Тема 6. Представники ліберального народництва в Україні

Ліберально-народницький напрям суспільно-економічної думки виникає в Україні вже 70-ті роки. Його представники були пов’язані з революційним народництвом, співчували йому, проте не ставили питання про селянську революцію. Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому дрібне виробництво селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного виробництва вони надавали різним формам кооперації.

П.Червінський (1849-1931) трактує процес історичного розвитку і зокрема проблему майбутнього Росії, спираючись на положення історичного матеріалізму. У розвитку людського суспільства він виділяє чотири типи народного господарства:

- патріархальне;

- рабське;

- кріпосне;

- товарне.

Перші три типи господарства він об’єднує одним терміном - особисте господарство, в якому продукт не виходить за його межі, тобто йдеться про натуральне господарство. П.Червінський ідеалізує натуральне господарство й протиставляє йому товарне, якому властива протилежнисть інтересів між покупцями та продавцями як товарів, так і робочої сили. Отже, в працях П.Червінського в основному мова йде про товарне і капіталістичне виробництво.

В.Варзар (1851-1940) докладно аналізує проблеми оренди в Чернігівській губернії, де переважала оренда посередницька. Він викриває грабіжницький характер аренди, коли оплата перевищувала часом дохід на землі. Велику увагу В.Варзар приділяє розвитку кустарного виробництва. Він не ідеалізує його, не вважає народним, як це робили народники. Описуючи кустарну промисловість у Чернігівській губернії, він констатує наявність різних економічних одиниць щодо розмірів виробництва, майнового становища кустарів. Отже він ставить і вирішує питання про необхідність дослідження економічних типів господарств, а не оперує лише середніми характеристиками.

О.Русов (1847-1915) поділяв точку зору В.Варзара, тобто їх погляди були подібними. Він був обізнаний із вченням К.Маркса. Проте він був противником марксизму, називав його «легковажним» рухом, а самі теорії абстрактними, під які припасовуються факти реального життя. О.Русов був противником революційних перетворень державного ладу й великі надії, щодо цього покладав на земство.

Микола Левитський (1859-1936). Як і інші ліберальні народники, Микола Левитський виступає з критикою капіталізму. Ця критика носила однобічний характер. Він пише про тяжке становище трудящих, їх економічне і політичне безправ’я, моральний занепад тощо. Критикуючи капіталізм, М.Левитський не бачив його історично прогресивної ролі. Він увійшов в історію суспільної думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, який розробив численні проекти, розраховані на розвиток дрібного виробництва, і намагався втілити їх у життя. Він виступає прихильником створення різних форм кооперації, артілей, сільськогосподарських виставок, надання дешевого кредиту дрібним виробникам тощо.

Тихон Осадчий (1866-1945). У своїх працях Т.Осадчий відзначає як наявність сприятливих умов для розвитку капіталізму в Україні, так і розгортання самого процесу капіталістичного розвитку. Цей розвиток він називав неминучим і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як ліберальний народник, Т.Осадчий називає цей процес «вкрай небажаним». Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників.

Основний наголос Т.Осадчий робить на необхідності зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального господарства. Будучи переконаним в можливості його ефективного функціонування в існуючих умовах, він особисто здійснює кілька спроб організації такого господарства. Проте вони не виправдали утопічних сподівань Т.Осадчого.