Необхідність та сутність кредиту

8.1. Загальні передумови та економічні чинники, що обумовлюють

НЕОБХІДНІСТЬ КРЕДИТУ

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайден­ня вважають одним з найгеніальніших відкриттів люд­ства поряд із винайденням грошей. Причини його ви­никнення слід шукати насамперед не у сфері вироб­ництва, а у сфері обміну, де продавці товарів проти­стоять один одному як власники, як юридично само­стійні особи.

Коли товарно-грошові відносини стали більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві пот­рібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій то­вар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит — за наявності довіри продавця до покупця "товар Був" проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу пла­тежу, однією з ознак якої є розрив у часі між переданням товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію то­варів. Тому рух вартості у сфері товарного обігу, безпосередньо пов’язаний з еквівалентністю обміну між економічно відособле­ними товаровиробниками, був об'єктивно найбільш загальною основою необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення — вироб­ництва, споживання.

В умовах сучасного розвитку товарного виробництва, коли воно набуло загального характеру, стан економічних зв'язків не тільки в межах однієї країни, айв усьому світі дуже ускладнив­ся. За таких умов його навіть неможливо собі уявити без кредиту. Адже внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і викликаного нею кооперування суспільне виробництво перетворилось у свого роду величезний замкнутий ланцюг тісно пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами ланок — товаровиробників, продавців, споживачів. І щонайменше пору­шення у будь-якій із цих ланок може призвести до того, що вона не розрахується за своїми зобов'язаннями з іншими його ланка­ми. Як наслідок, може бути порушений нормальний обмін това­рами між окремими учасниками товарно-грошових відносин, тоб­то цей ланцюг може «розірватись».

Якраз у цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо по­дібні порушення набувають масового характеру. Все це досить негативно може вплинути на фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного відтворення. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інстру­менти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного відтворення. „Щоб уникнути кризових явищ як в окремих товаровиробників, так і в процесі всього суспільного виробництва, і використовує­ться кредит. Саме він забезпечує можливість безперебійно здійс­нювати виробництво товарів та обмін ними. Звідси існування то­варного виробництва, і, пов'язаного з ним товарного обігу є найбільшзагальною економічною причиною необхідності кредиту.

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 ро­ків тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст. діяла комплек­сна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого — надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було вла­стиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382— 1389 рр., у Львові (напевне, й в інших руських містах) були досить розви­нуті кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою відсот­ків. Окрім цього, надання кредиту було пов'язане й з торгівлею, зокрема з так званим складським правом. При абсолютному складському праві непроданий протягом відведеного часу товар, що належав купцеві з ін­шого міста (це право не дозволяло купцеві зі своїм непроданим товаром їхати далі), міг залишатися в кредит місцевому купцеві для продажу.

У тому ж таки XIV ст. був удосконалений переказний вексель і розши­рилось надання комерційного кредиту. Щоправда, середньовічні векселі рідко дисконтувались чи переводились з допомогою індосаменту. Кредит мав бути забезпечений капіталом, про що вказувалось у векселі. Оплачува­тись вексель мав золотими або срібними монетами. Хоч карбування монет на території сучасної України почалося ще в X ст., через відсутність влас­ного золота і срібла обсяги карбування своїх монет (монетні двори знахо­дились у Києві і Львові) були незначні, тому доводилось користуватись чеськими і татарськими монетами. Срібло на львівський монетний двір за­возилось із Семиградця, що в Угорщині [Котляр Н. Ф. Кладоискательство и нумизматика. — К., 1974. — С. 50 — 63].

Перелічені причини, а також потреба розширити виробництво в умовах, коли бракує нагромаджених для цього власних коштів, безперечно, свідчать про те, що кредит необхідний уже функціо­нуючому товаровиробникові. Однак ще більш він потрібний то­му, хто лише бажає організувати власне виробництво чи розпоча­ти якусь іншу підприємницьку діяльність, але ще не зміг накопи­чити для цього власний капітал. Приблизно така ж ситуація ви­никає й у сфері споживання. Зазвичай у молодих людей потреби перевищують їх доходи, тому часто у них виникає необхідність одержати кредит. Подібна ситуація нерідко виникає й у держави в цілому, що також зумовлює потребу в кредиті. Отже, без кре­диту нормальне функціонування товарного виробництва, товар­ного обігу та споживання у сучасному суспільстві взагалі немож­ливе. Він стає обов'язковим атрибутом господарювання. «Купуй зараз, плати потім», — такий принцип кредитного господарства, як називають сьогоднішню економіку, котра вся пронизана кре­дитними відносинами.

