74. Урср в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.

  Здійснювалися реформи, що певною мірою сприяли розвитку економіки, освіти, науки. Певною мірою розширювалися права національних республік. Збільшено асигнування на забезпечення науково-технічного прогресу, підвищено самостійність колгоспів і радгоспів, сільське господарство вперше стало рентабельним. Але, на жаль, усе це робилося значною мірою за старими рецептами, переважно екстенсивним шляхом. Іншою серйозною вадою було те, що, як і раніше, продукція народного господарства тільки на внутрішньому ринку і частково в країнах „соціалістичного табору” та деяких слабкорозвинутих країнах світу. Її якість не відповідала світовим стандартам. У цей час Україна виступала одним з основних виробників сільськогосподарської продукції. Проте село на середину 50-х років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники – безправними. Увага спрямовувалася на нарощування кількісних факторів, розширення площ під зернові культури. В УРСР удвоє збільшилися посівні площі під кукурудзу. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва. Значно зросли асигнування на освіту і охорону здоров’я, скорочено тривалість робочого дня до 7год. Хрущовська „відлига” сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України. Розширилася сфера вживання української мови, збільшилося видання українських книжок. Розпочалось видання фундаментальних наукових праць, що піднімало престиж української науки і культури.Проте ці заходи були непослідовними. У 1958 р. був прийнятий закон про зв’язок школи з життям, за  яким, зокрема, батьки не мали права відмовитись від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької мов, однак могли відмовитись від української і в результаті українська мова втрачала престиж. Ідеологічна і політична практика сталінізму набирала відкрито великоруських шовіністичних рис. Це завдало значної шкоди всьому українському суспільству.    Отже, десталінізація і „хрущовська відлига” носили поверховий характер і не зачіпали основ командно-адміністративної системи (залишились монополія КПРС на владу і недоторканою марксистсько-ленінська ідеологія, зберігалися основні функції політичної поліції (КДБ). Рівень життя народу підвищувався повільно. Виникли серйозні труднощі з хлібом. У країні зростало невдоволення. Загострювалась ситуація і в партійному керівництві. Стиль та методи керівництва М. Хрущова викликали роздратування значної частини партноменклатури, яка за роки сталінського режиму звикла до гарантованості свого панівного становища і не бажала цього втрачати.

75. Реабілітаційні процеси в період розгортання десталінізації(1953-1964 рр.), їх періодизація та характер.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів.

Перший етап. Март—іюнь 1953 р.

Спочатку роль реформатора спробував узяти на себе Л. П. Берія, для багатьох втілюючий колишній репресивний курс. 27 березня 1953 р. Верховна Рада СРСР оголосила амністію для всіх ув’язнених, чий термін був менше 5 років. Головним результатом амністії стало звільнення великого числа карних злочинців, які, вийшовши з в'язниць, створили в містах напружену криміногенну обстановку. У квітні послідували реабілітації людей, проходящих у справі «лікарок-вбивць» і «мінгрельському» справі. У цьому був розрахунок на отримання симпатії частини радянського суспільства.

Другий етап. Червень 1953 р. — січень 1955 р.

За ініціативою Н. С. Хрущева була створена спецкомісія, яка повинна була вивчити всі матеріали репресій проти партійних і радянських діячів періоду 1930—1940-х рр. На їх основі Хрущев вирішив засудити «культ особи Сталіна» на майбутньому XX з'їзді КПРС. До складу комісії з розслідування діяльності Сталіна увійшли: секретар ЦК КПРС А. Б. Арістов, голова ВЦСПС Н. М. Шверник, працівник Комітету партійного контролю при ЦК П. Т. Комарів. Очолив роботу комісії секретар ЦК КПРС академік П. Н. Поспелов. Масовим процес реабілітації репресованих став після XX з'їзду КПРС, що відбувся 14—25 лютого 1956 р. Прагнення звести проблему до особливостей характеру Сталіна, представити масові репресії історичною випадковістю було ще помітніше в постанові ЦК «Про подолання культу особи і його наслідків» від 30 червня 1956 р., де злочини сталінського режиму критикувалися куди менш жорстко, чим в емоційній доповіді Хрущова.

Третій етап. Січень 1955 р. — червень 1957 р. Частину партійних керівників рахували, що критика радянських буд, все ж завуальований що звучала в доповіді Хрущева на XX з'їзді, здатна поступово підірвати і зруйнувати соціалізм в СРСР. Засудження «культу особи» Сталіна викликало обурення в Р. М. Маленкова, В. М. Молотова і Л. М. Кагановіча, значною мірою відповідальних за масові репресії 1930—1940-х рр., ы саме тому вони невдовзы прибрали Хрущова,щоб не стати засудженими.

Успіху Хрущева у внутріпартійних сутичках сприяло те, що він акумулював сподівання більшості партійного апарату, що опасався репресій і що ненавидів сталінську систему влади, де контроль над КПРС здійснювали і органи держбезпеки. Усунувши від влади Молотова і його сподвижників, а також ліквідіровав загрозу сили з боку маршала Жукова, Хрущев встановив свого роду обмежену демократію. Не дивлячись на те що керівна роль партії залишилася незмінною, фактично в самій партії з'явилася можливість для створення блоків і угрупувань, об'єднань лобістів, що боролися за владу як в центрі, так і на місцях. Ця система виявилася куди гнучкішою, ніж пряме диктаторське правління Сталіна, проте куди менш керованою з самого «верху». У результаті саме поступове впровадження основ внутріпартійної демократії і коштувало Хрущеву посади першого секретаря і керівника СРСР.