4. Міф як продукт колективної свідомості первісної громади

Синкретизм первісного міфу може бути правильно зрозумілий лише в тому випадку, якщо ми проаналізуємо реальні умови й джерела міфологічної творчості людей тієї епохи.

Міфи не були продуктами індивідуальної фантазії, індивідуальної уяви. Вони виникали як продукт колективної свідомості первісної громади (роду або племені). Як ми вже з’ясували, спочатку міфи виникали в нерозривному зв’язку з обрядовими діями. Реалізуючі свої сподівання й очікування в обряді, члени первісної громади наче колективно творили міф, видаючи бажане за дійсне. При цьому первісний міф не вигадували, а скоріш за все „вимальовувався”.

Згодом стан істотно ускладнювався. Міфи, фіксуючись у мові, здобувають певну самостійність стосовно обряду. Але, відділившись від обряду, міф залишається надбанням колективної свідомості первісних общин. Етнографи неодноразово відзначали особливості міфу як продукту колективної творчості первісних людей. Зокрема, міф (на відміну від казки) не має індивідуальних варіантів, він не підлягає ніяким змінам з боку оповідача. Його реальне буття безпосередньо пов’язане з життям певної спільноти людей. Багато міфів носили езотеричний характер і доступні були тільки присвяченим (наприклад, в австралійців - чоловікам, що пройшли ініціації). Розповідь (або ритуальне відтворення) міфу є завжди сакральний акт, певна знаменна подія в житті роду або племені.

Новітні дослідження французького етнолога К. Леві-Строса вказують, що сюжети міфів у різних народів не є чимось довільним, випадковим, а підкоряються певним закономірностям. К. Леві-Строс спробував виявити ці закономірності на основі аналізу структурної спільності різних міфів. Очевидно, структурна спільність міфів свідчить про певні закономірні тенденції розвитку міфологічної свідомості різних родоплемінних груп.

Зазначимо, однак, що структурна спільність різних міфів не повинна зближуватися, ти паче ототожнюватися з логікою наукового, раціонального мислення. Поряд з цим К. Леві-Строс пише: „можливо, ми відкриємо один раз, що та сама логіка полягає й у міфічному, і в науковому мисленні й що людина завжди мислив однаково добре”. Але не слід забувати, що „логіка” міфологічних структур принципово відрізняється від логіки наукового мислення, тому що міфологічні структури завжди дають ілюзорне, фантастичне відбиття об’єктивних зв’язків і залежностей, властивих навколишньому світу. Якщо це й логіка, то особлива, „міфологіка”, що неадекватна об’єктивній логіці предмета. Ф. X. Кессіді справедливо зауважує із цього приводу, що хоча міф і відбиває деякі реальні протилежності, але він завжди намагається перебороти ці протилежності у свідомості за допомогою фантастичних образів та істот.

5. Поняття релігійного мистецтва

Розмову про релігійне мистецтво варто почати з уточнення цього поняття. У сучасній мистецтвознавчій літературі чіткого визначення релігійного мистецтва, на жаль, не існує, хоча багато відомих дослідників користуються цим терміном. Тому спробуємо з’ясувати основні ознаки цього поняття, тобто визначити критерії, що дозволяють той або інший твір мистецтва вважати релігійним.

Насамперед, виникає загальне методологічне питання про правомірність уживання поняття „релігійне мистецтво” з марксистської позиції. Природно, що правомірність даного поняття визначається, в остаточному підсумку, об’єктивним існуванням самого позначуваного феномена, тобто релігійного мистецтва. У будь-якого вдумливого історика мистецтва існування такого феномена, як релігійне мистецтво, не викликає найменших сумнівів. Релігія й мистецтво у ході їхнього історичного розвитку не просто взаємодіяли, вони мали характер взаємопроникнення, переплетення між собою, злиття, утворюючі ті своєрідні явища історії культури, які ми розуміємо під терміном „релігійне мистецтво”. Релігійні організації прагнули до того, щоб підкорити собі мистецтво, поставити його собі на службу, включити в систему релігійного культу.

Будь-яка релігія не може існувати без культу, тобто системи особливих дій, за допомогою яких релігійні люди намагаються впливати на надприродні об’єкти їхньої віри - богів і т.п. Культові дії припускають створення особливої ситуації, відмінної від повсякденності, насиченої релігійними символами й образами надприродних сил та істот. Уже на початку людської історії, у первісному суспільстві, культові дії містили в собі багато естетичних компонентів, про які йшла мова у попередньому розділі.

