Магдебурзьке право(Марія Рівненська)

Марія рівненська (Несвицька) виявила себе мудрою жінкою-правителькою міста, справжньою патріоткою. Княгиня так багато добра зробила Рідному, його жителям. Зрозуміло, що ті привілеї, яких вона добилася в королів, їй не були потрібні. Ифіаі як власниця міста, цим полегшувала життя прдсщЦч рівнянам. І вдячні нащадки увічнили її ім'я в назві однієї з міських вулиць (рішення міськвиконкому від 18.09.1991 р., № 379). А на |] фній із сесій міської ради депутати ухвалили рішення спорудити пам'ятник славній рівнянці. Він має бути споруджений на одному з майданів на вулиці Соборній між двома багатоповерховими будинками (напроЬгимагазину «Монарх»), Яких же привілеїв домагалася княгиня Рівненська?

Ім'я Марії Несвицької тісно пов.'язане з питанням магдебурзького права, яке бери свій поаток ще з XIII коли в німецькому старовинному місті Магдебург було ствфено орган місцевого самоуправління.: Воно юридично закріплювало права ремісників, міщан, купців та інших. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і органів міського само­врядування, суду, купецьких гільдій, ремісничих цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, установлювало покарання за різні види злочинів тощо. Це право юридично зафіксувало успіхи місцевого населення в його боротьбі проти феодалів.Протягом ХШ-ХШ століть магдебурзьке право поширилося в Німеччині, Чехії, Угорщині, Литві, Польщі, Білорусі. Прийшло в Україну воно разом із німецькими колоністами, адже ще галицько-волинський князь Данило Романович і його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції.

Магдебурзьке право надавали населеним пунктам королі та великі князі. В Україні першими містами, які отримали магдебурзьке право, були: Володимир-Волинський (1324 р.), Сянок (1339 р.), Львів (до 1352 р.), Київ (1494 р.). На Рівненщині цим правом володіли, крім Рівного, ще Дубно, Степань і десятки інших населених пунктів.

Княгиня Марія Несвицька була прекрасно ознайомлена з пільгами, які надавало магде­бурзьке право, і після смерті свого чоловіка Семена Несвицького, який купив «двор и село в Луцком повете на имя Ровное» в луцького землевласника Івашка Дичка Васильовича «... с приселки, и с полями, и с сеножатми, и с дубровами, и с лесами, и с боржньїми землями, и с ставами и ставищами, и с реками, и с бобровьіми гони, и с мьіти»... за 300 кіп широких чеських грошей (3000 карбованців сріблом), вона разом зі своєю дочкою Анастасією в 1479 році успадкувала це тоді ще село. Княгиня, яка проживала у сусідньому селі Городок, вирішила перетворити тодішнє село Рівне в красиве квітуче місто, яке їй, очевидно, дуже вже сподобалося.

Незабаром заммок був споруджений з дерева, обнесений земляним валом замок мав бійниці, кілька гармат. Княгиня перенесла свою резиденцію у Рівне і стала себе іменувати Рівненською.

Перше своє бойове хрещення замок прийняв у 1496 році, коли на Рівне напали татари й почали обстрілювати замок за стінами якого, заховалися, городяни. «Завершилися переговори? як закінчилися тим, що рівняни вимушені були погодитися на викуп. Татари зняли облогу. Але згодом вони більше тридцяти раз нападали на Рівне, забираючи в ясир і жителів руйнуючи його, як і навколишні міста.

Після першої татарської навали Рівне швидко відбудувалося і нараховувало вже майже 400 будинків. Частина населення продовжувала займатися землеробством.

Відкрилися крамниці, де рівняни могли придбати різніий крам, продукти.

Власниця Рівного княгиня Марія Рівненська вирішила зробити подарунок його жите­лям. Вона звертається до тодішнього великого князя литовського і, польського короля Казимра Ягеллончика з проханням надати Рівному магдебурзьке право. І, як свідчить відомий дослідник історії Воілинрької землі Тадеуш Сіецький що працював у кінці XIX століїтя спираючись на документи, зробив висновок, що король, перебуваючи в Степані, 13 серпня (без вказання року) звенувсся до Луцького, Перемишльського і Володимирського старост з документом, у якому нагадував їм, щоб нових мит не винаходили, а застосовували лише ті «які. Були за йога дядька.князя Вітольда». Крім того в документі говорилося: «...в Ровному од воза по грошу,... а од пригнаного скота по грошу од десяті» Отож магдебурзьке право для Рівного було надано не пізніше 1492 року.

Згодом уже від сина Казимира Олександра, великого князя литовського і польського короля вона домоглася для свого новозаснованою міста привілей, на ярмарок - на один день на рік - свято Семена Літолроводця (вересень). Цей привілей, буВ наданий у Бресті 21 грудня 1500 року. Проте в замку сталась пожежа і в полум'ї і загинули документи -пільги. Княгиня почала будувати новий замок.

Тоді ж вона звернулася до наступного польського короля - великого князя литовсь­кого, сина Казимира Жигмонта (Сигізмунда) І Старого з проханням підтвердити привілеї, надані місту його попередниками.

Після смерті зятя співвласника Рівного Семена Юрійовича Гольшанського, старости Луцького, який і так мало займався інтересами Рівного, почалися нові клопоти в княгині Марії її сусіди користувалися тим, що княгиня була вдовою і їй самій було дуже тяжко захищати свої інтереси, й почали добиватися права на її маєтності. Це в першу чергу стосувалося феодалів Дєвчиців - Гната, Богдана, Івашка. Не маючи жодних юридичних прав, вони зверталися з листами до сейму та короля з вимогою надати їм ці маєтності.

І тоді 11 липня 1507 року король у Вільнюсі підписує документ, у якому говориться, що він підтверджує привілеї, надані Рівному королями Казимиром та Олександром. А далі у документі читаємо: «... потвержаем то сим нашим листом вечно ей и ее детем, и на потом будучи их сщадком, и их ближним. Мают они тот, вьіше мененьїй замок Ровное из местом его, и зо всими сельї и приселки его, и з боярьі, и з слугами путньгми, и з их сельї, и теж зо всими людми-данни-ки и слободичи и тягльїми, -из всими землями пашньїми и бортньїми, и борьі, и лесьі, и з дубровами, и гай, и з ловьі, и з ловищи, и з сено-жатми, и с озерьі, и с бобровими гоньї, и з река-ми,и з речками и мльшьі, и их вьімелки, и з дайми грошовьіми и медовьіми, бобровими и куничними, и з мьітьі, которьій будут з ста-родавна там бьівали, И всими иньїми платьі и доходи, которьій якимколвек (яким завгодно) име-нем могут названьї або мененьї бьіти, и зо всим правом и панством.