23.Формування військово-політичних блоків в Азії.

Рух неприєдна́ння — міжнародне об'єднання країн світу, що визнають неприєднання до воєнних союзів великих держав одним з основних принципів своєї зовнішньої політики.

Виникнення Руху є закономірним наслідком успішного розвитку національно-визвольного руху, ліквідації колоніальних імперій і утворення великої кількості нових держав. У Русі неприєднання відбивається прагнення народів, що звільнилися, до рівноправного співробітництва держав, визнання іншими їхніх законних прав та інтересів, усунення з міжнародного життя будь-яких виявів панування і диктату, претензій на гегемонію.

Аналіз післявоєнних міждержавних стосунків засвідчує, що вони розвивалися стрибкоподібно, були ідеологічно заангажованими і привели до стану «холодної війни» — особливої системи міжнародних відносин, що характеризувалася активним ідеологічним, політичним, економічним, дипломатичним, культурним протистоянням наддержав та їх союзників.

З другого боку, кінець 50-х — початок 60-х років минулого століття — це період піднесення національно-визвольного руху в країнах Азії та Африки. Уже в середині 50-х років незалежність отримали 12 афро-азіатських держав, а в 1960 році 17 країн Африки стали самостійними.

Отже, за 60-ті — першу половину 70-х років XX століття у національно-визвольному русі відбулися якісні зміни історичного значення. Визвольні війни народів завершилися ліквідацією колоніальних режимів і утворенням суверенних суб'єктів міжнародного права.

24.Початок процесу європейської економічної інтеграції.

Ідеї пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи, з особливою силою зазвучали після Другої світової війни. У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз.

Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив з липня 1952 року.

З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом, Euratom — European Atomic Energy Community). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські спільноти (ЄС — European Communities).

Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення).

25.Протистояння між срср та сша у другій половині 50-х - початку 60-х рр.

Карибська криза. В 1953 зміна політичних лідерів з обох боків надала нової динаміки холодній війні. Дуайт Девід Ейзенхауер був інавгурований на президентство в січні 1953. Протягом останніх 18 місяців адміністрації Трумена військовий бюджет США збільшився вчетверо, тому Ейзенхауер вирішив зменшити оборонні витрати, оскільки ядерна перевага дозволяла почувати себе міцно в протистоянні холодної війни. В березні помер Йосип Сталін, і скоро одноосібним лідером СРСР став Микита Хрущов, який стратив Лаврентія Берія і усунув від влади двох інших конкурентів, Георгія Маленкова та В'ячеслава Молотова. 25 лютого 1956 Хрущов шокував делегатів 20 з'їзду КПРС переліком і засудженням злочинів Сталіна. Він проголосив, що єдиним шляхом реформуватися і відходу від сталінської політики є підтвердження помилок, зроблених в минулому.

18 листопада 1956, під час прийому західних дипломатів в польському посольстві в Москві, Хрущов вимовив свою знамениту тезу: «Подобається вам чи ні, але історія на нашому боці. Ми поховаємо вас», шокувавши всіх присутніх. Проте, він мав на увазі не ядерну війну, як він пізніше стверджував, а історично визначену перемогу комунізму над капіталізмом. Потім, у 1961, він проголосив, що навіть якщо СРСР поки поступається Заходу, за десятиріччя зникне брак житла, доволі буде споживчих товарів, населення буде «матеріально забезпечене», і через двадцять років Радянський Союз «виросте до таких висот, що основні капіталістичні країни залишаться далеко позаду». Кари́бська кри́за — надзвичайно напружене протистояння між Радянським Союзом і Сполученими Штатами відносно розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі в жовтні 1962. Кубинці називають його «Жовтневою кризою» (ісп. Crisis de Octubre), в США поширена назва «Кубинська ракетна криза» (англ. Cuban missile crisis).

1962 року уряд Куби звернувся до СРСР з проханням надати їй військову допомогу, щоб захиститися від спроб США («Операція в Затоці Свиней») скинути уряд Фіделя Кастро. Лідер СРСР Микита Хрущов погодився надати цю допомогу. Він разом із керівництвом Радянського Союзу дійшов висновку, що найефективнішим способом захисту буде розміщення там ядерної зброї. Причиною такого рішення було й те, що навколо СРСР — у Туреччині й Італії — Сполучені Штати розмістили ракети з ядерними боєголовками, які могли досягати об'єктів на території СРСР за 5-10 хвилин. Радянські ж міжконтинентальні ракети території США — за 25 хвилин. Тому радянське керівництво не могло не скористатися нагодою змінити ситуацію на свою користь.

Операція з перебазування на Кубу військовослужбовців, техніки, ядерного озброєння отримала назву «Анадир». Так називається місто на півночі РФ, а тоді — СРСР. Щоб збити з пантелику американців і їхніх союзників, було оголошено про військове навчання на Півночі. Удень у військових частинах вантажили лижі, зимовий одяг тощо. Щоб приховати проведення зовсім іншої операції, усіх переодягли в цивільний одяг, заборонили звертатися по-військовому. Транспортували солдатів і зброю в трюмах цивільних кораблів, на які задля маскування було навантажено сільськогосподарську техніку. Ніхто не знав, куди вони пливуть, навіть капітани суден, яким було дано наказ розпечатати секретні пакети лише в певному квадраті. На Кубі було розгорнуто всю наявну зброю, включно з ядерною. У відповідь президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба, яка передбачала обшук всіх кораблів, що прямували на острів з метою недопущення туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності. Таким чином світ підійшов до межі початку нової війни. 24 жовтня 1962 р. п'ять радянських кораблів підішли впритул до зони блокади і зупинились. Лідери США та СРСР Джон Кеннеді та Хрущов в останню мить (за три години до можливого удару США по Кубі) змогли домовитися. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн:

СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН

США ліквідовують у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на Кубі

Після цих подій між Білим домом і Кремлем працює постійна «гаряча» лінія.

15 серпня 1963 р. було підписано договір про «заборону випробувань атомної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою». Однак гонка озброєнь реально не припинилась і знайшла своє продовження у В'єтнамській війні.