§ 21. Доля чань-буддизму в Японії: «мистецтво дзен»

У VII ст. чань-буддизм проникає в Японію, де поступово оформлюється у самостійний напрямок (в XII ст.) й одержує найменування дзен-буддизму. У дзен-буддизмі ще більше посилюється тенденція ставитися до військових мистецтв як до шляху спасіння. Самурай може досягти просвітлення швидше ченця, — так вважав один із патріархів дзен. Вчення дзен-буддизму відіграло величезну роль у становленні японської культури. Так зване мистецтво дзен — принципи дзен-буддизму, що ввійшли в тканину японської повсякденності, — стає найважливішою ментальною основою цієї культури. У XX ст. дзен-буддизм досить широко поширюється на Заході — багато в чому завдяки діяльності нашого сучасника Д. Т. Судзукі — дзен-буддиста школи риндзай.

§ 22. Висновки і перспективи. Філософія давньої Індії і Китаю як підгрунтя східних вчень про людину

1. У давньоіндійській філософії, що укорінена у найдавніших міфологічних текстах — Ведах, людина трактується як істота, що нескінченно перевтілюється в матеріальному світі. Межі людини — це межі її інкарнації — конкретного втілення в цьому житті. Рівень визначається законами карми, які лежать за безпосередніми межами людської свободи. Вільні вчинки людини творять лише майбутнє і її чергове втілення. У поступальному кармічному прямуванні виявляється сенс життя людини — з'єднання з вищим принципом буття — Брахманом. 2. З появою буддизму людина одержує можливість позбутися безкінечного ланцюга перевтілень і закону карми через вихід у нірвану. Нірвана є подоланням меж людини як істоти, що страждає, і знаходження просвітленості — мудрості в межах однієї інкарнації. 3. У китайській культурі індійський буддизм з'єднується з даосизмом і конфуціанством, істотно впливаючи на них і сам зазнаючи зміни. 4. Головною рисою китайського буддизму стає його активнотворчий характер стосовно індивідуального життя і життя суспільства — результат впливу даосизму і конфуціанства. У найбільшій мірі це виявляється в чань-буддизмі, в якому буддійський світогляд стає основою такого діяльного впливу на реальність, як бойові мистецтва. 5. Основні положення індійської і китайської релігійно-філософської думки на тисячоріччя стали інтегруючим началом, що визначає ядро Сходу (Схід у вузькому аспекті) і задає лейтмотив міркувань східних філософів про людину.

ЛІТЕРАТУРА ДО 2-ї ЛЕКЦІЇ •  Аверинцев С. С. Западно-восточные размышления или о несходстве сходного // Восток — Запад. Исследования. Переводы. Публикации. — М., 1988. • Корнев В. И. Сущность учения буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984. • Костюченко В. С. Классическая веданта и неоведантизм.— М., 1983. • Лу  Куань Юй. Даосская йога, алхимия и бессмертие. — СП6., 1993. • Мантатов В. В. К вопросу об изучении философии буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984. • Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. — М., 1991.  • Философский словарь. – М., 2001. • Философський енциклопедичний словник. – К., 2002. • Щербатской Ф. Й. Буддийская логика // Избранные труды по буддизму. — М., 1988. • Щербатской Ф. Й. Концепция буддийской нирваны // Там же. • Щербатской Ф. Й. Центральная концепция буддизма и значение термина «Джатма» // Там же. • Юнг К. Г. Йога и Запад // Архетип и символ. — М., 1991. • Янгутов Л. Е. Категории китайского буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984.