на умови, що породжують корупцiю та використання можливостей соцiальної етики як програми суспiльного облаштування.
Останнiм часом усе бiльшу увагу привертає до себе тема корупцiї в Українi. Б'ють на сполох полiтичнi партiї та рухи, а також деякi полiтики (з якою метою-окреме питання), громадськi органiзацiї, науковцi, особливо правники, потенцiйнi iнвестори з-за меж України. Бiльшiсть громадян дуже стурбована справжньою епiдемiєю корупцiї, що охопила майже всi сфери суспiльного життя нашої держави. За даними опитування "Ставлення громадян України до проблем прозоростi суспiльства i корупцiї", яке було проведене програмою "Партнерство за прозоре суспiльство" в березнi та квiтнi 2002 року, абсолютна бiльшiсть українцiв - 92 % - вважають корупцiю поширеною в Українi. З них 65 % - "дуже поширеною" i ще 27 % - "дещо поширеною". Жоден iз респондентiв не вiдповiв, що корупцiя "зовсiм не поширена" в державi. Переважна бiльшiсть громадян-72 % - вважає, що за останнi п'ять рокiв корупцiя в Українi зросла. Майже половина опитаних - 46 % - вважають корупцiю найбiльш серйозною проблемою України, а ще 43 % назвали цю проблему досить серйозною. Якщо ж звернутися до мiжнародних порiвнянь, то й вони є свiдченням не на нашу користь. Так, наприклад, за iндексом сприйняття корупцiї Україна посiдає 83 мiсце серед 91 країни, що ввiйшли до названого iндексу. iСК - iнтегральний iндикатор, розроблений фахiвцями Transparency International, який забезпечує ранжування держав за рiвнем сукупної корумпованостi й охоплює вiд 90 до 99 країн (у 2001 р. - 91 країна). Для iСК прийнята шкала вiд 0 до 10, де 10 означає повну вiдсутнiсть корупцiїї. Перше мiсце посiдає Фiнляндiя з показником 9,9, а останнє -Бангладеш - 0,4. Україна має показник 2,1. За iндексом економiчної свободи нашiй державi належить 137-мемiсце серед 161 країни. iЕС- експертне дослiдження, яке проводиться Heritage Foundation за десятьма факторами; кожен фактор за спецiальною шкалою переводиться в значення балiв вiд 1 до 5; значення 1 вiдповiдає найбiльш сприятливим умовам; середнi значення балiв для України становить 3,85. Приблизно така ж сама картина й за пiдсумками iнших, визнаних у всьому свiтi порiвняльних дослiджень проблем корупцiї.
Заради справедливостi слiд зазначити, що, крiм суб'єктивного сприйняття, не iснує iншого способу отримання iнформацiї про корупцiю, який задовольняв би вимогам прийнятної вiрогiдностi та мiждержавного порiвняння. Спроби знайти унiверсальний засiб "вимiряти" корупцiю успiху поки що не мали, а вiдтак зрозумiло, що порiвняльнi дослiдження на основi зiставлення статистичних даних iз державних джерел не здатнi самi по собi задовольнити дослiдницький i практичний iнтерес. До перелiку офiцiйних iнформацiйних джерел належать практично лише правоохороннi органи з досить специфiчним набором iнформацiї, у той час як визначених джерел iнформацiї про економiчний, соцiальний, етичний, психологiчний ефекти корупцiйних дiй, так би мовити звiтностi вiдповiдних суб'єктiв, не iснує. Таким чином, ми маємо справу не з даними про явище, а лише зi сприйняттям явища, не з вимiром практики, а з вимiром думки. Але як би там не було, стан справ iз корупцiєю в Українi є занадто небезпечним, i це слiд прийняти як визнаний факт. У декларацiї нещодавно створеного Всеукраїнського громадського об'єднання "Антикорупцiйний форум" говориться: "Корупцiя гальмує розвиток i реформування економiки, роз'їдає зсередини державнi та полiтичнi структури, паралiзує систему соцiального захисту i медицину, вихолощує суть освiти, виховання, науки, деформує iндивiдуальну та суспiльну мораль".
Не ставлячи пiд сумнiв наведену характеристику стану справ, зазначимо, що популярнiсть теми корупцiї зовсiм не означає її задовiльної наукової дослiдженостi. i якщо юристи бiльш-менш регулярно та результативно звертаються до проблеми, надаючи розгорнутi рекомендацiї щодо вдосконалення чинного законодавства, а соцiологи останнiм часом збагатили арсенал дослiдницьких iнструментiв, представники iнших наук серйозно заборгували перед суспiльством. Дослiдження потребує цiлого комплексу питань, а особливо тих, що стосуються умов виникнення, розповсюдження та надзвичайної адаптивностi корупцiйних дiй i корупцiйних технологiй. Наша ж увага зараз буде сфокусована на проблемi взаємодiї економiчних та етичних умов i чинникiв української корупцiї.
Корупцiя-це соцiальне явище, яке має соцiальну й економiчну обумовленiсть, соцiальнi й економiчнi закономiрностi розвитку, а також значний вплив на соцiальнi й економiчнi процеси. Серед дослiдникiв корупцiї все бiльш домiнуючою є думка про те, що корупцiя не може бути зведена до якогось конкретного суспiльне небезпечного дiяння, до певного правопорушення. Серед визначень корупцiї найбiльш поширеним i, певно, найбiльш придатним для української специфiки є таке: "Корупцiя-це зловживання державною чи будь-якою iншою владою для особистого збагачення" [ 1, с. 6].
Наведене визначення корупцiї вже саме по собi свiдчить про нерозривнiсть економiчного й етичного, матерiального та морального. Адже владу, скажiмо, можна розглядати в аспектах i визначеннях як суто полiтичних, економiчних, юридичних, iсторичних чи етичних, так i з використанням "прикордонного" наукового iнструментарiю, тобто вивчати феномен влади в поєднаннi безпосереднiх її складових i строкатого детермiнуючого рiзноманiття. Так само i явище, що окреслюється термiном "збагачення", не може бути досконало дослiджене засобами лише економiчного, юридичного чи етичного аналiзу.
Коротко звернемося до економiчних проблем корупцiї, їх досить багато. Це й економiчнi передумови, й економiчнi чинники, й економiчнi наслiдки, й економiчний ефект (чи збиток) боротьби (чи не боротьби) з нею. Не маючи можливостi охопити весь комплекс проблем, сконцентруємо увагу на передумовах i, передусiм, з тiєї причини, що саме в економiчних передумовах етичний компонент є найбiльш помiтним.
