Йордан (VI ст.). "Історія готів "

В оточенні рік лежить Дакія, укріплена, ніби вінцем, крутими Альпами. З їх лівої сторони, яка схиляється до півночі від витоків р. Вісли, на величезних просторах проживає бага-точисельне плем'я венедів. Хоч тепер їх назви змінюються в залежності від різних родів і місць проживання, все ж переважно всі вони називаються слов'янами й антами. Слов'яни живуть від міста Новієнтуна і озера, яке називається Мурсіанським, аж до Данастра й на півночі до Віскли: болота й ліси заміняють їм міста. Анти ж, найбільш могутні з них, там, де Понтійське море робить дугу, простягаються від Данастра аж до Данапра. Ці ріки віддалені одна від одної на багато переходів.

Після побиття херулів Херманарік також пішов із військом на венедів, які, хоча й варті презирства через їхнє [погане] озброєння, але могутні чисельністю, спочатку зробили спробу чинити опір. Але нічого не значить багаточисельність нездатних до війни, особливо коли з ласки божої веде наступ велика кількість добре озброєного війська. Вони ж, як ми сказали раніше, або в каталозі народів, вийшовши з одного кореня, породили три народи, тобто венедів, антів і слов'ян, які хоч тепер лютують повсюдно за гріхи наші, проте всі підпорядковувалися владі Херманаріка.

...Після смерті їхнього короля Херманаріка, вони [остготи], відділені від візиготів... підпорядковані владі хуннів, залишаються в тій самій державі, проте Амал Вінітарій утримав знаки відмінності своєї верховної влади.

Він, наслідуючи владі діда Вултулфа, хоч і уступаючи Хер-манаріку у вдачі, однак важко переносячи підпорядкування владі хуннів, потроху визволяючи себе від них, між тим прагнув виявити власну доблесть [і] рушив із військом у володіння антів. І коли підійшов до них, був переможений у першій сутичці, потім повів себе більш хоробро й короля

їхнього за іменем Боз з синами його і 70 знатними людьми розіп'яв, щоб трупи повішених подвоювали страх покорених.

Але після того... не потерпів Баламбер, король хуннів... повів війська на Вінітарія. І [вони] довго воюють, Вінітарій перемагає у першій і другій битві... У третій же битві, при допомозі обману... коли обидва підійшли один до одного, Баламбер, поранивши пущеною стрілою в голову Вінітарія, вбив його -[й]... оволодів всім народом готів.

Практична робота № 2 Тема: Ранньофеодальна держава Київської Русі

"Повість минулих літ " (Витяги)

...Ці слов'яни прийшли і сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли між Прип'яттю й Двіною й назвалися дреговичами, інші сіли на Двіні й назвалися полочанами по річці, що впадає в Двіну й носить назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли біля озера Ільменя, прозвалися своїм ім'ям — слов'янами, й побу­дували місто та назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, й по Сеймі, й по Сулі й назвались сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а по його імені і грамота назвалась слов'янська...

Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами, бо й до тієї братії були вже поляни і жили вони родами на своїх місцях, володіючи кожні своїм родом. І були три брати: один на ім'я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалась по ньому Хоревицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві.

...По смерті братів цих поляни пригноблювались древлянами та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хозари сидячими на горах цих у лісах і сказали: "Платіть нам данину". Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. І віднесли їх хозари до свого князя й до своїх старійшин, і мовили їм: "Ось нову данину захопили ми". Ті ж спитали у них: "Звідкіля?" Вони ж відповіли: "В лісі на горах над рікою Дніпром". Знову спитали ті: "А що дали?" Вони ж показали меч, і мовили старці хозарські: "Не добра ця данина, княже: ми добули її зброєю, гострою лише з одного боку, тобто шаблями, а у цих зброя на два боки гостра, тобто мечі: стануть вони коли-небудь збирати данину і з нас, і з інших земель".Т збулося це все, бо ж не по своїй волі говорили вони, а по божому повелінню. В літо 6360 [852 рік], індикта 15, коли почав царювати Ми-хаїл, стала прозиватися Руська земля. Дізналися ми про це тому, що при цьому цареві приходила Русь на Цареград, як пишеться про це в літописанні грецькому. Ось чому з цієї пори почнемо і числа покладемо.

