26. Життєва стратегія молоді.
Які життєві стратегії можуть бути не тільки життєвими і дієвими, але ще й прийнятними та зрозумілими для молодого покоління?
Порадити щось конкретне не можливо, бо людей багато, різних фахів, галузей та особистих обставин не менше. Але можна спробувати переконати їх не розраховувати на адаптивні стратегії, навіть якщо наразі вони спрацьовують для старших родичів.
Справа у тому, що років 60 тому Україна мала приблизно 80% сільського населення і 20% міського. Зараз ця пропорція прямо протилежна. Це означає, що розраховувати на натуральне господарство, може все менше і менше родин. Я з кола своїх знайомих, та навіть з дописів у деяких ЖЖ бачу, що трендом стає продавати ділянку у селі, коли там помирають старі сільські родичі. Їхні діти вже давно немолоді, урбанізовані і повертатися до села, щоб та працювати на забезпечення нащадків вони не хочуть, хоча їхні батьки відривали від себе останнє, працювали весь вільний час, якого майже не було, на власних ділянках, щоб забезпечити своїх дітей.
Дуже приблизно схема виглядає наступним чином. Тим, кому зараз 60-70 вистачило підтримки натурального господарства на все життя аж до пенсії. У свої молоді роки для них взагалі був рай, бо кількість сільських родичів, яка на них працювала була більшою, ніж кількість переселенців. Не тільки споживати, а й долучитися до натурального господарства їм довелося вже у дуже зрілі роки, але це було пом’якшено можливістю експлуатувати працю своїм дітей. В результаті цьому поколінню випало найбільше з «світського щастя»: квартира (часто кооперативна), машина, дача. Це й є причиною, чому це покоління не впоралося з перебудовою суспільство, хоча власне було у зрілому віці на межі 80х та 90х.
Діти цього покоління, їм зараз 40-50, також отримали непогану підтримку. Щоправда, довелося заплатити за це своїми канікулами та вихідними. Хоча й не всім. Серед «жлобні» у 80-ті вважалося непрестижним, коли діти працюють. Там знаходили, як навантажити «бідних родичів» замість своєї «кровиночки». Проблема цієї генерації, що їм ще жити і жити, а ресурс вичерпується. На багатьох з них чекає втрата зони комфорту під кінець трудового життя, але навряд це покоління згенерує достатній революційний заряд.
Онукам старших паразитів зараз 20-30. На їхнє життя вже практично нічого не вистачило, хіба що на більш-менш сите дитинство у буремні 90ті. Багато людей з них ще мають можливості витискати щось зі свого клану. Це можна спостерігати хоча б з того, що чимало покупців на ринку низькоякісної нерухомості, як то різні однокімнатні «гостинки», саме належать до цього покоління. Поки що вони живуть в кайф, але в них народяться та підростуть діти, і вони в своїх «однушках» житимуть на рівні своїх дідусів, коли ці переїхали з села та тіснилися по «общагах». А на зміну якості життя вже підтримки та накопичень з натурального господарства не буде.
І ясно, що правнукам покоління совітських паразитів, тобто кому зараз 0-10 років, нічого не світить, крім як покластися на свої руки та голову. От це покоління і зробить зміни у суспільстві. Якщо не зробить, то емігрує майже повністю, і стане тоді Україна подібна до Палестини, де за кордоном живе дві третини корінного населення цієї території.
Отже, теперішнім молодим людям доведеться розраховувати тільки на себе. По «Радіо РОКС» часто цитують якогось рок-музиканта, який сказав приблизно наступне: «Часто найкращим освітленням шляху є палаючий міст за спиною». Раджу молодим людям узяти ці слова собі за гасло.
А куди податися, це вже питання вторинне. Головне – мати рішучість рухатися і розуміння, що рухатися треба, тобто те, чого так бракувало старшим поколінням. Більш приземлені поради, досит суб’єктивні з мого досвіду такі:
Якщо ваш фах потрібен в іноземних фірмах в Україні, йдіть туди. Дуже важливо на початку шляху отримати вірні навички. Це наразі в Україні можливо тільки в іноземних фірмах. На всіх місць не вистачить, але пробуйте.
Якщо вас цікавлять науки або мистецтва – емігруйте.
Айтішникам нічого радити не треба, вони мають найкращі можливості. Хіба що порадити не бути клавіатурними «задротами», мати життя поза віртуалом та вчитися манерам, спілкуванню, навичкам правильно презентувати себе, бо навіть здібний «задрот» ніколи не підійметься вище рівня кумедного пришелепкуватого дитини у кутку офіса.
Освіту краще отримувати за кордоном, якщо це не щось з області україністики (незабаром і це - тільки за кордоном). Українська освіта це не освіта, а імітація. До того ж, хто вам її дає? Перечитайте генераційні розклади вище.