Українська корупцiя виникла не на голому мiсцi та не є лише наслiдком трансформацiйних процесiв останнього десятирiччя. Радянська економiчна система самою своєю природою створила грандiозний корупцiйний потенцiал, який за певних умов мiг би реалiзуватися. Чого варта лише проблема власностi, точнiше державної власностi. Вирiшальна риса державної форми власностi полягала в її безпосередньому поєднаннi з полiтичною владою, яка, у свою чергу, природним чином спиралася на всi специфiчнi державнi iнститути. Держава ж не була й не могла бути загальнонародною. Органи державної влади й управлiння безпосередньо вiдбивали специфiчнi iнтереси пануючих верств. Полiтична влада та полiтичний iнтерес були безпосередньо поєднанi з юридичною владою та матерiальним iнтересом. А з урахуванням того, що в радянськiй економiчнiй системi реальною була влада, що ставила себе вище вiд закону, 1 i це, до речi, було легiтимним принципом державного устрою, виявився домiнуючим i стан вiдчуженостi народу вiд влади. Суспiльство функцiонувало за принципом "заборонено все, крiм того, що наказала чи iнколи дозволила влада". Цей принцип, що за 70 рокiв iснування радянської системи досяг досконалостi, не мiг не ввiйти до єства людини. У тих чи iнших формах вiн постiйно нагадує про себе та може розглядатися як одна з детермiнант свiтогляду сучасного українця. Влада завжди приваблює, але в нас це щось особливе. Можна зробити припущення, що особливiсть якраз у тому й полягає, що домiнуючим є прагнення влади до постiйного вiдтворення згаданого принципу, а це, звичайно, ще бiльше загострює проблему вiдчуженостi.
Взагалi, проблема вiдчуженостi має принципове значення в контекстi всiєї корупцiйної й антикорупцiйної проблематики та її глибоке дослiдження постає першочерговим завданням як для соцiологiв та економiстiв, так i для психологiв, iсторикiв i представникiв iнших наук, якi дослiджують людину та суспiльство. Перехiд до ринкових вiдносин водночас був i процесом вивiльнення нагромаджених корупцiйних можливостей, появи нових форм i корупцiйних технологiй i особливо набуття корупцiєю характеру масової прогресуючої епiдемiї. Справа полягає в тому, що поряд з об'єктивною неминучiстю масштабних трансформацiйних потрясiнь було припущено безлiч помилок i прорахункiв керiвництвом молодої української держави, особливо що стосується нейтралiзацiї так званих дисфункцiй ринку.
Маючи неперевершенi можливостi ефективного розподiлу обмежених економiчних ресурсiв, ринок у той же час не позбавлений дисфункцiй, якi в економiчнiй лiтературi ще мають назву недосконалостей, провалiв, вiдмов. i якщо переваги ринкової економiки з точки зору економiчної ефективностi майже нi в кого не викликають сумнiвiв, то питання про моральнi переваги не має однозначної вiдповiдi.
Одна з дисфункцiй ринку полягає в тому, що практично неможливо усунути проблему так званого "фрiрайдера" (безбiлетника, "зайця") - безоплатного користувача суспiльних благ. Вiдомо, що ринок сам по собi не здатен iнiцiювати виробництво суспiльних благ, зокрема таких, як iнфраструктура для загальнодоступного користування^ екологiчна безпека, правопорядок, нацiональна оборона тощо. Споживаються ж суспiльнi блага всiма членами суспiльства незалежно вiд ступеня iндивiдуальної компенсацiї. А оскiльки функцiю виробництва суспiльних благ бере на себе держава, яка мобiлiзує кошти потенцiйних споживачiв за допомогою системи оподаткування, проблема "фрiрайдера" набуває форми ухилення вiд податкiв та iнших обов'язкових платежiв. У цьому випадку виявляються безсилими моральнi мотиви окремих людей, яким може бути соромно за вiдмову вiд внеску до створення суспiльного блага, але якi не захищенi вiд експлуатацiї тих, хто вiльний вiд моральних мотивiв i зобов'язань. Проблема значно загострюється заплутаною та недосконалою системою оподаткування та слабкiстю державних iнституцiй. А якщо ми звернемося до проблеми української ментальностi, iстотною ознакою якої є iндивiдуалiзм iнтровертної спрямованостi, коли iндивiд часто-густо пробує досягти своєї власної мети за рахунок соцiуму, то стане краще зрозумiлою глибиннiсть, так би мовити, економiчно-етичних витокiв української корупцiї.
Досвiд iснування ринкових систем свiдчить про те, що моральнi якостi таких систем слiд шукати не в безпосереднiх мотивах дiй чи поведiнки, а в обмеженнях, як iнституцiйних, так i етичних. i жодна з країн свiту, у тому числi й Україна, не може iгнорувати такi обмеження, якщо ринковий шлях розвитку є об'єктивно визначеним. Навряд чи має значення, який iз типiв європейських ринкових систем буде домiнуючим: англосаксонський, де розподiл права власностi й управлiння є найсуттєвiшою ознакою; латинський, де власнiсть переважно перебуває пiд сiмейним контролем iз вiдчутним державним регулюванням i значною кiлькiстю державних пiдприємств; соцiальне ринкове господарство, де активна соцiальна полiтика держави поєднується iз забезпеченням умов для ефективних iндивiдуальних дiй шляхом захисту конкуренцiї, чи, можливо, якась комбiнацiя типiв з урахуванням української специфiки, - найголовнiшим залишиться те, що ринок може функцiонувати тiльки за наявностi системної передумови полiтичного порядку. Змiст полiтичного порядку можна розглядати узагальнено - демократiя як унiверсальний принцип людського буття; можна ж розглядати полiтику як практику, користуючись такими поняттями, як полiтичнi цiлi, полiтичнi дiї, полiтичний процес, полiтичнi норми та процедури, полiтичнi iнституцiї, полiтична воля, врештi-решт. От саме вона, полiтична воля, має вирiшальне значення в контекстi загальної задачi протидiї корупцiї в Українi.
Тут варто було б звернутися до проблеми полiтичної етики, але межi статтi не дозволяють цього зробити, тому обмежимося кiлькома короткими зауваженнями. По-перше, полiтичнi дiї можна розглядати як посередницькi дiї певних iнститутiв, тому й полiтичну етику можна сприймати як етику iнститутiв. Дiючi сьогоднi в Українi iнститути сприймаються в суспiльствi, м'яко кажучи, з антипатiєю. Частiше за все не йдеться про антипатiю до iнститутiв як таких, негатив спрямовується на їх органiзацiйну побудову, нормативну структурованiсть. У цьому контекстi пiд iнститутами розумiються культурно-соцiальнi структури, своєрiдний комплекс пов'язаних мiж собою норм (конвенцiї, закони, правила), метою яких є довгострокове регулювання та нормування певних соцiальних вiдносин. iнститути традицiйно у нас сприймаються як "обмеження", тодi як там, де пануючим є принцип "дозволено все, що не заборонено законом", iнститути виконують функцiю "сприяння", сприяння загальнiй свободi. Зокрема, соцiально-державнi iнститути влаштованi таким чином, що вони не тiльки не виключають зловживань, а навпаки -сприяють їм. По-друге, етика полiтичної дiяльностi має передбачати розумнiсть (мудрiсть). Полiтична мудрiсть знаходить свiй вияв у пошуках i знаходженнi засобiв i шляхiв досяг-гнення чи то заданої, чи то поставленої мети. Тому полiтичну мудрiсть ще називають ситуативною совiстю. Для розумiння її сутi можуть стати в нагодi такi поняття, як "соцiальна справедливiсть", "соцiальний мир", "етичний спостерiгач". Усе це потребує дослiдження, причому комплексного, тобто такого, який передбачав би використання методiв та iнструментiв з арсеналу як соцiологiв та економiстiв, так i психологiв i фахiвцiв з етики.
