§6. Деякі правила української літературної вимови

1. Голосний [а] як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції вимовляється чітко, виразно, не зближується з іншими голосними: калина, машина, арка.

2. Голосний [о] вимовляється чітко, виразно не тільки під наголосом (чорний, море), а й у ненаголошеній позиції (молоко, голова). Ненаголошений [о] в літературній мові ніколи не змінюється на [а].

Ненаголошений звук [о] у деяких позиціях може наближатися до [у], наприклад: [зозуля], [ко^ух].

3. Голосний [у] вимовляється виразно в усіх позиціях: вухо, дубовий.

4. Голосний [є] в українській літературній вимові чітко і виразно вимовляється лише під наголосом: степ, клен. Ненаголошений [е] наближається до [й] перед наголошеним складом з [е], [о], [а], наприклад: [не"сла], [ме"та]. Перед наголошеним складом з [й], [і] звук [є] вимовляється як ^Ії^и^и]. Звук [є] в українській мові не пом'якшує попередній приголосний і вживається після твердих, за винятком окремих позицій: заднє, життєвий.

5. Голосний [й] виразно вимовляється лише під наголосом: тин, мило. У ненаголошеній позиції за звучанням наближається до ненаголошеного [е]: [пле"ве], [ме"не].

6. Голосний [і] як наголошений, так і ненаголошений вимовляється чітко, виразно після всіх приголосних: дід, зірка. У низці слів (інший, інколи, іноді, істина) початковий голосний [і] наближається до [й]: [і"нколи].

7. Дзвінкі приголосні перед глухими не оглушуються, вимовляються дзвінко: [ве"зти]. Закономірністю сучасної української мови є збереження дзвінкості вимови приголосних на кінці слова дуб, хліб. У словах нігті, кігті, легко, дігтяр, вогкий приголосний [г] оглушується: [ніхті], [кіхті], [лехко], [діхтяр], [вохкий].

Прийменник і префікс з зберігає дзвінку вимову тільки перед голосними та сонорними й шумними дзвінкими.

Перед глухими приголосними він послідовно оглушується: з гори, з хати.

8. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: [приз'ба], [молод'ба].

9. Губні, шиплячі (неподовжені) та задньоязикові приголосні вимовляються твердо в усіх позиціях, наприклад: важити, бачити, помста, шугати, жаліти, чисто, гор, куток, ходити. У позиції перед і вони вимовляються як напівм'які приголосні: [ув'іч'і]. [х*іба], [г*ін^ц'а], [к'іт], [ж'інка]. Подовжені шиплячі вимовляються тільки як м'які: [н'іч':ю],[зб4ж':а].

10. Свистячий африкат ц у кінці слова вимовляється м'яко: [бойец*], [палец']. Лише у запозичених словах та в деяких вигуках ц у кінці слова твердий: [пайац], палац: бац, клац.

11. Передньоязикові приголосні д, т, з, с, ц, н (зубні) перед наступними м'якими приголосними або перед і вимовляються м'яко: [народ*н'і], [мо'гут'н'і],1 [лаз*ня].

12. Завжди пом'якшуються с, з, ц у прикметниках на -ський, -зький, -цький: [пол'іс*кий], [ризький], [донец'кий].

13. Сполучення -шся у дієсловах 2 особи однини теперішнього часу вимовляється як с':я: [бйес':а], [с'м'ійес':а].

14. У дієсловах 2 особи однини наказового способу сполучення -жся і -чся вимовляються як [з'с'а] і [ц'с'а]: [намаз'с'а], [не"мороц'с'а].

15. У дієсловах 3 особи однини і множини теперішнього часу та у 2 особі множини наказового способу сполучення -ться вимовляється як [ц':а]: [с*м'ійец':а], [л*убл*ац':я], [уч4ц':а].

16. У давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду (перша відміна), в називному відмінку множини іменників чоловічого роду (друга відміна) і в місцевому відмінку однини іменників середнього роду сполучення жц, шц і чи перед закінченням -і вимовляються відповідно [зц], [сц] і [ц]. Наприклад: [н'із'ц'і], [пл'ас'ц*і], [кац':і] - ніжці, пляшці, качці; [таганроз*ц'і], [у йаблуц':і] - таганрожці, у яблучці.

17. Слід розрізняти у вимові африкати дз, дме – дзвінкі злиті звуки від сполучень д і з, д і ж. Пор.: дзижчати, [дзв*ін] - [в'ідзи''ватиї, надземний, [п'Ід] захистом; ходжу, бджола, джерело - [в^іджи^ати], [п'іджак], [п'ідже'ну].

Практичні завдання

1. Записати мовлення вихователів, товаришів, дати аналіз культури російського та українського мовлення.

2. Виписати висловлювання письменників, громадських діячів про українську мову.

3. Дібрати вірші українських поетів, у яких оспівується українська мова.

4. Скласти таблиці, у яких відбито явища транспозиції та інтерференції під час навчання дітей-росіян української мови.

5. Зробити порівняльний аналіз правил української та російської літературної вимови.