Образ Гамлета

Такою ідеальною людиною, гуманістичною мрією і взірцем людини є Гамлет. Вихований гуманістами Віттенберзького університету в дусі найкращих ідеалів длбра і людяності, Гамлет несподівано для себе розкриває справжню нелюдяну, жорстоку сутність світу зла. Смерть батька вразила його, але ще більший тягар спав на його душу, коли привид батька розкрив йому страшну правду і поклав на нього обов`язок помсти Клавдієві за вчинений злочин.

Для Гамлета- гуманіста і християнина, вихованого в дусі гуманістичної поваги та християнського милосердя, вбити людину є найстрашнішим, бо лише Бог, що дав людині життя, має право його відібрати. Це колись, в античні часи Пірр, мстячи за свого батька, міг бути таким черствим і жорстоким, бо був поганином, не християнином, не знав заповіді Божої “Не убий!”, а для християнина є великим гріхом переступ через цю заповідь.

Тому Шекспір вводить у дію привид батька Гамлета – це немов саме небо дає Гамлетові наказ помститися за батька. Але принц не спішить вірити друзям, що розповіли йому про тінь батька, він передчуває тут щось нечисте, при появі привида вражений Гамлет не виключає й сатанинської сили:

Пречисті сили неба, крийте нас!

Блажений дух чи сатана проклятий,

Чи злинув ти з небес, чи з пекла зринув...

Лише після розповіді батька Гамлет відкинув сумніви і постановив помститися Клавдієві, вбити його. Та все ж Гамлетові нелегко зважитись на це, бо він усвідомлює, що помстою Клавдієві він повстає проти всього світу зла: “Звихнувся час! О доле зла моя! Чому його направить мушу я?” Та після довгих роздумів, вагань і сумнівів, після докорів собі у знаменитому монолозі “Бути чи не бути” Гамлет відкидає рішуче покору і смерть і обирає боротьбу зі світовим злом, втіленням якого є король Клавдій.

Та Гамлет не поспішає з помстою: він хоче, щоб Клавдій зрозумів, що його злочин викрито, що його злочин викрито, що його чекає страшна кара. Саме тому Гамлет не вбиває Клавдія, коли застає його у молитві. Та не одне це спиняє принца. Як християнин Гамлет добре знає, що смерть під час молитви принесе злочинцеві відпущення гріхів і той піде на небо, а не до пекла. Клавдія треба убити, коли він чинитиме гріх, коли він буде далеким від спасіння, коли він буде усвідомлювати, що кара за злочин близька й невідворотна. Саме для цього попередження про кару Гамлет використовує нагоду: розкрити королеві правду повинні актори своєю виставою про помсту Пірра Пріамові за смерть свого батька Ахілла. А в п`єсу Гамлет вставляє власну пантоміму про вбивство Клавдієм його батька. Тепер Гамлетові залишається чекати слушної нагоди.

Гамлет був вихований люблячим сином своїх батьків. Батько для нього був не просто королем, взірцевим правителем, а насамперед людиною: “Він був людиною, людиною в усім”. Люблячи матір, Гамлет особливо вражений її зрадою батькові:

Лиш місяць! Ще не збила черевиків,

В яких вона за гробом мужа йшла

В сльозах, мов Ніобея...і уже, -

О Боже, звір би нетямучий довше

Журився, - вийшла за мойого дядька.

Хоч батьків брат – на батька схож він менше,

Ніж я на Геркулеса. Через місяць!

Ще ятрить сіль її нещирих сліз

Розчервонілі очі, а вона

Вже шлюб бере. О безсоромна хуткість:

Так поспішати в кровозмісне ложе!

Нема й не може бути в цім добра...

Привид короля мусить кілька разів забороняти Гамлетові мститися матері – її участь у злочині не доказана, вона могла й не знати про дії Клавдія. А син – так велить християнська мораль і одна із заповідей – повинен шанувати батька й матір, він не може чинити матері зла. Гамлет послушний батькові, але відчуває гіркоту в душі, глибоке розчарування, бо такого від матері він не ждав, такого його душа знести не може. Гамлет так потребував материнського тепла, а зіткнувся з її зрадою батькові, щоб ще сильніше відчувати свою самотність у світі.

Самотність Гамлета є ще однією причиною його вагань та сумнівів, стати не стати на прю зі світом зла. Мати нагадує йому, що вона королева, Офелія зрадила його й виконує волю свогобатька і Клавдія, університетські друзі Розенкранц і Гільденстерн теж зрадили його, прислуговуючи Клавдіеві. Лаерт, який міг би бути справжнім лицарем, жадаючи помсти, готує Гамлетові неминучу смерть від отруєного меча. Гамлет розуміє горе Лаерта і ладен просити його простити один одному по- християнськи провини, бути милосердними, та марно. Лише один Гораціо, студент і приятель Гамлета, здатен розуміти Гамлета, стати поряд із ним. Але не для боротьби, Гамлет не кличе Гораціо на допомогу, він визначає йому іншу роль: зберегти про нього пам`ять, розказати про нього правду невтаємниченим.

Боротьбу ж Гамлет залишає для себе одного: він мусить протестувати проти зла, боротися з ним – так велить йому християнський обов`язок сина перед батьком, так велять йому власні переконання гуманіста. Він мусить боротися, хоч не має на це сил. Він мусить боротися, хоч християнська і гуманістична мораль кличе його до милосердя і добра, а боротися зі злом можна лише ставши на дорогу зла, чинячи зло, вдаючись до методів зла. Нарешті, він мусить боротися, хоч приречений у цій боротьбі на загибель. І велич героїзму Гамлета полягає в його рішенні зважитися на боротьбу, щоб не зрадити батька, своїх переконань, щоб не втратити врешті- решт віри в добро.

В цій боротьбі Гамлета чекає лише смерть – надто сильне і підступне світове зло, занадто самотнім є Гамлет, так мало сил у нього для боротьби.