Скажiмо, "соцiальна справедливiсть". Неможливо знайти прийнятне визначення цiєї категорiї, перебуваючи в межах економiчного аналiзу, тому що, дослiджуючи ринок i конкуренцiю, а також iманентну їм орiєнтацiю на отримання прибутку, ми будемо шукати та знаходити вiдповiдi в царинi управлiння економiкою. А ринкова економiка, як вiдомо, є автономною субсистемою, яка має на метi управлiння виключно з економiчних позицiй. Серед певної частини економiстiв iснує навiть точка зору, згiдно з якою "соцiальна справедливiсть" вiдноситься до категорiй нiсенiтницi [2, с. 229]. У той же час без з'ясування економiчної складової ми не зможемо до кiнця зрозумiти змiсту "соцiальної справедливостi" в етичному її тлумаченнi. Наприклад, в етицi бiзнесу справедливiсть зазвичай асоцiюється з питаннями прав, неупередженостi та рiвностi. Принципи справедливостi подiляють на три категорiї: дистрибутивнi (розподiльчi), ретрибутивнi (каральнi) та компенсаторнi. Як бачимо, на першому мiсцi стоїть дистрибутивна справедливiсть i йдеться про розподiл суспiльних благ, перш за все матерiальних, а також суспiльних "тягарiв" (обов'язкiв). Розподiляти блага та "тягарi" можна по-рiзному: порiвну мiж усiма; за потребами; за зусиллями; за заслугами; за соцiальним внеском. Навряд чи в уважного читача виникне питання - а до чого ж тут корупцiя? Так уже сталося, що розподiльчi вiдносини, пiд яким би кутом зору ми їх не розглядали, були й залишаються в Українi зоною корупцiйного ризику. Отже, до згаданих принципiв розподiлу благ i "тягарiв" можна безпомилково додати ще один: за бажанням носiя владних функцiй.
I нарештi, по-третє, видається надзвичайно важливим етичний вимiр полiтичних зусиль щодо утримання iнституцiйних обмежень, не кажучи вже про оцiнку меж i характеру таких обмежень. В iснуючiй сьогоднi системi державного устрою обмеження сприймаються не iнакше, як заборони. Владi вигiдно мати безлiч заборон, особливо таких, якi просто неможливо не порушувати. i той стан суспiльства, коли практично всi громадяни спокiйно та звично порушують правила й iгнорують заборони, а отже, усi є в чомусь винуватими, не може бути вiдправною точкою реальних дiй щодо подолання корупцiї. Мало того, бiльш благодатного пiдiрунтя для розширеного вiдтворення корупцiйних принципiв спiвiснування в нашому багатостраждальному суспiльствi важко знайти.
Так, без iнституцiйних обмежень у ринковiй економiцi неможливо, i це є вияв її моральних якостей. Але нерозумiння сутi таких обмежень, перекручення у практичних дiях демонструють моральну слабкiсть влади, з одного боку, та несхильнiсть суспiльства до формування та використання чiтко визначеної системи ринкове орiєнтованих регуляторiв, з iншого боку. Ознаки нашої ментальностi такi, що вони не сприяють подоланню регулятивної розмитостi та не можуть дисциплiнувати владу. Отже, кiлькiсть проблем, що необхiдно подолати, та їх глибина значно бiльшi, нiж це може здатися на перший погляд. У свiтi не iснує жодної економiчної чи соцiально-полiтичної системи, яка б мала повний iмунiтет проти корупцiї. Визнаючи цей факт, ми повиннi реалiстично формулювати завдання, що стоять перед суспiльством. Адже недосяжна мета здатна сама себе дискредитувати. Тому побудова системи антикорупцiйної дiяльностi повинна мати у своїй основi подолання умов, що породжують корупцiю та сприяють їй. Досвiд свiдчить про те, що боротьба з проявами корупцiї, з конкретними винуватцями корупцiйних дiй, незважаючи на свою безумовну важливiсть, не зможе дати довгострокового та незворотного ефекту. Якщо ж знищуються умови для корупцiї, то суспiльство поступово звiльняється вiд цiєї хвороби. Знищення умов може вiдбуватися лише в руслi фундаментальних системних перетворень i справжнього руху до вiдкритої та моральної полiтики, вiдкритої та моральної економiки.
У певному розумiннi корупцiю можна поставити в один ряд iз такими характерними ознаками нашого буття, як суспiльна дезiнтеграцiя та песимiзм. Рецепти лiкування цих хвороб корисно також шукати в етичному вимiрi. Дуже важливим є поступове подолання скептичного погляду на можливостi соцiальної етики, яка була поглинута iдеологiєю, але яка здатна витiснити iдеологiю та стати програмою суспiльного облаштування життя.
ЛИТЕРАТУРА
-
Азаров М. Феномен корупцiї i шляхи її подолання (Промова на установчому з'їздi Всеукраїнської громадської органiзацiї "Антикорупцiйний форум", 8 грудня 2001 року) // Налоговый вестник Донбасса. - 2002, 26 февраля. - № 8-9.
-
Хоман К,, Бломе-Дрез Ф. Экономическая и предпринимательская этика // Политическая и экономическая этика. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001.
In clause some research directions of interaction of the economic and ethical factors of corruption are offered. Thus the conclusions about necessity of prime influence on conditions which derivate corruption and uses of possibilitie
Побережний В.В.,
аспірант кафедри державного управління
і менеджменту НАДУ
Сутність та причини корупції в системі органів державної
влади
У статті проведено аналіз чинників виникнення кризових корупційних явищ у системі
органів державної влади, запропоновано власне бачення визначення корупції в органах
державної влади.
Ключові слова: система органів державної влади, відповідальність державних службовців,
боротьба з корупцією, контроль.
Побережный В.В. Сущность и причины коррупции в системе органов
государственной власти
В статье проведен анализ факторов возникновения кризисных коррупционных явлений в
системе органов государственной власти, предложено собственное видение определения
коррупции в органах государственной власти.
Ключевые слова: система органов государственной власти, ответственность
государственных служащих, борьба с коррупцией, контроль.
Poberejnyi V.V. Essence and reasons of corruption are in the system of public
authorities
In the article the analysis of factors of origin of the crisis corruption phenomena is conducted in
the system of public authorities, own vision of determination of corruption is offered in public
authorities.
Key words: system of public authorities, responsibility of civil servants, fight against a corruption,
control.