Проте, окрім цих загальних причин необхідності кредиту, є ряд специфічних чинників, які її деталізують. Зокрема, кредит можливий лише за певних передумов. Однією з них, і напевно першою, стало майнове розшарування суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого. У сучасних умовах така закономірність не є обов'язко­вою. Через різні причини тимчасово вільна вартість у грошовій чи натуральній формі може бути в одних юридичних чи фізичних осіб, а потреба в їх запозиченні виникає в інших. Тому необхід­ність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в по­зичку є однією з основних передумов кредитних відносин.

Але для виникнення кредитних відносин насамперед потрібно, щоб той, хто надає кредит, довіряв тому, хто хоче його отримати. Адже саме слово «кредит» походить від латинського credere — довіряти, або відповідно credo — вірю. Довіра – фундамент кредитних відносин, одна з найважливіших передумов їх виникнення. Проте нині ця передумова часто відступає на другий план. Для виникнення кредитних відносин і укладання кредитної угоди самої довіри зараз замало, бо майже завжди існує ризик несвоєчасного чи неповного повернення кредиту. А тому кредиторові, як правило, потрібні певні гарантії його повернення, отримані чи від само­го позичальника (наприклад, у вигляді застави), чи від того, хто має певний капітал або майно, чи від страхової компанії тощо.

Окрім довіри, обов'язковою передумовою виникнення креди­тних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичаль­ника. Він досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди — розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо. Таким чи­ном, забезпечення інтересів сторін кредитної угоди є результатом і досягнутого ними компромісу.

За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тим­часове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність ма­теріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на се­бе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридично самостій­ними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредит­них відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Це та­кож є однією з передумов виникнення кредитних відносин. Ті й ті мусять бути кредитоспроможними.

Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів за рахунок яких він зможе погасити кредит. Ними можуть бути виручка від реалізації товарів, отри­мувані заробітна плата, пенсія тощо, надходження податків та ін. Як правило, за відсутності цієї передумови кредит не надається. Наприклад, він не може надаватись організаціям, закладам і установам, які повністю перебувають на бюджетному фінансу­ванні. Але в окремих випадках, коли є надійна гарантія виділення бюджетних асигнувань у недалекому майбутньому, їм також мо­же бути надано кредит.

Для юридичних осіб — суб'єктів господарювання ще однією неодмінною економічною передумовою існування кредиту,, яка випливає з попередньої, є їх функціонування на засадах комер­ційного чи господарського розрахунку. У першому випадку діяль­ність підприємницької структури здійснюється, як кажуть, на свій страх і ризик. У другому випадку (діяльність на засадах госпрозрахунку) є можливість у разі необхідності отримати до­помогу від свого вищого органу управління (міністерства, відом­ства тощо).

В умовах діяльності на засадах комерційного чи господарсь­кого розрахунку авансований суб'єктом господарювання капітал (Г) здійснює кругообіг, який можна зобразити формулою:

У верхній частині наведеної формули зображено кругообіг ос­новного капіталу протягом одного циклу виробництва і реалізації товару. При цьому засоби праці (Т), до яких належать будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми тощо, у процесі ви­робництва (В) переносять на виготовлений товар лише частину своєї вартості у вигляді амортизаційних відрахувань (т), які над­ходять товаровиробникові у складі виручки від реалізації товару в сумі (г). Ці амортизаційні відрахування на тривалий час осіда­ють (тобто є тимчасово вільними) в амортизаційному фонді това­ровиробника і слугують джерелом відшкодування зношених за­собів праці на новій чи попередній технічній основі. Повністю капітал, авансований товаровиробником в основні засоби, повер­татиметься останньому протягом тривалого часу, який визначає­ться нормативним строком служби цих засобів. До заміни зно­шених основних засобів новими кошти амортизаційного фонду можуть зберігатись на депозиті у фінансових посередників, інве­стуватись у цінні папери чи на засадах внутрішнього запозичення тимчасово використовуватись самим товаровиробником для роз­ширення масштабів виробництва.

