5. Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі.

Ранєфеодальна монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади: а) на чолі держави - великий київський князь; б) найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь управляв державою: особиста дружина, що ділилася на старшу (бояре, мужи) і молодшу, (отроки, дитячі); питомі князі, що стояли своїми військами в значних містах (Чернігів, Переяславль, Псков і ін.) і вправлявші підпорядкованими Рад із князів і старших дружинників складав боярську думу при великому князі, що збирав її для прийняття важливих рішень (виступ . у похід, висновок світу і т.п.); в) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вирниками. г) керування невеличкими містами здійснювали намісники великого князя - тисяцькі і посадники. Залежне населення: «Смерди» - селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодала і які експлотувалися шляхом стягування данини. «Закупи» - ( смерди, що взяли у феодала «купу» - позичку грошима, інвентарі), насіннями і т.п. «Рядовичи» - селяни, що уклали з феодалом «ряд» - договір і за це виконуючі різноманітні роботи у вотчині. «Ізгої» - вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею (луками, пасовищами і т.п.). «Холопи» - полураби. Феодальна експлуатація здійснювалася шляхом: а) економічного примуса - виплата княжої данини; висновок селянами кабальних договорів із феодалами («купа», «ряд»); роздача феодалами землі селянам, за що останні сплачували земельну ренту (панщина, натуральний оброк, згодом грошовий оброк); б) позаекономічного адміністративного примуса - станова нерівноправність селян стосовно феодалів. До другої половини Х сторіччя на Русі не існувало індивідуально» власності на землю. Вона рахувалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлювала її глава своєрідної корпорації - київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність укладається лише на початку XII сторіччя. У силу цих особливостей повстання населення в Києві (у 1068 і 1113 роках - найбільше значні) не носили характеру класової боротьби.

6. Соціально-економічні відносини в Київській Русі.

Панує натуральне . господарство, при якому все необхідне провадиться не для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку. Землеробство - основне заняття, 2--3-польною системою розроблялися: пшениця, овес, просо, жито, ячмінь та ін. культури. Основними знаряддями праці були: рало (дерев'яний плуг), борона, серп, коса. Скотарство - розводилися воли, коні, корови, вівця, свині, кози і т.і. Ремесло - до 60 фахів: ковальське, ткацьке, гончарне, шкірян, ювелірне й ін. Внутрішня торгівля - ремісничі вироби повсюдно змінювалися на с/господарські. Намітилася деяка спеціалізація районів: із Прикарпатья- везли сіль; із півдня - хліб, худоба; із півночі - хутра. Зовнішня торгівля - ДО Русь експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра; імпортувала: вино, тканини, прянощі, дивовижні товари і т.п. Найбільший торговий шлях - «із варяг у греки» - по Днепру. Допоміжні галузі - полювання (за допомогою цибулі, стріл, мереж і пасток); Рибна ловля (ловили гачком, неводом); бортництво (збирання дикого меду).