Постановка проблеми. Європейські стандарти професіоналізму, відповідаль-
ності та компетентності службовців виникли та оформилися в системі органів
публічної влади. Перехід на європейські засади публічного врядування потребує
також змін у структурі органів виконавчої влади і в нашій країні. Характеризуючи
стан реформування системи державної служби, серед напрямів слід виокремити такі її
принципові позиції: посилення впливу громадянського суспільства на вироблення
управлінських рішень, антикорупційне законодавство, кадрова політика.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізуючи дослідження і публікації із
зазначеного напряму, можна констатувати, що темам відповідальності державних
службовців, боротьби з корупцією приділяло увагу багато науковців, серед яких:
С.Д.Дубенко, С.О.Кохан, М.І.Мельник, Н.Р.Нижник, В.М.Олуйко, О.Я.Прохоренко,
С.М.Серьогін та ін.
Водночас спеціальні комплексні дослідження щодо сутності корупції в органах
державної влади відсутні.
Метою статті є аналіз чинників виникнення кризових корупційних явищ у
системі органів державної влади та виклад власного бачення визначення корупції в
органах державної влади.
Виклад основного матеріалу. Корупція – це негативне соціальне явище, джерело
економічних, політичних і соціальних ризиків для українського соціуму. Насамперед
руйнівна дія корупції проявляється в падінні престижу й авторитету влади на всіх
рівнях, руйнуванні моральних основ суспільства, зрощуванні корумпованої частини
публічних службовців з тіньовими кримінальними колами, небезпеки розвитку
псевдогромадянських соціальних відносин. Соціальні аспекти корупції проявляються
в політичній, економічній, культурній та інших сферах життєдіяльності українського 2
суспільства в масштабах, близьких до критичного показника. Вплив корупції на
адміністративне й соціальне середовище державних службовців, трансформацію їх
моральних норм і цінностей, корпоративну культуру державної служби сьогодні дуже
значний.
Аналіз використання терміна “корупція” у вітчизняній літературі свідчить, що
вченими висловлюється надзвичайно широке розмаїття думок щодо розуміння суті
цього явища. При цьому інколи висловлюються не лише надзвичайно загальні, нечіткі
формулювання, а й такі, що виключають одне одного. Інший недолік значної кіль-
кості визначень корупції в тому, що як суб’єкт корупційних дій розглядається лише
особа, наділена державною владою – чиновник. Не враховується роль іншої сторони,
яка часто добровільно для конкретної (заздалегідь прорахованої) вигоди пропонує
хабар, розуміючи, що подібні дії і їх результат позазаконні, мають негативні наслідки.
О.Я.Прохоренко у праці “Корупція по-українськи (сутність, стан, проблеми)”
розглядає систему протидії проявам корупції. Визначаючи шляхи вдосконалення
такої системи, він зазначає: “Метою політики України щодо протидії корупційним
проявам у системі державної служби є: захист інтересів Державного бюджету;
зміцнення економічної і політичної позицій України у світовім співтоваристві;
вдосконалення протидії корупційним проявам; створення комплексної системи
державного контролю за виконанням антикорупційного законодавства; активізація
участі України в розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції;
приведення законодавства України у відповідність з міжнародними нормативно-
правовими актами; забезпечення прав і свобод громадян; завершення формування
громадянського суспільства” [1, с. 72]. Такі злободенні проблеми, як боротьба з
корупцією, зловживання службовим становищем розглядаються і у праці М.І.Мель-
ника “Корупція: сутність, поняття, заходи протидії” [2]. С.М.Серьогін, надаючи
рекомендації щодо засобів боротьби з корупцією, зокрема, пропонує: “…створити
дієздатну систему громадського контролю за діяльністю апарату державного
управління та сформувати суспільну думку, зорієнтовану на безумовне засудження
зловживань серед державних службовців, створити умови суспільного несприйняття
корупції…” [3, с. 371–372].
На нашу думку, можна сформулювати визначення сутності поняття “корупція в
системі органів державної влади” як зловживання державною владою посадовою
особою, а також керівником чи службовцем органу державної влади для одержання
будь-яких незаконних вигод для себе чи інших осіб, пов’язаних із проходженням
державної служби.
В інформаційному бюлетені “Бюрократ” наводиться категорична думка щодо
причин виникнення корупції в державному управлінні: держава “… встановлює
мізерні посадові оклади і “закриває очі” на те, що державний службовець у такому
випадку розраховує на “приховані можливості” посади. Це є основною причиною
корупції та використання службового становища у власних цілях” [4]. З такою
категоричністю можна не погодитися. Звичайно, кожен державний службовець має
бути захищеним соціально і матеріально, держава повинна гідною заробітною платою
відзначати цю відповідальну діяльність та напружені умови праці чиновників, це є
нормою практично для всіх розвинутих демократичних держав. Але суттєве
підвищення матеріального забезпечення високопосадовців нашої держави, яке
відбулося у 2005 р., не знизило рівня корумпованості влади. На нашу думку,
виникненню та процвітанню корупції сприяють недоліки законодавчих та інших
нормативно-правових актів, які й створюють згадані вище “приховані можливості” 3
посад, недоліки існуючого стану контролю за виконанням цих самих нормативно-
правових актів, коли акценти в контрольній діяльності зміщені в бік додержання
термінів опрацювання завдань, а не в бік якості цього опрацювання; відсутність
гнучкої ефективної системи контролю у сфері державної служби, яка охоплювала б не
тільки питання термінів переміщення звітності по опрацьованій документації між
виконавцями та між різними державними установами, але й питання трудової
дисципліни, питання аналізу корупційних “прихованих можливостей” посад та
розробки дієвих методів боротьби з цим явищем [5].
Серед причин корупції в Україні часто згадується “радянська спадщина”. До
певної міри це твердження не суперечить дійсності. Розростання величезного апарату
контролю за виробництвом і розподілом, поширення тіньової економіки, що почалося
ще в період процвітання планової системи, відмова України від проведення люстрації –
тобто заборони колишнім компартійним діячам займати відповідальні посади в
урядових структурах нової держави, створили сприятливі умови для перерозподілу
власності і перетворення влади на чи не єдине джерело збагачення. Номенклатура
нової Української держави зберегла за собою право на контроль за розподілом – тепер
уже не продукції та пільгових путівок, а доступу до участі в приватизації, вигідних
державних замовлень та кредитів [6].
Як вважають М.Камлик і Є.Невмержицький, значною мірою корупцію стимулює
наявність значних залишків старої командно-адміністративної системи як надмірно
великого управлінського апарату з необґрунтовано широкими повноваженнями,
зокрема розпорядчо-дозвільного змісту, та переважання в ньому, передусім за
рахунок керівних посад, службовців старої генерації з консервативною психологією,
які не сприймають потреби демократичних перетворень [7, с. 62].
Однак навряд чи можна в усьому звинувачувати минуле. Останнім часом в
Україні багато говориться про необхідність прозорості і відповідальності влади і про
те, що саме відсутність відповідальності політиків і державних службовців стала
головним фактором недовіри суспільства до влади. Проте для забезпечення
прозорості влади потрібна як політична воля згори, так і вимога громадськості знизу.
