§ 19. Буддизм у Китаї

Індійський буддизм зіткнувся в Китаї з багатою філософською традицією, яка справила на нього сильний вплив. Він увібрав у себе багато положень даосизму і конфуціанства; його філософія й догматика були пристосовані до традиційних китайських поглядів7. -- Янгутов Л. Е. Категории С. М., 1983. китайского буддизма // Философские вопросы буддизма. 20.

Дійсно, категорії даосизму і конфуціанства мали могутній вплив на індійський буддизм, переплавляючи його в щось інше. Отже, ми можемо говорити про друге народження буддизму в Китаї. І цей знову народжений буддизм дуже сильно змінив і даосизм, і конфуціанство. Проте центральна буддійська концепція людини — концепція «чотирьох шляхетних істин» (буття є страждання; причина страждання — в прив'язаності до помилкового, емпіричного Я; щоб припинити страждання, необхідно звільнитися від помилкового Я; щоб звільнитися від помилкового Я, потрібно засвоїти певні ідеї та оволодіти конкретними практиками) — залишилася незмінною, хоча і набула нового культурного образу. Отже, буддизм поступово вростає в китайську культуру і зростається з нею. «Труднощі, що супроводжували цей процес, — відзначає Л. Є. Янгутов, — були обумовлені низкою причин: замкнутістю китайської культури, що не мала на той час достатнього досвіду іноземних запозичень, сильним впливом традицій на всі сфери соціального і духовного життя китайців, аж до стилю мислення»8. Але буддійський світогляд переборов ці труднощі і утвердився в Китаї, ставши найбільш масовою з трьох світових релігій. -- 8 Там же. У китайській культурі виник цілий ряд релігійно-філософських шкіл буддизму. З них найвідоміші — тяньтай, цзинту і чань. Найбільш впливовою течією буддизму як у Китаї, так і за його межами є чань-буддизм.

§ 20. Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

Школа чань-буддизму сформувалася в Китаї на рубежі V—VI ст. ЇЇ вчення найбільш близьке до буддизму махаяни. Засновником чань-буддизму вважається легендарний місіонер з Індії Бодхидхарма. Назва школи походить від китайського прочитання санскритського слова дхьяя (китайський варіант — чань-на), що означає містичне споглядання, зосередження. Основними рисами чань-буддизму стали: 1. Заперечення логічного мислення і письмового тексту як можливостей розуміння і передачі істини. Істина відкривається тільки в інтуїтивному осяянні. 2. Визнання того, що досконалість може бути досягнута лише в процесі активної зміни життя. У чань-буддизмі високо цінуються ті види ставлення до світу, у яких духовне начало з'єднується з практичним і тілесним. Це фізична праця, творчість художника і поета, а також творчість воїна — бойові мистецтва. Бойові мистецтва займають виняткове значення. Вони розглядаються як вміла і естетично виражена протидія Світовому Злу, його нейтралізація. У результаті відбувається очищення і просвітлення як воїна, так і світу в цілому. Бойові мистецтва розвиваються на традиційній китайській основі в цілому ряді чан-буддійських монастирів. Найбільш знаменитим із них стає монастир Шао-Лінь. Таким чином, для досягнення особистого просвітління людина повинна змінити свою тілесність і стосунки з людьми так, щоб вони відповідали ідеалам буддизму. Цей принцип ріднить чан-буддизм не тільки з різноманітними школами махаяни, а й з вченнями йоги. При цьому в чан-буддизмі зберігається спрямованість на самотність і відлюдництво, характерні для буддизму хінаяни. Це чудово висловив чань-буддійський поет Ван-Вей (701—761 рр.): «Люблю читати високі повчання Будди, Час схиляє виконувать піст суворий. Моя доля — голубина покірність і старечий посох. Зволікає безсмертя, в узголів'я повзе черепахою. Верби квітнуть. Весняних гір білизна. Груші білі. Ховається сонце і птахи. Вікно. Північ. Опадають персикові пелюстки. Усамітнююсь, думаю, палю пахощі».