У нижній частині формули зображено кругообіг оборотного капіталу, який авансований на придбання предметів праці (сиро­вини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари, залишків незавершеного виробництва тощо) та формування засобів обігу (готової продукції, товарів у процесі реалізації, грошових кош­тів). У цій частині формули ∆Т і ∆Г означають додаткову вартість, створену робочою силою у процесі виробництва, а якщо від реалізації своєї продукції товаровиробник одержує збитки, то йо­го виручка становитиме (Г- ∆Г). Так, у 2001 р. в Україні збитко­во працювало 43% підприємств. У цілому ця формула показує, що амортизаційні відрахування належать до основного, а не обо­ротного капіталу.

Відомо, що під впливом різних чинників потреба підприємств у оборотному капіталі коливається як протягом одного циклу, так і (особливо) в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів — сезонні та постійні. Сезонні коливання переважно викли­кані природними чинниками, а постійні — в основному різними випадковими причинами. З метою забезпечення безперервності індивідуального кругообігу капіталу обидва види цих коливань зу­мовлюють необхідність кредиту. За характером та обсягами ці коливання істотно різняться між собою (рис. 8.1 та 8.2).

На рис. 8.1 зображені коливання потреби в оборотному капі­талі у підприємства з сезонним характером виробництва — цук­рового заводу, який працює лише на вітчизняній сировині. У першому кварталі, коли вже закінчилось перероблення цукро­вих буряків, витрачені допоміжні матеріали (камінь-вапняк для відбілювання цукру), мішкотара, паливо для ТЕЦ, закінчується відвантаження виготовленої продукції покупцям, тобто почався період сезонного простою, потреба в оборотному капіталі зменшується до мінімуму, який у таких галузях визначається норма­тивом власного оборотного капіталу.

Рис. 8.1. Коливання потреби Рис. 8.2. Коливання потреби в

в оборотному капіталі підприємств оборотному капіталі підприємств

із сезонним характером із несезонним характером

виробництва виробництва

Але вже десь з другої половини II кварталу потреба в оборот­ному капіталі у зв'язку з підготовкою до нового сезону цукрова­ріння (здійснення ремонтних робіт, створення запасів палива, та­ри, вапняку тощо) починає зростати. Отже, потреба в оборотному капіталі поступово підвищується. Особливо швидко вона зростає в кінці III кварталу — у вересні, коли починається заготівля цук­рових буряків. Але своєї максимальної величини ця потреба до­сягає приблизно в середині IV кварталу, коли в основному закін­чується перевищення обсягів заготівлі сировини над обсягами її перероблення. Далі потреба в оборотному капіталі стрімко зни­жується. Відповідно зменшується й потреба в кредиті. У наступ­ному році такий цикл повторюється.

Звичайно, потреба в оборотному капіталі, що перевищує його норматив, який на підприємствах із сезонним характером вироб­ництва визначається потребою в тому кварталі, коли вона наймен­ша, могла б покриватися власними коштами. Але для цього під­приємство мусило б нагромадити власні кошти у розмірі макси­мальної потреби в них, яка в нашому прикладі виникає у четвер­тому кварталі. Проте в інші періоди року значна частина цих коштів була б вільною.

Але досвід роботи підприємств свідчить, що коли є вільні кош­ти, у них, як в аналогічних ситуаціях в окремих людей, виникає спокуса їх витратити, причому часто без особливої потреби. Цим порушується режим економії як один із важливих принципів раці­онального господарювання. Кошти більшою мірою використову­ються по-господарському, коли підприємство перебуває на «голо­дному фінансовому пайку». Тому йому недоцільно нагромаджува­ти власні оборотні кошти у розмірі найбільшої протягом року по­треби в них. Підприємству досить мати ці кошти у розмірі міні­мальної потреби — нормативу, а потреби понад норматив у разі їх виникнення можна покривати за рахунок нормальної кредиторсь­кої заборгованості, інших джерел коштів (вільних коштів фондів цільового призначення, отриманого, але ще не перерахованого до бюджету прибутку, невиплачених дивідендів тощо). Якщо таких джерел недостатньо, підприємство мусить позичати кошти або в інших підприємств, або у фінансових посередників.

