Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методичка з філософії .doc
Скачиваний:
26
Добавлен:
02.12.2018
Размер:
581.63 Кб
Скачать

Т. 11: Філософія Середньовіччя та епохи Відродження

Мета: донести до свідомості студентів, що для західноєвропейської середньовічної філософії характерне поєднання християнства і філософії. Наголосити, що головною темою християнської філософії було співвідношення віри і знання. Вивчити важливі риси Ренесансу. Підкреслити, що це епоха формування гуманістичних цінностей.

Основні поняття: апологетика, патристика, схоластика, номіналізм, реалізм, концептуалізм, теоцентризм, провіденціалізм, антропоцентризм, гуманізм, ренесанс, пантеїзм, реформація, контрреформація, геліоцентризм.

План лекції:

  1. Загальна характеристика Середньовічного світогляду і філософії.

  2. Особливості, етапи, представники східної та західної патристики.

  3. Схоластика і містика. Проблема універсалій у Середньовічній філософії.

  4. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського.

  5. Філософські ідеї Відродження.

Семінар: Філософія Середньовіччя та епохи Відродження:

  1. Біблія та антична філософія як джерела християнської думки.

  2. Філософія грецької та західної патристики.

  3. Система філософії Фоми Аквінського та її критика в епоху Відродження.

  4. Середньовічна та Ренесансна концепція світу і людини.

Методичні рекомендації до семінару:

  1. Розкриваючи перше питання зверніть увагу на те, що джерелом християнської філософії є Божественне одкровення (Біблія). Уся християнська філософія – це інтерпретація та тлумачення тем та символів закладених в Біблії. Маючи принципово морально-духовний, релігійний контекст і зміст, ідеї та вчення Біблії відносяться до проблем, які постійно розглядала антична філософія: буття, походження світу, причина світу, виникнення і сутність людини, історичний процес, мета існування світу, історії та людини. Власне християнська філософія стала можливою в результаті осмислення вчення Біблії за допомогою концепцій та понять платонізму, аристотелізму, стоїцизму, неоплатонізму. Зокрема, для осмислення персонального Бога Біблії християни використали платонівське поняття Блага, Єдиного, стоїчну і філонівську концепцію Логосу та вчення неоплатонізму про божественну трійцю (Єдине, Розум, Душа). За допомогою античної філософії християни розробляли вчення про творення світ і людей, про безсмертя душі. Ідеї біблійних та античних авторів закладають основу для розвитку середньовічної філософії.

  2. Другим періодом розвитку середньовічної філософії є патристика (IV – VIII ст.), яку поділяють на грецьку і латинську. Під впливом середнього платонізму, східні отці розробляють проблеми натурфілософії, антропології, етики. Вони тлумачили людину як посередника між чуттєвим і духовним світами, в якій душа і тіло становлять єдність. У працях Діонісія Ареопагіта, під впливом неоплатонізму, розробляються ідеї ієрархічної будови ангелів та Церкви, розробляється вчення про два методи богопізнання (апофатичне та катафатичне). Представник патристики Аврелій Августин розробив цілісне вчення про Бога в руслі ідей платонізму. Бог – вічне Буття, персональний Абсолют, який творить світ за допомогою вічних ідей. Людина як образ Божий має безсмертну душу, наділену пам’яттю, волею, розумінням, здатна споглядати Бога через самопізнання. Кінцева мета людського існування – блаженство і любов. Історія подається як боротьба царства Божого і царства земного, вони засновуються на різній спрямованості любові.

  3. Фома Аквінський, переосмислюючи аристотелізм для потреб схоластики, намагався узгодити віру та розум. Він розмежовував природну (пізнання істини розумом) та надприродну теології (пізнання істини вірою в одкровення). Існують істини спільні для віри і розуму – Бог, душа, світ. У суперечці між реалістами та номіналістами Фома зайняв позицію поміркованого реаліста. Для нього універсалії є одночасно і божественними ідеями, і сутностями речей, і поняттями людської свідомості. Ця позиція визначала його антропологію, згідно якої людина – це єдність активної, формоутворюючої душі та пасивної тілесності. Етика базується на визнанні людської волі як незалежної, але співвідносної з абсолютною Волею Творця. Відповідно спасіння постає як узгодження людської та божественної воль.

  4. Середньовічний теоцентризм тлумачив людину як образ та подобу Божу, посередника між земним та небесним – істоту абсолютно залежну від Бога. Людина була чітко вписана в структуру світу – центром якого була Земля. Ренесансна концепція людина та Всесвіту базується на принципах гуманізму та антропоцентризму. В цей час відбулося «відкриття людини» як вільної і необмеженої у своїх можливостях істоти, яка сприймається вищою цінністю – центром космічної перспективи. Духовний рух гуманізму, започаткований Петраркою і Бокаччо, з зневагою відноситься до закостенілої традиції схоластики, а звідси виникала вимога відродження античного духу. Нове розуміння людини як homo universale (всеохоплюючої людини), міра освіченості якої є одночасно і мірилом моральної досконалості, на практиці спрямовувало зусилля до формування історично і соціально орієнтованої особистості. Філософськи значимими представниками гуманізму були Ф. Петрарка, К. Салютаті, Л.Б. Альберті, Л. Валла в Італії, Е. Роттердамський у Нідерландах, Т. Мор в Англії та М. Монтень у Франції. Революцію в космології здійснив М. Коперник, який замість геоцентричної картини світу Птолемея (II ст.) з Землею як нерухомим центром Всесвіту, висуває геліоцентричну, в якій Сонце є центральним світилом, навколо якого рухається Земля.