Якщо перше принаймні декларується на найвищому рівні (хоч і губиться на будь-
якому іншому рівні), то останнє ще перебуває на самому початковому етапі створення
і “підігрівається” здебільшого фінансованими іноземними донорами програмами [6].
Причин процвітання корупції в Україні кілька – і вони в цілому відомі [8]. На
думку С.Коненка, це переоцінка цінностей у суспільстві та недостатньо ефективна
діяльність керівництва, що може стати негативним прикладом для підлеглих,
фінансові проблеми, недостатній відомчий контроль, недостатній ступінь сприйняття
до дій, що можуть спровокувати корупційну поведінку, легковажність, наївність,
лабільність (нестійкість) [9, с. 5].
Як вважає М.Мельник, факторами корупції слід визнати явища, процеси, інші
чинники, які здійснюють будь-який детермінуючий вплив на корупцію,
обумовлюючи корупцію як явище та породжуючи її конкретні прояви [10, с. 16].
Щодо типової ситуації, яка створює умови для незначної корупції, є “черга”, що
виникає в результаті постійного зростання попиту на послуги сфери суспільного
обслуговування, який перевищує зростання пропозиції на них. Керування чергою
може здійснюватися легальним чи нелегальним (через хабарі) шляхом [10, с. 16].
Інший чинник, сприятливий для корупції, – це громадське ставлення до неї.
Сьогодні багато хто просто не уявляє будь-яку діяльність без підкупу когось і, отже, 4
не чинить опору здирництву. Більшість підприємців схильні платити додаткові гроші,
якщо від них цього вимагають [11, с. 325].
Відомо, що в корупції беруть участь, з одного боку, державний чиновник, з
другого – підприємець або просто громадянин. Дуже небезпечним залишається
зрощування державного апарату та органів місцевого самоврядування з підпри-
ємницькими і комерційними структурами, формування їхніх ділових відносин поза
межами правового поля. За даними аналітиків, нині не існує жодної підприємницької
структури, яка б для пом’якшення такого тиску систематично не сплачувала
чиновникам і рекетирам значні грошові суми [12, с. 111–114].
Аналізуючи наслідки корупції та причини її виникнення, спеціалісти розвинутих
країн іноді стверджують, що корупція є частиною культури багатьох країн, які
розвиваються. Хабарництво виправдовується тим, що люди в окремо взятій країні
можуть терпляче ставитися до сплати невеликих сум за надання офіційних послуг (за
надання дозволів, ліцензій та ін.). Але це не означає, що вони схвалюють такі дії,
просто інколи це сприймається як подарунки. Але якщо подарунок виходить за межі
традиційної гостинності, це викликає занепокоєння, оскільки спотворюється шкала
людських цінностей та соціальних традицій [7, с. 12–13].
Можна назвати не один десяток чинників, що зумовлюють поширення
корупційної діяльності в країні і низьку ефективність заходів протидії. Але, на думку
О.Кальмана, існує один чинник, який і зумовлює прояви всіх інших чинників. Це
відсутність жорсткого соціально-правового контролю за діяльністю посадових осіб та
їх відповідальністю в умовах демократизації суспільного життя і переходу до
ринкових відносин [13, с. 149].
Підсумовуючи викладене, ми можемо визначити такі причини корупції в системі
органів державної влади:
зрощування державного апарату з підприємницькими і комерційними
структурами, формування їхніх ділових відносин поза межами правового поля;
ставлення громадськості до існування корупції та сприяння її розвитку;
складність урядової структури бюрократичних процедур;
лобіювання прийняття та зміни нормативно-правових актів;
відсутність належного механізму здійснення ротації кадрів;
низький рівень оплати праці та надання соціальних послуг.
Невід’ємною складовою реформування системи державної служби є становлення
професійної, політично нейтральної та авторитетної державної служби, яка повинна
базуватися на особистих професійних заслугах державних службовців. Саме їх
повинні оцінювати спеціальні комісії, уповноважені на складання списків резерву на
посади керівників державних органів. Для здійснення систематичного контролю за
проходженням державної служби та професійними досягненнями державних
службовців передбачається запровадження системи оцінок під час щорічного
підбиття підсумків виконання державними службовцями своїх обов’язків і завдань.
Висновки атестаційних комісій є підставою для просування по службі за умови
дотримання державними службовцями Загальних правил поведінки. Стратегія
реформування системи державної служби в Україні містить положення про
активізацію роботи щодо запобігання проявам корупції та іншим правопорушенням
шляхом запровадження періодичної ротації кадрів на окремих посадах, а також
спеціальних перевірок щодо осіб (за їх згодою), яких пропонують на відповідальні
посади [14, с. 24].5
Корупційні ризики випливають з відсутності правового механізму запобігання та
розв’язання конфлікту інтересів, що виникає у процесі діяльності посадових осіб, що
займають виборні посади; неврегульованості процедури та механізму лобіювання
інтересів громадян у виборних органах, зокрема органах місцевого самоврядування.
Наступним питанням є запровадження стандартів етичної поведінки посадових осіб
на виборних посадах, що також стосується питання професійної етики державних
службовців.
Закон України “Про державну службу” серед основних обов’язків державних
службовців визначає постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення
професійної кваліфікації, сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціативу
та творчість у роботі (ст. 10).
У жодному документі не вказано на політичну заангажованість державного
службовця як підставу для неналежного виконання службових обов’язків або
звільнення. У вигляді конфлікту інтересів це питання залишається відкритим і неви-
значеним у процедурному аспекті. Отже, виникає подвійна ситуація, в якій
відбувається підміна сутності і значення ротації кадрів. На нашу думку, ротація
кадрів у системі державної служби не може включати звільнення з посад у зв’язку зі
зміною політичного керівництва.
Відповідно до затвердженої розпорядженням КМУ Концепції ротації кадрів на
окремих посадах державних службовців основними причинами ротації є кадровий
застій та помилки під час заміщення вакантних посад. У цьому й полягає необхідність
ротації – періодичного переміщення працівників як по вертикалі, так і по горизонталі.
Ротація кадрів являє собою складову системи роботи з кадрами, а у сфері державної
служби й ефективний засіб формування дієвого кадрового резерву. Періодична
ротація кадрів спрямована на запобігання проявам корупції серед державних
службовців, особливо на посадах, які за характером виконуваної роботи і наданих
повноважень пов’язані з підвищеним ризиком корупції.
Тому одним із напрямів реформування системи державної служби України має
бути проведення якісної, неформальної атестації її посад, забезпечити “вертикальну”
ротацію кадрів у системі, при здійсненні якої повинен домінувати принцип відбору
спеціалістів саме за освітнім фаховим рівнем (перевага має надаватися випускникам
системи Національної академії державного управління при Президентові України,
інших вищих навчальних закладів, що готують спеціалістів з державного управління
та державної служби). Якщо звернутися за аналогією до промисловості, то, при-
наймні, викликало б здивування, наприклад, використання інженера-електрика на
посаді інженера-економіста або технолога, а якщо таке і трапляється, то ефективність
такої праці буде мінімальною. У галузі ж державної служби чомусь вважається, що
процесами управління державою може займатися спеціаліст будь-якого фаху, що
поряд з іншими факторами й призвело до кризової ситуації у сфері державного
управління.
