§ 124. Памфіл Юркевич:

серце і межі розуму

 

Одним з найяскравіших послідовників ідей Ско­вороди був Памфіл Юркевич (1827—1874 рр.). Він до­повнив і глибше розвинув лінію «філософії серця» свого великого попередника.

Памфіл Юркевич прожив недовге, але насичене життя. Воно було наповнене творчими знахідками і напруженою полемікою. Незабаром після смерті Юркевича Володимир Соловйов зауважив, що в розумо­вому характері цього філософа самостійність і широта поглядів з'єдналися з тонкою проникливістю критич­ної думки.

Чим заслужив Юркевич таку оцінку? Справа в то­му, що він був відомий сучасникам насамперед як критик матеріалізму.

Юркевич показує вузькість матеріалістичного світогляду, що прагне вивести все піднесене в лю­дині з матеріального і назвати це матеріальне єдино реальним.

Буде справедливим зазначити, що Юркевич так само критикує й ідеалізм. Він критикує ідеалізм у його найбільш розвинутій в той час формі — німецьку кла­сичну філософію.

І ідеалізм, і матеріалізм, на думку Юркевича, сто­ять на грунті помилкової установки — про те, що в людині все доступне теоретичному і емпіричному пізнан­ню. Ідеалізм виходить із чистого мислення, матеріа­лізм — із чистої наочності. Але ні те, ні інше не ви­черпує людської сутності. Ця сутність укорінена знач­но глибше.

Як і Сковорода, Юркевич переконаний, що таєм­ниця людини знаходиться в її серці. «Серце є осеред­ком душевного і духовного життя людини. Так, у серці зачинається і народжується рішучість людини до тих або інших вчинків; у ньому виникають різноманітні наміри і бажання; воно є седалище волі і її хотінь»². Серце і сердечність як душевна діяльність — це внутрі­шня причина людського життя. Вона не виключає зо­внішніх причин цього життя, але є головною. Серце і душевність Юркевич протиставляє теоретичній і емпі­ричній достовірності.

--

2 Юркевич П. Сердце и его значение в духовной жизни человека по учению слова Божия // Философские произведения.  М., 1990.  С. 69.

 

Розум, на думку Юркевича, має зміст лише тоді, коли укорінений у серці. Він розсуває свої межі і стає безмежним. І водночас він наповняється теплотою. Розум без серця породжує холодну і неживу мораль­ність, що не може замінити справжньої моральності, заснованої на сердечності й любові. Дійсно моральні стосунки між людьми — це стосунки, що опосередко­вані не думками і розумінням, а переживаннями.

Юркевич переконаний, що у вченнях філософів тільки сердечні переживання породжують істинно ве­ликі ідеї і системи; як зерна висіваються вони у грунт розуму — мислення лише доглядає за ними.

Сердечність, на думку Юркевича, закладена в са­мій основі християнства. Християнська любов — це ставлення до ближнього через серце як співчуття і співстраждання, що піднімають людину над будь-яким раціональним інтересом і необхідністю.

Стосунки людей через серце — сердечні стосун­ки — це взаємодія у свободі, а не в необхідності. Всі високі істини, що об'єднують людей, стають дійсни­ми, коли входять у їхні серця, перемагаючи безкінечні сумніви розумування і розуму.

Вчення Юркевича про серце — це вчення про неповторність кожної людини. Сердечність є прояв не абстрактної духовної істоти, а «окремої живої дійсної людини». Юркевич критикує матеріалізм та ідеалізм не тільки за домінанту пізнання над інши­ми проявами щиросердечного життя людини, а і за те, що в цих вченнях загальне придушує особливе і поглинає його. Кожна людина — мікрокосм, що носить у собі тільки їй властиву безодню душевно-сердечних переживань.

Таким чином, Юркевич виявляє у своїй філософії паростки того вчення, що у XX ст. буде названо персоналістичним. Його критика матеріалізму й ідеалізму є їх критикою з позицій персоналізму.