В літо 6390 [882 рік]. Виступив у похід Олег, взявши з собою багато воїнів і варягів, чудь, слов'ян, мерю, весь, криви чів, і прийшов до Смоленська з кривичами, і прийняв владу у місті, і посадив у ньому своїх мужів. Звідти відправився вниз і взяв Любеч, і також посадив своїх мужів. І прийшли до гір Київських, і довідався Олег, що князюють тут Аскольд і Дір. Заховав він одних воїв у лодіях, а інших залишив позаду, а сам підійшов до гір, несучи малого Ігоря. І підійшов під Ігор-ське, заховавши своїх воїв, і послав до Аскольда і Діра, говорячи їм: "Ми купці, йдемо до греків від Олега і княжича Ігоря. Прийдіть до нас, до родичів своїх". Коли ж Аскольд і Дір прийшли, усі сховані воїни вискочили із лодій, і мовив Олег Аскольду та Діру: "Не князі ви і не князівського роду, але я князівського роду", а коли винесли Ігоря, додав: "Ось він, син Рюрика". І вбили Аскольда та Діра, віднесли на гору й похо-вали: Аскольда — на горі, що зветься нині Угорською, де тепер Ольмпн двір; на тій могилі Ольма поставив церкву святого Миколи, а Дірова могила — за церквою святої Ірини. І сів Олег, княжуючи, у Києві, і сказав Олег: "Це буде мати містам руським". І були у нього варяги, і слов'яни, й інші, що прозвалися Руссю.

[988 рік]. І просвітився Володимир сам. і сини його, і земля його. Було ж у нього 12 синів: Вишеслав, Ізяслав, Свято-полк. Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав. І посадив Вишеслава у Новгороді, Ізяслава в Полоцьку.

Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові. Коли ж помер старший Вишеслав в Новгороді, посадив у ньому Ярослава, а Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода у Володимирі, Мстислава у Тмутаракані. І мовив Володимир: "Недобре, що мало градів біля Києва", й почали ставити городи по Десні, і по Острі, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І почав набирати мужів кращих від слов'ян, і від кривичів, і від чуді, і від в'ятичів, і ними заселив гради, бо була війна з печенігами, і воював з ними, і перемагав їх.

В літо 6524 [1016 рік]. Прийшов Ярослав на Святополка, і стали той і другий по обидва боки Дніпра, і не наважувались розпочати бій ні ці проти тих, ні ті проти цих, і стояли три місяці один проти одного. 1 почав воєвода Святополків, роз'їз-джаючи вздовж берега, докоряти новгородцям, говорячи: "Чого прийшли з кульгавим отим, ви ж теслі? Ми й постави мо вас хороми рубати нам!" Почувши це, новгородці сказали Ярославу, що "завтра ми переправимось до них, якщо ніхто інший не піде з нами, самі вдаримо по них". А настали вже заморозки. Святополк стояв між двома озерами і всю ніч пив з дружиною своєю. Ярослав же на ранок, приготувавши дружину свою до бою, засвіт переправився і, висадячись на берег, вони відштовхнули лодії від берега й пішли в наступ, і зійшлись обидві сторони. Була битва люта, і не могли з-за озера печеніги прийти на допомогу. І притиснули Святополка з дружиною до озера, і вступили вони на лід, і підломився під ними лід, і перемагати почав Ярослав. Побачивши це, Святополк побіг, і переміг Ярослав. Святополк втік до ляхів, а Ярослав сів у Києві, на столі батьківському й дідівському. В літо 6545 -[1037 рік]. Заклав Ярослав місто велике, в якому зараз Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії, митрополію, і потім церкву святої Богородиці благовіщення на Золотих воротах, потім монастир святого Георгія і святої Ірини. При ньому почала віра християнська плодитись та поширюватись, а чорноризці почали множитися і монастирі з'являтись. Любив Ярослав церковні устави, попів любив дуже, особливо ж чорноризців, і до книг був прихильний, часто читаючи їх і вночі і вдень. І зібрав книгописців багато, котрі переводили з грецької на слов'янську мову й письмо. І написали вони багато книг, по яким віруючі люди вчаться й насолоджуються вченням божественним. Як буває, що один землю зорає, другий же засіє, а треті пожинають та споживають страву неоскудну, так і тут. Адже батько його Володимир землю зорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, отримуючи вчення книжне. Велика бо користь бува від вчення книжного, книги наставляють та навчають нас шляху покаяння, бо мудрість здобуваємо і стриманість у словах книжних. Це — ріки, що тамують спрагу всесвіту всього, це джерела мудрості.

-[1113 рік]. Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустріли його митрополит Никифор з єпископами і зі всіма киянами з честю великою. Сів він на столі батька свого і дідів сво­їх, і всі люди раді були, і заколот улігся.