Деякі вчені розрізняють верхівкову, низову і вертикальну корупції. Перша
охоплює політиків, вище і середнє чиновництво і пов’язана з ухваленням рішень, що
мають високу вартісну ціну. Це лобіювання законів, участь у розподілі держзамов-
лень, зміні форм власності і т.ін. Друга поширена на середньому і нижчому рівнях і
пов’язана з постійною, рутинною взаємодією службовців і громадян (штрафи,
реєстрації, видача довідок тощо). Часто обидві зацікавлені в корупційній операції
сторони належать до однієї державної організації. В цьому випадку службовець дає
хабар своєму начальнику за те, що останній покриває його корупційні дії. Це вже 6
вертикальна корупція, яка виступає як міст між верхівковою і низовою корупцією. Це
особливо небезпечно, оскільки свідчить про перехід корупції від стадії розрізнених
актів у стадію організованих форм [14, с. 32].
Основою сприятливого для корупції суспільного менталітету є життя українців
за принципом пошуку індивідуального вирішення своїх проблем, що є в тому числі
наслідком історичної недовіри до державних інститутів. Такий менталітет українців
підштовхує до пошуку корупційних шляхів подолання своїх проблем, а непрозорість
та складність дозвільних та контрольних процедур у відносинах влади та громадян
призводять до процвітання таких шляхів. Отже, всі перелічені фактори на сьогодні
існують в Україні, що і визначає її місце як надзвичайно корумпованої держави у
світі. Система корупційних відносин може втрачати рівновагу, коли один з двох
представників антиморальних відносин є “заручником” обставин, що склалися, тому і
порушує особисті моральні принципи. Але найчастіше корупційні відносини
відбуваються за двосторонньої зацікавленості, що призводить до зміцнення цієї системи,
тим самим з обох сторін створюються ідентичні духовно-моральні принципи, які йдуть
всупереч загальноприйнятим нормам. Саме такого системного характеру набула
корупція в Україні, яка вже фактично сприймається як елемент суспільної реальності, як
форма своєрідного “суспільного договору”. Життя показує, що змінити ситуацію суто
силовими заходами не вдається. Протидія корупції потребує системного підходу та
застосування комплексу науково обгрунтованих заходів, у процесі реалізації яких одним
із головних напрямів діяльності, на наш погляд, має бути проведення активної роботи
щодо визначення, пропагування та впровадження в практику морально-етичних
принципів функціонування державної служби як інституту надання управлінських
послуг громадянам та юридичним особам.
Цікаві висновки можна зробити після порівняння рівнів корумпованості влади в
окремих країнах та запровадження в них стандартів ISO серії 9000. Таке порівняння
показує, що чим більше в країні підприємств, організацій та установ, які запровадили
у своїй діяльності стандарти та системи управління якістю, тим нижче масштаби
корупції.
Висновок. Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що корупцію в
системі органів державної влади можна визначити як зловживання державною
владою посадовою особою, а також керівником чи службовцем органу державної
влади для одержання будь-яких незаконних вигод для себе чи інших осіб, пов’язаних
із проходження державної служби.
Причинами корупції в системі органів державної влади можна визначити:
зрощування державного апарату з підприємницькими і комерційними структурами,
формування їхніх ділових відносин поза межами правового поля; ставлення
громадськості до існування корупції та сприяння її розвитку; складність урядової
структури бюрократичних процедур; лобіювання прийняття та зміни нормативно-
правових актів; відсутність належного механізму здійснення ротації кадрів; низький
рівень оплати праці та надання соціальних послуг.
Перспективи подальших досліджень. Українська громадськість і наука
приділяють проблемі подолання корупції дедалі більше уваги. Корупція стала
чинником, який реально загрожує національній безпеці, демократичному розвитку
держави та суспільства, конституційному ладу України. Корупційні прояви
підривають авторитет країни, завдають шкоди функціонуванню державного апарату,
обмежують конституційні права і свободи людини та громадянина, порушують
принципи верховенства права, встановлений порядок здійснення повноважень 7
посадовими і службовими особами органів державної влади, управлінських структур
приватного сектору, руйнують моральні та суспільні цінності, дискредитують
державу на міжнародному рівні.
Список використаних джерел
1. Прохоренко О. Я. Корупція по-українськи (сутність, стан, проблеми) : монографія / О. Я. Про-
хоренко. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – 456 с.
2. Мельник М. І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії : монографія / М. І. Мельник. – К. :
Атіка, 2001. – 304 с.
3. Серьогін С. М. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством : монографія /
С. М. Серьогін. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2003. – 456 с.
4. Чому потрібен новий закон про державну службу? // Бюрократ: Інформ. бюл. центру спри-
яння інституц. розвитку держ. служби при Голов. упр. держ. служби України. – 2005. – № 3–4 (3–4). –
C. 1–4.
5. Кохан С. О. Забезпечення відповідальності та запобігання корупції у державній кадровій
політиці / С. О. Кохан // Державне управління: теорія і практика. – 2007. – № 1. – Режим доступу :
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/dutp/2007-1/txts/07ksodkp.htm
6. Вирішення проблеми корупції: від проголошення боротьби з корупцією до скорочення
корупційних можливостей. – Режим доступу : www.ya.org.ua/brochure/2000/002/009.html
7. Камлик М. І. Корупція в Україні / М. І. Камлик, Є. В. Невмержицький. – К. : Знання, 1998. –
179 с.
8. “Революція управлінців” і неефективність державного управління в Україні. – Режим
доступу : www.spa.ukma.kiev.ua/visnyk/index.php?op=view&t=2
9. Коненко С. Я. Профілактика та боротьба з корупцією в поліції Німеччини: Із досвіду роботи
поліції землі Нижня Саксонія / С. Я. Коненко. – К. : Знання України, 2006. – С. 5.
10. Мельник М. І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції : автореф.
дис. ... д.ю.н. : 12.00.08 / Мельник М. І. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2002. – С. 16.
11. Коткін С. Політична корупція перехідної доби. Скептичний погляд / С. Коткін, А. Шайо. –
К. : К.І.С., 2004. – 440 с.
12. Доля Л. М. Причини корупції в Україні та її наслідки для суспільства / Л. М. Доля //
Боротьба з організованою злочинністю та корупцією : матеріали наук.-практ. конф., 4–5 квіт. 2000 р.,
Київ. – К. : Ред.-вид. відділ МВС України, 2001. – С. 104–111.
13. Кальман О. Г. Місце і значення соціально-правового контролю в системі заходів протидії
корупції в Україні / О. Г. Кальман // Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність.
