Лекція 3

ЛЮДИНА І ЇЇ МЕЖІ В           АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ

1. Феномен ранньої античної філософії (рання класика). 2. Класична антична філософія (зріла класика). 3. Філософія епохи еллінізму.

§ 23. Попереднє зауваження

Східне філософування про людину укорінене в індійській і китайській філософії. Західне ж розуміння людини укорінене в античній філософії – філософії Давньої Греції і Риму. На відміну від давньосхідної, антична філософія із самого початку протипоставила себе міфології і релігії. Вона протипоставила розум і знання уяві і вірі. Проте антична філософія не в меншій мірі, ніж давньосхідна, залежна від міфології – вона намагається перебороти міфологію почуттів міфологією розуму. Це означає конфлікт чуттєво-інтуїтивного і раціонального, що пронизує всю античну філософію і далі – всю філософію Заходу. Роздивимося міфологічні корені античної філософії і зупинимося на концепціях людини, розроблених її найбільш значними представниками.

1. Феномен ранньої античної філософії (рання класика)

§ 24. Антична міфологія та її вираження в ранній античній філософії

     Антична міфологія формується на зорі старогрецької культури і у своєму розвитку проходить два головних етапи: доолімпійський або хтонічний (від давньогрецького хтон — земля) і олімпійський. Боги першого періоду ворожі людям, вони поєднують у собі дику силу і страхітливість, це, скоріше, чудовиська. Поступово їхні образи облагороджуються, і в олімпійській міфології, в якій життя богів пов'язане з горою Олімп, вони вже мають знайомий сучасній людині вигляд. Це і Афродіта (у римській інтерпретації — Венера) — богиня любові і жіночості, і Аполлон — покровитель поетів і носій чоловічої краси, і Зевс (Юпітер) — глава божественного роду, що живе на Олімпі, повелитель грому і блискавки і багато інших.     Олімпійські боги являють собою родову общину тілесно безсмертних істот. Саме тілесне безсмертя принципово відрізняє їх від людини. В усьому іншому вони подібні людині — можуть бути заздрісними, мстивими, сповнюватися пристрастю до земних жінок, у результаті якої народжуються напівбоги та герої.    Таким чином, відмінність античного божества і людини суто кількісна, екстенсивна — по суті справи, на Олімпі живе могутній рід тілесно безсмертних людей, що постійно втручаються у життя смертних. Один із найбільш відомих дослідників античної культури і міфології О. Ф. Лосєв бачить у родових відносинах олімпійських богів найістотнішу рису античного світогляду. Він пише: «Звідкіль така сила античності, що вона незмінно воскресає і превозноситься протягом цілих століть? А це відбувається тільки тому, що людині при всіх успіхах її цивілізації і при будь-якому торжестві розумових побудов, дуже важко забути, що в неї є батьки і діти, що протягом усього свого життя вона по руках і ногах пов'язана родинними відносинами і що кровність це аж ніяк не є випадкове явище, а щось у людському, та й у всьому природному житті дуже глибоке і невикорінне»1. -- Лосев А. Ф. Античная философия и общественно-исторические формации // Античность как тип С. 12. М., 1988. культуры.      Найважливішою рисою античного світогляду є космологізм, який, по суті, являє собою накладання земних відносин на всю природу. «Ми, що живемо у період крайнього розвитку розумової цивілізації, — застерігає О. Лосєв, — не повинні дивуватися тому, що античні люди межею всякої істини і красоти вважали космос, космос матеріальний, фізичний, почуттєвий, одушевлений і вічно рухливий»2. -- Там же. – С. 12. Якщо на Сході природа накладається на людину і суспільство, розчиняючи їх у собі, то в античності образ людини накладається на природу і космос, змінюючи їх. Уособленням живого, рухливого космосу, що вдень заливає світ людини сонцем, а ночами дивиться на нього очима зірок, виступають олімпійські боги. У їхніх образах воєдино зливається людське і природне, породжуючи надлюдське і надприродне. Не можна не погодитися з О. Лосєвим, який зазначає: «Античність ніколи не могла розпрощатися зі своїми богами, і міфологія завжди грала в ній величезну роль, настільки величезну і геніальну, що цих античних богів освічені люди не можуть забути протягом двох, а точніше сказати, трьох тисячоліть»3. -- Там же. – С. 13. І водночас антична філософія повстає проти міфології, бажаючи символізувати і раціонально змінити її. І якщо «Іліада» і «Одіссея» Гомера повністю знаходяться в стихії міфології, то вже «Теогонія» Гесіода є використанням міфології для символічного пояснення світової еволюції. Гесіод описує споконвічний Хаос, із якого виникає Земля, Тартар (підземне царство мертвих) і Ерос (начало любові і життя). Мислителі мілетської школи (Фалес, Анаксимен, Анаксимандр) ставлять проблему першоначала буття, виводячи світ не з Хаосу, який не можна осягнути раціонально, а з першопричини. Але ця першопричина (вода, вогонь, повітря) суціль речовинна, і тому в ученнях мілетців губиться філософський характер проблеми походження світу і людини. Мілетські мислителі більше фізики, ніж філософи. Іншими словами, ми могли б назвати їх натурфілософами.