Питання для самостійної роботи:

1. Культурологічні та історіософські напрями сучасної філософії: цивілізаційна теорія, структуралізм.

2. Сучасна релігійна філософія: неотомізм, неопротестантизм, нова католицька теологія, неопатристика.

3. Сучасна постнекласична філософія: неоконсерватизм та постмодернізм.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. До культурологічних концепцій, які в основу історичного розвитку покладали розвиток цивілізацій можна віднести історіософські концепції О. Шпенглера, Данилевського та А. Тойнбі. Зокрема для Шпенглера історія – це сукупність локальних культур, кожна з яких є цілісним і замкненим утворенням, що проходить 4 періоди свого розвитку. Сучасна культура приречена на загибель бо в ній домінує дух наживи. Відродити сучасну цивілізацію можна, на думку Тойнбі, лише повернувшись до духовних цінностей релігії. Концепції технічного детермінізму доводять, що хід суспільної історії визначається розвитком науки, техніки та технологій. Представники технократичного підходу (У. Ростоу, Д. Гелбрейт, Д. Белл, А. Тоффлер) стверджували, що розвиток науки і техніки закономірно привів до виникнення постіндустріального суспільства для якого в перспективі будуть характерними нові відносини в суспільстві, з природою, нові інтелектуальні та інформаційні процеси, що вирішать існуючі конфлікти та протиріччя. Структуралізм доводить, що в основі діяльності людини можна виявити незмінні структури, що визначають її буття (мова, шлюб, ігри, мистецтво, релігія, міф, сни, тощо).

2. До сучасної релігійної філософії можна віднести: неотомізм, протестантська теологія, неоправослав’я. Неотомісти, використовуючи сучасну філософію, переінтерпретовують вчення Фоми Аквінського. Зокрема вони є реалістами в онтології та гносеології, підкреслюють симфонію розуму і віри, розмежовують природну та надприродну теологію, але не розривають їх. Для неотомістів Бога можна пізнавати як вірою через Одкровення так і розумом із пізнання світу. Важливим є соціальні проекти цієї філософії. Представники діалектичної теології протестантизму відкидали природну теологію і намагалися побудувати богослов’я лише на Одкровенні. У К. Барта Бог абсолютно протилежний світу і людині, непізнаваний і недосяжний для розуму. Лише віра божественному одкровенню відкриває Бога людині. Використовуючи релігійний екзистенціалізм Р. Бультман зазначав, що лише у вірі людина здатна подолати несправжнє існування і жити повноцінним духовним життям. Православна неопатристика є домінуючої тенденцією сучасної православної теології. Її представники (Г. Флоровський, Д. Станілоає, І. Попович), так само як представники «нової католицької теології» (У. Бальтазар, К. Ранер, В. Каспер), закликають повернутися до передання ранньої Церкви, до Одкровення з тим, щоб оновити сучасну Церкву.

3. Тенденція кінця XX ст., яка полягала у поверненні до метафізики та пошуку абсолютів називається неоконсерватизмом. Абсолютно протилежною є тенденція постмодерної філософії представники якої (Ж. Деррида, Ж. Дельоз) закликають остаточно розірвати з попередньою філософською традицією, відмовитися від розуму на користь почуттів, створювати нову чуттєвість замість оновлювати раціоналізм, повернутися до стану «до-логосу» замість переосмислювати логіку. Для постмодерністів єдиним простором філософствування є сучасна культура, в межах якої має вестися постійний діалог з культурами різних часів та народів. Філософствування – це незупинний герменевтичний процес без обмежень. Монологічності попередньої традиції постмодерністи протиставляли діа-логічність та полі-логічність. Тим самим вони проголошувавли абсолютну цінність комунікації, діалогу, плюралізму. Локальне в постмодернізмі протистоїть тотальному. Щоправда абсолютна плюральність приводить багатьох представників цього напряму до абсолютної іронії, що межує з відчуттям повного абсурду реальності. Тобто, для постмодернізму характерні антилогіцизм, антидемаркаціонізм, вторинне засвоєння, вільний герменевтичний дискурс. Метою цієї філософії є досягнення станів, які передують сталостям культури, коли важливим є не результат, а процес. Тут філософія намагається остаточно позбавитися від раціонального дискурсу, і стати стихією життя.