Liability of Public Officials for Corruption : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. семінару. – Х. : НЮА
ім. Ярослава Мудрого ; Харків. центр по вивченню організованої злочинності спільно з Амер. ун-том
у Вашингтоні ; Ін-т вивчення проблем злочинності Акад. прав. наук України, 2003. – C. 148–151.
14. Створення організаційно-правових засад кадрової ротації як одного із дієвих елементів
підготовки кадрів та попередження можливих корупційних проявів у державних органах : наук.
розробка / С. М. Серьогін, О. В. Антонова, І. В. Шпекторенко та iн. ; НЕДОЛІКИ СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ
У СТРУКТУРІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ
А. Бойко
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, 79000Львів, Україна
У статті дана кримінологічна оцінка недоліків системи правосуддя в Україні як однієї
з умов зростання корупції. Значна увага приділена тим недолікам у системі правосуддя,
які безпосередньо впливають на стан і характер корупції.
Ключові слова: кримінологія, система правосуддя, корупція, корупція у судових
органах, недоліки системи правосуддя як чинник корупції.
У структурі детермінації корупції в сучасній Україні важливим криміногенним
чинником є недоліки системи правосуддя.
Система правосуддя в Україні відповідно до ст. 55 Конституції України
спрямована захищати всі права і свободи людини і громадянина. Відповідно,
громадяни України мають право розраховувати на справедливий і неупереджений
судовий розгляд. І саме дієвість системи правосуддя може забезпечити
верховенство права, стабілізацію суспільних процесів і поступальний характер
їхнього розвитку. Динамізм і суперечливість сьогоднішніх соціальних процесів
вимагають від держави адекватних праворегулюючих заходів та ефективної
системи правосуддя.
Однак нашій державі повною мірою не вдалось забезпечити створення дієвої
системи правосуддя. Перманентні безсистемні зміни процесуального
законодавства та законодавства про судоустрій та статус суддів не сприяли
покращенню правосуддя. Більше того, політична й адміністративна залежність
судових органів, активна “співпраця” окремих суддів з певними бізнес-групами
залишаються тими умовами, що сприяють зростанню корупції в Україні.
Недоліки системи правосуддя як криміногенні чинники, що впливають на стан
корупції, вже частково висвітлювались у кримінологічній літературі. Зокрема
необхідно відзначити вагомий доробок з цієї проблематики В.О. Тулякова,
Є.Ю. Полянського [1, с. 213–217], О.В. Дамаскіна [2, с. 39–45], С.С. Сулакшина,
С.В. Максімова, І.Р. Ахметзянова [3, с. 206–215], та інших. Проте окремі питання
ще не знайшли належного висвітлення і потребують подальших наукових
досліджень.
Зокрема, і надалі важливими завданнями для забезпечення протидії і
запобігання корупції в судових органах залишаються: забезпечення незалежності
суддів; прозорості і відкритості у здійсненні правосуддя; удосконалення
процесуального законодавства та системи доступу до суддівської професії і добору
допоміжного апарату судів.
Окрім того, сама соціально-економічна ситуація, яка склалася в країні, та
постійні зміни законодавства негативно впливають на діяльність судових органів.
Багато суддів виявились не готовими до роботи у складних правових умовах.
Відтак значно знизилась їхня ефективність й авторитет серед населення.
З таким категоричним висновком багато хто може не погодитись, адже
загалом судові органи належно розглядають правові спори, забезпечуючи охорону
та відновлення прав і свобод людини й громадянина, але це відбувається лише в
тому випадку, коли розгляд конкретної справи не стосується інтересів тих осіб, хтоНЕДОЛІКИ СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ
У СТРУКТУРІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ 319
має можливість впливати на суддів. Окрім того, деякі судді використовують
особливі повноваження судді у судовому розгляді для власного незаконного
збагачення й утвердження свого впливу.
Прагнення мати значні матеріальні статки, зберегти свою впливовість
спонукає окремих суддів до прийняття протиправних судових рішень.
Такий стан системи правосуддя засвідчує її серйозну деформацію,
невиконання повною мірою функцій правосуддя, спрямованість окремих суддів на
власне збагачення, а не на сумлінне і відповідальне здійснення судового розгляду.
Небажання окремих суддів усвідомлювати соціальну значущість своєї
професійної діяльності, а іноді і відверте нехтування суддівською гідністю
негативно впливає на ефективність протидії та запобігання корупції в Україні.
Поширення зловживань у судовій системі та свідомий вихід за межі
функцій зі здійснення правосуддя підтверджують кризу судової системи, її
низьку ефективність і як наслідок слабку активність у протидії та запобіганні
корупції.
Наголосимо, що такий стан судової системи найперше потребує усунення
залежності від адміністративного та політичного впливу, а також докорінної зміни
системи доступу до суддівської професії, формування мотивації у суддів до чесної
і неупередженої професійної діяльності. Цілком вірно висловився О.В. Дамаскін,
зазначаючи, що правосуддя не може існувати без чесного і незалежного
суддівського корпусу [2, с. 40].
Ті кроки, які вжиті щодо реформування судової системи у зв’язку з набранням
чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [4] не мають цілісного
концептуального характеру, а тільки покращують окремі аспекти судової системи
та доступу до суддівської професії.
Зокрема, позитивним є впровадження єдиного для всіх претендентів на посаду
судді кваліфікаційного іспиту, проведення конкурсу на зайняття вакантної посади
судді, проведення навчання та підвищення професійних вимог до кандидатів на
посаду судді, посилення повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів та
запровадження обов’язкової діяльності членів цієї комісії на постійній основі тощо.
Відкритим, правда залишається питання об’єктивності у проведенні
кваліфікаційного іспиту. Зазначений вище закон не передбачає механізму, який би
забезпечував об’єктивність у його проведенні.
Важливим також, з точки зору антикорупційної перспективи, є і
запровадження у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» [5] з
01 січня 2012 р. спеціальної перевірки осіб, які будуть претендувати на посаду
судді, а також запровадження контролю з боку держави за майном, доходами та
витратами і зобов’язаннями фінансового характеру суддів. Обов’язок судді
кожного року декларувати своє майно, доходи та витрати і зобов’язання
фінансового характеру безсумнівно ускладнить формування корисливої мотивації
зловживань суддями своїми повноваженнями при здійсненні судочинства.
Необхідно також визнати, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів»
[4] значно зменшив можливості незаконного використання інструментів судової
системи у корпоративній боротьбі бізнес-груп, але натомість породив небезпеку
монопольного впливу на судову систему однієї політичної еліти і відповідно
орієнтованих на неї бізнес-груп.
Але, на превеликий жаль, невирішеними залишаються питання, що пов’язані із
забезпеченням незалежності суддів, відкритості і доступності правосуддя, а також
статусу суддів, особливо суддівського імунітету. 320 А. Бойко
Так само, не вирішеними залишаються питання соціальної зрілості
претендентів на посаду судді, а також оцінка їх психологічних якостей (проблема
психологічного тестування). З цією метою можливо варто б запровадити
відповідну перевірку, у тому числі, і з використанням поліграфу.
