73. Дискримінація праці

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можна визначити як нерівні можливості працівників, які мають однакову продуктивність, або неоднакове до них ставлення з боку роботодавців, суспільства, держави. Трудової дискримінації можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. термін «дискримінація» включає:

а) будь-яку відмінність, недопущення або перевагу, що проводиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, національного походження чи соціальної приналежності, яка призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи ставлення в області праці і занять;

б) будь-яку іншу відмінність, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи ставлення в області праці і занять, яка визначається відповідною особою по консультації з представницькими організаціями підприємців і трудящих, де такі існують, і з іншими відповідними органами.

В економічній літературі виокремлюють такі види дискримінації праці:

1. Дискримінація в заробітній платі одних працівників або груп працівників порівняно з іншими. У кожній країні працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, часто одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації. Існують традиційні дискримінуємі за рівнем зарплати групи працівників: жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими.

2. Дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи. Такої дискримінації, окрім вищеназваних груп, зазвичай зазнають особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь. Їх останніми приймають на роботу і першими звільняють. Нерівні можливості при працевлаштуванні можуть виникнути в зв’язку з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю.

3. Дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади. Цю дискримінацію частіше зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин.

4. Професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників. Так, існують традиційні чоловічі та жіночі професії. Професійна сегрегація спостерігається при розподілі професій між місцевими і приїжджими працівниками.

5. Дискримінація в освіті та професійній підготовці, хоча сьогодні не часто зустрічається формальне обмеження доступа людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо.

74. Нерівність в доходах та проблема бідності

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену відмінностями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Вона спричинена багатьма чинниками.

Відмінності в рівнях особистих (індивідуальних) доходів зумовлені розбіжностями в рівні заробітної плати; неоднаковими розмірами власності і, як наслідок, різною величиною доходів від неї; неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами; наявністю підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; соціальним статусом (особа, яка зайнята або незайнята трудовою діяльністю, молодь, що навчається, найманий працівник, власник майна, пенсіонер тощо), іншими чинниками. Різниця в заробітній платі, у свою чергу, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо.

Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набула глобального характеру. Бідність визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. Абсолютною бідністю називається бідність людини, родини, які не можуть забезпечити себе сумою благ, абсолютно необхідних для збереження здоров’я і ведення помірно активного трудового життя, тобто якщо їхній рівень споживання не забезпечує визначеного мінімуму.

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання, однак, з іншого боку, бідність і породжувані нею низький рівень культури, загальноосвітньої та професійної підготовки, незадовільний стан здоров’я населення є суттєвою перешкодою на шляху до зростання, яке спирається на найповніше і ефективніше використання людського ресурсу. Це вимагає від держави вжиття необхідних заходів щодо подолання впливу негативних чинників на рівень життя населення.