Таким чином, ми дійшли до визначення релігійного мистецтва, в основу якого покладено функціональну ознаку. Релігійним мистецтвом у цьому розумінні ми можемо назвати ті твори мистецтва, які включені в систему релігійного культу й виконують у ній певні функції.

Слід відмітити, що включення в систему релігійного культу мало істотний вплив, як на зміст мистецтва, так і на його форму. Головним змістом культового мистецтва ставали образи надприродних істот: ангелів, богів і т.п. Художня форма розглядалася служителями культу лише як засіб, здатний викликати в людей емоційне ставлення до міфологічних образів, затвердити в них віру в існування надприродного.

Вищезазначене визначення хоча й важливе, але не досліджує всіх аспектів проблеми релігійного мистецтва. У процесі історичного розвитку мистецтво набувало відносно більшої самостійності. Уже в епоху рабовласництва й феодалізму виникає мистецтво, не пов’язане безпосередньо з культом. В античний час розвивається світське зодчество, живопис, скульптура, література. З’являються художники-професіонали, не пов’язані з релігійними організаціями. Середньовіччя істотно призупинило процес розвитку світського мистецтва, але не зупинило його. Особливо бурхливим був розвиток позацерковного мистецтва в епоху Відродження. Багато художників і письменники цієї епохи творять на замовленням світських володарів і багатіїв. Зміст їхніх доробків стає більш різноманітним, форма усе більше вільною й оригінальною. Канонічні релігійні традиції не мають впливу на їх творчість.

Отже, нині існує не тільки релігійне мистецтво, включене до системи культу (назвемо його релігійним мистецтвом у вузькому розумінні слова), але й релігійне мистецтво, не пов’язане безпосередньо з культом, яке має релігійну ідейну спрямованість.

Питання про критерії віднесення того або іншого твору мистецтва до релігійного порівняно просте, якщо мова йде про культове мистецтво: він істотно ускладнюється, якщо ми переходимо до здобутків, не пов’язаних з культом. Очевидно, до релігійного мистецтва не можна віднести той або інший художній твір тільки тому, що його тема, сюжет, образи запозичені з релігійної міфології. У мистецтві народів Європи ми знаємо чимало здобутків у сфері живопису, скульптури, літератури, які використовують окремі сюжети й образи біблійної міфології, але за своєю ідейною спрямованістю, за світовідчуттям вони дуже далекі від християнства. Наприклад, у великих художників епохи Відродження - Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інших - релігійні сюжети, теми й образи виступали нерідко лише як своєрідний спосіб втілення світського, земного змісту.

З цієї точки зору звернемо увагу на знамениту „Тайну вечерю” Леонардо да Вінчі. Відомий мистецтвознавець В. Лазарєв вважає, що у сюжеті картини художник намагався змалювати „не догматичний зміст; а мав можливість розгорнути перед глядачем більшу людську драму, показати різні характери, розкрити відвертий світ людини й точно і ясно змалював переживання. Він сприйняв „Тайну вечерю" як сцену зрадництва й поставив собі за мету внести в це традиційне зображення той драматичний початок, завдяки якому воно придбало б зовсім нове емоційне звучання”.

Таким чином, ні сюжет, ні образи самі по собі не роблять твір мистецтва релігійним. Релігійним його робить загальна ідейна спрямованість, загальний зміст. Якщо художник засобами мистецтва стверджує реальність надприродного світу й трактує людину як істоту слабку й гріховну, яка повністю залежить від надприродного, тоді даний твір можна вважати релігійним.

Варто зазначити, що застосування цього загального положення у ході конкретного аналізу й оцінки будь-якого твору мистецтва є досить складним завданням. Мистецтво, як правило, не сприймається однозначно різними людьми, тому що його художньо-образна система досить складна й багатопланова. Не всі глибини художнього твору бувають, доступні кожному глядачеві, читачеві або слухачеві. До того ж на оцінку тих або інших творів мистецтва завжди впливають суб’єктивні смаки, пристрасті, симпатії й антипатії. Тому при оцінці ідейного змісту й ідейної спрямованості певних творів мистецтва можливі не тільки дискусії, але й різкі розбіжності, у тому числі й серед фахівців. Однак, незважаючи на всі вищезазначені труднощі, загальний критерій оцінки, здається, не викликає сумнівів.

Будь-яке культове мистецтво має релігійну ідейну спрямованість. Однак культове мистецтво є релігійним ще в специфічному, функціональному розумінні, оскільки виступає або як об’єкт поклоніння (ікона в церкві), або як засіб реалізації культових дій (органна музика, спів хору й т.п.).