Індивідуальний кругообіг і оборот капіталу окремих суб'єктів господарювання тісно взаємопов'язаний і переплітається в масш­табах усього процесу суспільного відтворення з кругообігом і оборотом капіталів інших суб'єктів. Коли в одних із них виникає необхідність у кредиті, в інших у цей час кошти вивільняються. Так, якщо взяти наш приклад, то тоді, коли виникає потреба цук­рового заводу в кредиті, вільні кошти з'являються у сільськогос­подарських товаровиробників, які їх отримали за продані цукрові буряки. Після реалізації цукру вільні кошти має цукровий завод, а потреба в кредиті виникає у покупців цукру (підприємств торгі­влі та громадського харчування, кондитерської промисловості та ін.). Тимчасово вільними можуть бути заощадження населен­ня, нагромадження держави та кошти на рахунках бюджетних організацій, власні кошти різних фінансових посередників. Саме це дає можливість перерозподіляти кошти в суспільстві на заса­дах повернення з допомогою кредиту.

Передбачити потребу в запозичених коштах на підприємствах із сезонним характером виробництва, до яких належать сільсь­когосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства з ви­рощування і вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та перероблен­ня сільськогосподарської сировини тощо, не дуже важко. Адже відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в той чи той період відбуваються в даній галузі економіки. Звичайно, точ­ний обсяг потреби у запозичених коштах наперед визначити складно, але суттєвого значення це не має. Головне, що підпри­ємство знає, в які саме періоди і в яких приблизно обсягах у ньо­го виникає необхідність залучення кредиту. Водночас на інших підприємствах у ці періоди з'являються тимчасово вільні кошти, котрі можуть бути надані в кредит ними безпосередньо або бан­ками, де ці вільні кошти зберігаються.

Інакше відбувається процес кругообігу оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва. Це, як правило, підприємства гірничої, металургійної, хімічної, машино- і приладобудівної промисловості, більшість підприємств легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів та ін. їм не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотному капіталі, ні періоди сезонного простою. Однак і на цих підприємствах по­треба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Це пов'язано з нерівномірним надходженням і витрачанням то­варно-матеріальних цінностей (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), наростанням витрат на незавер­шене виробництво, випуском і реалізацією готової продукції та іншими чинниками. Такі коливання, як показано на рис. 8.2, ма­ють значно меншу і завчасно непередбачувану амплітуду.

Норматив власного оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва також установлюється не за найбільшою потребою в коштах, але й не за найменшою. Норма­тивом тут є середня потреба в оборотному капіталі, яка визначає­ться на підставі середніх величин (середній інтервал та величина поставки товарно-матеріальних цінностей, середні витрати часу на розвантаження, маркування і складування тощо), а середня із середніх і є середня величина. Фактична ж потреба в оборотних коштах на таких підприємствах постійно відхиляється від норма­тиву в обидва боки.

Відхилення від нормативу вниз викликає вивільнення, а вгору — додаткову потребу в оборотному капіталі. Якщо у розпорядженні підприємства немає відповідних джерел коштів, то у нього вини­кає необхідність використання кредиту. Звичайно, вона дуже ко­роткочасна, але виникає досить часто. Тому механізм задоволен­ня такої потреби має бути іншим, більш гнучким, ніж для під­приємств із сезонним характером виробництва.

Але в цілому можна зробити висновок, що коливання потреби в оборотному капіталі є однією з причин необхідності кредиту. Ця причина визнається майже усіма економістами, проте у біль­шості випадків поза їхньою увагою залишається необхідність кредиту, яка випливає із коливань структури джерел формуван­ня оборотного капіталу. Щоб це довести, розглянемо умовний приклад, наведений у табл. 8.1, де застосовано метод абстракції, який часто використовується в економічній науці. Припустимо, що у підприємства ідеально однакова потреба в оборотному капі­талі на всі дати, але обсяг окремих джерел покриття цієї потреби постійно змінюється.

Таблиця 8.1