5. Психоаналітична парадигма людського буття § 116. Що таке психоаналіз?

 

 

Під психоаналізом можна розуміти течію у філо­софії і психології, що виникла на межі XIX і XX сто­річ, але належить XX ст., і пов'язана насамперед з ім'ям Зигмунда Фрейда.

У широкому розумінні психоаналіз — це вчення про позасвідоме і його роль у житті людини.

У вузькому розумінні психоаналіз є метод лікування низки психічних захворювань, коли шляхом послідов­них питань аналітика і відповідей пацієнта (а також за допомогою аналізу сновидінь) відбувається усвідом­лення травми, прихованої у несвідомому, і звільнення від неї, а також від комплексів та внутрішніх конфлік­тів, які вона породжує.

Несвідоме або підсвідомість трактуєтеся психоаналітиками як усе те, що лежите за межами нашої свідомості, але водночас належить до сфери психіки. Сам інтерес до несвідомого і висунення цього терміну на перший план багато в чому завдячує творчості Шопенгауера і Ніцше з їхніми вченнями про волю як реальність, що протистоїть і передує розуму.

 

§ 117. Вчення Зигмунда Фрейда:

травма існування і дитяча сексуальність

 

Зигмунд Фрейд (1856—1939 рр.) — всесвітньо відо­мий австрійський психіатр і філософ. Після Маркса і Ніцше це третя особистість, яка надзвичайно вплину­ла на розвиток філософії Заходу у XX ст. Вчення Фрейда основане на теорії дитячої сексуальності. Від­повідно до цієї теорії, сексуальне життя людини по­чинається з народження, і перший сексуальний акт дитини — це смоктання материнських грудей. Надалі, вважає Фрейд, у дитини розвивається потяг до батьків протилежної статі. Фрейд називає цей потяг у хлопчи­ків «Едіповим комплексом», у дівчаток «комплексом Електри». Відповідно до Фрейда, в дитячому віці у дітей в процесі їх соціалізації — входження в соціаль­не життя — відбувається таке сильне витіснення їх природних сексуальних бажань, що це може призвести до травми психіки на все життя.

Поняття витіснення разом із поняттями сублімація і лібідо складають стрижень вчення Фрейда.

Лібідо — це універсальна енергія сексуального бажання, що є загальним джерелом почуттів, бажань, глибинною причиною поведінки людини в суспільстві. (Поняття «лі­бідо» почасти відповідає категорії «ці» в даосизмі.)

Витіснення — це процес заглушення асоціальних форм сексуальних бажань і виштовхування їх енергії за межі свідомості в сферу підсвідомості. Витіснені ба­жання скупчуються в підсвідомості, провокуючи не­врози, і рано чи пізно прориваються в свідомість.

Сублімація — це процес протилежний витісненню, що виражається у переключенні лібідо (енергії асоціаль­них форм сексуальних бажань) в соціально значиму дія­льність. Найбільш ефективно сублімація відбувається у творчості. Таким чином, Фрейд розглядає сублімацію як «енергетичне» джерело людської культури.

Все це робить зрозумілою запропоновану Фрейдом структуру психіки:

1. Я (свідомість).

2. Воно (підсвідомість).

3. Над-Я (цензор).

Свідомість (Я) подібна вершнику, а підсвідо­мість (Воно) — коню. Проте свідомість-вершник не завжди керує конем. Той часто несе його туди, куди вершник і не підозрює. Виникає конфлікт свідомості і підсвідомості, що часто приводить до конфлікту люди­ни і суспільства.

Над-Я — це сукупність суспільно значимих устано­вок і заборон, яку Фрейд називає ще цензором і співставляє з образом суворого батька. Над-Я не розв'язує конфліктів свідомості і підсвідомості, воно, скоріше, не дозволяє підсвідомості впливати на свідомість або, точніше, забороняє свідомості прислухатися до голосу підсвідомості і віддаватися йому.

Вчення Фрейда можна назвати класичним психо­аналізом. Послідовники Фрейда значною мірою транс­формували це вчення. Розглянемо концепції двох уч­нів Фрейда, які стали його опонентами, — К. Г. Юнга і Е. Фромма.