Також напевно необхідно посилити професійні вимоги до працівників апарату
судів.
Складною залишається і проблема псевдо зв’язків суддів з іншими учасниками
судового провадження, особливо адвокатами, які досить часто є просто
посередниками у вирішенні бажаного для свого клієнта судового рішення. Це і
проблема попередніх зв’язків. Згідно з експертними даними, присутність колишніх
працівників юридичних сфер серед суддів наступна: на першому місці – помічники
суддів, на другому – прокурорські працівники, на третьому – адвокати, на
четвертому – працівники міліції, на п’ятому – інші категорії.
Хоча, безсумнівно, найскладнішою проблемою залишається політичний та
адміністративний вплив на судові органи, постійні спроби використати їхній
потенціал у партійних або групових інтересах.
Необхідно також розуміти, що ефективність судової системи потребує і
збільшення фінансових витрат на її функціонування. Поліпшення матеріально-
технічного, кадрового та фінансового забезпечення судових органів, фахового
рівня їхніх працівників, упровадження критеріїв і методик оцінювання їхньої
функціональної діяльності та її результатів необхідна умова підвищення
ефективності судової системи.
Повинна також діяти система постійного моніторингу оцінки населенням
якості роботи судових органів та окремих суддів.
Відсутність незалежної системи правосуддя становить перешкоду в
формуванні цивілізаційних ринкових відносин, оскільки суб’єкти
господарювання, як і прості громадяни, не можуть бути впевнені у тому, що їх
права й інтереси будуть захищені відповідно до букви закону. Окрім того,
сьогодні значно збільшились нарікання на зловживання суддів, зокрема, у сфері
захисту корпоративних прав, санкціонування протиправного захоплення чужої
власності та ін. Можливість для суб’єкта господарської діяльності “вирішити”
майже кожне спірне питання в судовому порядку за відповідну винагороду або
через інші механізми впливу позбавило будь-якого сенсу положення ч. 3 ст. 509
Цивільного кодексу України про те, що зобов’язання повинно ґрунтуватися на
засадах сумлінності, розумності й справедливості. Правосуддя у системі
господарських та адміністративних судів перетворилось на своєрідний бізнес з
обігом капіталу в багатомільйонному вимірі. У цьому бізнесі задіяні окремі
адвокатські компанії, а також родичі або близькі особи, наближені до суддів.
“Ціна вирішення” спору починається з 10% від “ціни питання” (суми позовних
вимог).
Саме зловживання з боку окремих суддів сприяє поширенню протиправних
форм господарської діяльності. Чого тільки вартують рішення окремих судів про
відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість на
багатомільйонні суми за сумнівними, з правового погляду, договорами, навіть без
встановлення у процесі судового розгляду змісту названих договорів, передання
недержавним суб’єктам господарювання державного майна на мільярди гривень
через організовані справи про банкрутство та ін. Верховний суд України, надаючи
рекомендації про забезпечення законності під час розв’язання корпоративних
спорів і посилення боротьби з рейдерством, зазначив, що численні корпоративніНЕДОЛІКИ СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ
У СТРУКТУРІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ 321
конфлікти можливі у зв’язку з неоднаковим застосуванням законів судами під час
вирішення справ цієї категорії, а нерідко – з ухваленням незаконних і
необґрунтованих судових рішень [6]. Тож наші окремі суди перетворилися на засіб
задоволення політичних чи економічних інтересів відповідних суб’єктів впливу.
Наголосимо, що відповідні державні органи не реагують з повною
відповідальністю на відверті порушення та зловживання, які відбуваються в
організації роботи судів, якості й оперативності розгляду справ, забезпеченні
єдиної судової практики та однакового застосування законів. Це стосується,
насамперед, тих органів, які внаслідок своєї компетенції зобов’язані реагувати на
прояви порушення суддівської присяги.
Однак зловживання також поширені і в діяльності тих органів, які повинні
здійснювати контроль за якістю правосуддя. Засоби масової інформації
неодноразово вміщували інформацію про недоліки у діяльності Вищої ради
юстиції України та Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя.
На превеликий жаль, ці органи не стали достатньо дієвими у системі
доступу до професії судді та забезпечення дисциплінарної відповідальності
суддів. Тому, крім реформування системи доступу до професії судді та
розв’язання проблеми дисциплінарної відповідальності суддів, необхідно
реформувати й органи, до функцій яких належить вирішення цих питань, у
першу чергу Вищої ради юстиції України. Зміна порядку формування Вищої
ради юстиції України, засад її діяльності, уникнення колізії інтересів і низка
інших питань повинна бути розв’язана в процесі її реформування. У цьому
плані цілком необґрунтованим є розширення повноважень Вищої ради юстиції
України у частині покладення на неї відповідно до ст. 20 Закону України «Про
судоустрій і статус суддів» [4] призначення на посади голови місцевого суду та
його заступника, голови апеляційного суду та його заступників, голови вищого
спеціалізованого суду та його заступників. Покладення цих повноважень на
Вищу раду юстиції України суперечить самій природі цього органу, як і
положенням Конституції України, але це створює додаткові можливості впливу
на судові органи.
Вирішення проблеми незалежності судових органів є ключовою умовою, що
унеможливить суддівське свавілля, забезпечить верховенство права, підвищення
довіри суспільства до системи правосуддя й створення умов для розвитку
ринкових інститутів, а відповідно і до зниження рівня корупції.
Адже, суспільство може розраховувати на ефективну протидію та запобігання
корупції лише тоді, коли в державі діє ефективна і незалежна система правосуддя.
В іншому випадку результати діяльності судових органів маскуватимуться за
“переконливими” статистичними даними, а реальний стан буде далекий від
бажаного суспільству.
––––––––––––––––––––
1. Туляков В.А. Коррупция и суды: функциональный анализ /В.А. Туляков,
Е.Ю. Полянский // Коррупция: Региональные и отраслевые тенденции: Сб. науч. статей
/ Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дремина. – Библиотека журнала «Юридический
вестник». – Одесса: ФЕНІКС, 2003. – 240 с.
2. Дамаскин О.В. Коррупция: Состояние, причины, противодействие / О.В. Дамаскин. –
М.: ИД «Триумфальная арка», 2009. – 304 с.
3. Сулакшин С.С. Государственная политика противодействия коррупции и теневой
экономике в России : Монография в 2 томах / С.С. Сулакшин, С.В. Максимов,
И.Р. Ахметзянова и др. – Т.1. – М.: Научный эксперт, 2008. – 464 с. 322 А. Бойко
4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI.
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cdi?nreg=2453-17. – Загл. з екрану.
5. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. №
3206-VI. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cdi?page=1&nreg=3206-17. – Загл. з екрану.
6. Мариненко О. Верховний суд вивчив і узагальнив досвід рейдерів / О. Мариненко //
Дзеркало тижня. – 2008 – № 4 (683) 2 лют.
ПРОБЛЕМЫ СИСТЕМЫ ПРАВОСУДИЯ