
- •Київський національний університет імені тараса шевченка
- •Вплив антибіотиків ряду цефалоспорини на транспорт води та електролітів через епітелій товстої кишки щурів
- •Перелік умовних скорочень
- •Розділ 1. Огляд літератури антибіотики ряду цефалоспорини
- •Класифікація антибіотиків ряду цефалоспоринів
- •1.2. Цефтріаксон – антибіотик ііі-го покоління цефалоспоринів
- •Розділ 2. Роль ноpмальної мікрофлори у функціонуванні товстої кишки
- •Розділ 3. Антибіотик-асоційована діарея
- •Можна виділити 2 можливі механізми аад:
- •1. Прямий - через регуляцію активності іон-селективних каналів, а саме цАмф-залежних хлор-селективних каналів cftr та аквапоринових каналів, що відповідають за транспорт води;
- •Розділ 4. Механізми всмоктування води та шляхи транспорту іонів через епітелій товстої кишки
- •Експериментальна частина розділ 5. Матеріали і методи
- •5.1. Лабораторні тварини та схема експерименту
- •5.2. Обладнання
- •5.3. Матеріали та реактиви
- •5.4. Моніторинг клінічних параметрів стану щурів
- •5.5. Метод перфузії ізольованої ділянки товстої кишки щура in vivo
- •5.6. Визначення сумарного транспорту води
- •5.7 Визначення сумарного транспорту іонів Na, k, Cl
- •5.8. Статистична обробка отриманих результатів
- •Розділ 6. Результати та їх обговорення
- •6.1. Моніторинг клінічного стану щурів на фоні 5-ти добового введення цефтріаксону
- •6.2. Дослідження транспорту води та електролітів через епітелій товстої кишки щурів після 5-ти добового введення цефтріаксону
- •Висновки
- •Список літератури
Розділ 1. Огляд літератури антибіотики ряду цефалоспорини
Протягом тисячоліть людство страждало інфекційними захворюваннями, яки були основною причиною смерті мільйонів людей. Тільки в 1929 році англійський мікробіолог А. Флемінг відкрив перший антибіотик і почався новий період у біології і медицині - ера антибіотиків.
Антибіотики - група органічних речовин природного чи напівсинтетичного походження, які руйнують чи уповільнюють ріст бактерій, грибів та пухлин. В наш час відомі тисячі антибіотиків, але лише деякі з них відносно безпечні для застосування в клінічній практиці [23].
Великим досягненням 60-х років було відкриття нової групи антибіотиків цефалоспоринів, які за складом близькі до пеніциліну, але не викликають алергічної реакції [9].
Цефалоспорини – напівсинтетичні похідні антибіотика цефалоспорина С, речовини, яку продукує грибок Cephalosporium acremonium. Препарати є β-лактамними антибіотиками, структурно та фармакологічно схожими з пеніцилінами, 1-окса–лактамами, карбоцефамами і цефаміцинами. Всі цефалоспорини містять ядро 7–аміноцефалоспоранової кислоти, яке складається з лактамного кільця сплавленого з шестичленним дегідротіазиновим замість п’ятичленного тіазолідинового кільця пеніцилінів.
Розчеплення цефалоспоринів в любій точці β–лактамного кільця призводить до повної втрати ними антибактеріальної активності. Додавання різних груп в положенні R7 і R3 цефалоспоринового ядра дає похідні, що відрізняються за спекром антибіотичної дії, чутливістю до гідролізуючої активності β–лактамаз, зв’язуванні протеїнів, шлунково-кишкової абсорбції [22].
Цефалоспорини аналогічні за механізмом дії до пеніцилінів, оскільки обидві групи антибіотиків містять β–лактамне кільце. В силу своєї структурної конфігурації цефалоспорини порівняно легко піддаються хімічним модифікаціям, що дозволяє отримувати сполуки з різними мікробіологічними і фармакологічними властивостями.
Цефалоспорини зв’язуються з ферментами бактерій, які беруть участь в утворенні клітинної стінки і, таким чином, справляють бактерицидну дію. Антибіотики цефалоспоринової групи проникають крізь пори клітинної стінки бактерій та взаємодіють з пеніцилін–зв’язувальними протеїнами (ПЗП) і пригнічують їх активність. ПЗП – це ферменти, які відповідають за синтез пептидоглікану, основного елементу клітинної стінки бактерії. В результаті взаємодії з ПЗП порушується зшивка нових ланцюгів пептидоглікану і зменшується жорсткість клітинної стінки, що призводить до лізису бактерій під дією високого внутрішньоклітинного осмотичного тиску [21].
-
Класифікація антибіотиків ряду цефалоспоринів
Існує декілька класифікацій цефалоспоринів. В їх основу покладено мікробіологічні і фармакологічні аспекти. Найчастіше використовується класифікація, згідно з якою цефалоспорини діляться на покоління або генерації, відповідно до спектру їх антибіотичної дії, тому препарати ІІ – го, ІІІ-го та IV-го поколінь не замінюють антибіотики І – го покоління і використовуються при різних інфекціях [21].
Антибіотики І–го покоління – мають високу активність проти грампозитивних коків, а саме S. аureus, коагулазонегативні стафілококи, β–гемолітичні стрептококи, пневмококи. До них відносяться цефалексин, цефазолін, цефалотін.
Антибіотики ІІ–го покоління – мають високу антибактеріальну дію проти грамнегативних бактерій групи ентеробактерій (E. coli, протей, клебсієлла, ентеріобактер тощо), також на H. influenza, N. gonorrhogeae, N. meningitidis. Цефалоспорини цієї групи майже завжди резистентні до утворюючих β-лактамази і до деяких хромасомальних β-лактамаз. До них входять цефаклор, цефуроксим, цефокситин [16].
ІІІ–є покоління – діють на синьогнійну паличку та Acinetobacter. Окремі цефалоспорини резистентні до β – лактамаз грамнегативним бактерій. До антибіотиків ІІІ-го покоління відносяться цефіксим, цефтібутен, цефотаксим, цефтазідин, цефтріаксон.
IV-е покоління – антибіотики, активні проти бактероїдів та інших анаеробів. Вони мають дуже виражену стабільність до дії β–лактамаз бактероїдів. Це: цефепим, цефпиром [16].