Що впав на головипризвідцям. Правду

Скажу про все.

Трагедія “Гамлет” вирізняється складністю композиції, напруженістю дії, багатством подій і доль персонажів. Головна сюжетна дія – помста Гамлета королеві – ускладнюється антитетичною сюжетною лінією короля Клавдія, який підступно добивається влади, вбивши брата, одружується на королеві, шпигує за Гамлетом і задумує план його згуби. Крім того, дія ускладнена ще й іншими сюжетними лініями – лінією Фортінбраса. Лаерта, кохання Гамлета й Офелії та її трагічної загибелі. Кожен із персонажів має свою долю, майстерно виписану драматургом, свій неповторний характер, свою роль і місце в драматичній дії.

Філософське багатство трагедії “Гамлет”

Трагедія “Гамлет”вирізняється серед інших драм Шекспіра своєю художньою довершеністю і глибоким філософським багатством, що робить її чи не найбільшою філософською трагедією світової літератури. В ній поет поставив багато проблем – важливих, загальнолюдських, що й сьогодні тривожать людей, його твір вирізняється багатотемністю: в ньому знаходимо тему суспільних відносин, держави і державного правління, короля, придворного служіння, сім`ї, кохання, дружби, честі і благородства, обов`язку, вірності та інші. В трагедії багато гірких роздумів про життя й людину, багато спостережень зрілого гуманіста, які вражають своєю глибиною та влучністю.

Гуманіст Шекспір та його герой насамперед розкривають мерзотність старого феодального світу зла, інтриг, злочинності, підступу, зради. Гамлетові цей світ нагудує здичавілий сад, якого заглушили бур`яни, йому огидно дивитись на королівські розгульні учти:

Пиятика ославила вже нас

На всі народи заходу і сходу;

Нас мають за п`яниць, нас дражнять свиньми.

Цей звичай всяке наше добре діло

Знеславлює і зводить нанівець.

Розповідь привида короля сповнює душу Гамлета гнівом, обуренням, жахом й огидою до світу, твердим переконанням, що “можна все всміхатись і всміхатись і бути гадом. Принаймні а Данії”, яку він згодом з Гільденстерном і Розенкранцом назве тюрмою, як і весь світ, із тією лише різницею, що в світі, де “стільки буцегарень, темниць, підземель, Данія – одне з найгірших”. Убивство батька Клавдієм, зрада матері відкрили Гамлетові очі на світове зло, що міцно всюди вкорінилися, смерть батька для нього – не просто його особиста трагедія, це – трагедія всього світу; в ньому повітря отруєне випарами, в ньому вчувається всюди запах гнилизни – це світ псується морально. Цей запах відчуває не тільки Гамлет – офіцер Марцелл робить теж подібний висновок, коли говорить: “В державі данській завелась гнилизна”. В цій державі, де, за словами Гамлета, можна всміхатись і водночас бути гадом, зло розлилось усюди, і все людство мучиться, життя стає нестерпним, бо ріками розлилися нещастя і біди людські.

У знаменитому монолозі “Бути, чи не бути” Гамлет перераховує всі лиха і зло, що запанували в світі:

...Через це

Живуть напасті наші стільки літ.

Бо хто б терпів бичі й наруги часу,

Гніт можновладця, гордія зневаги,

Відштовхнуту любов, несправедливість,

Властей сваволю, тяганину суду,

З чесноти скромної безчесний глум...

Розкриває світовве зло Шекспір й устами негативних персонажів. Вражає цинізм Полонія, придворного радника, з яким він розкриває брудну мораль, точніше, аморальність, що панує при дворі. Ще більшим цинізмом сповнене відверте аморальне кредо короля Клавдія, яке він визнає наодинці з собою, ставши до молитви, щоб хоч якось утихомирити сумління, що гризе його:

...Та як же я молитву

Почну? “Прости мені огидне вбивство?”

Не ті слова, бо я ще досі маю

Все те, заради чого я вбивав:

І владу, й королеву, й трон. Чи ж можна

І розгрішитись, і спожити гріх?

На цім продажнім світі золотою

Рукою злочин відхиляє суд

І нечестиво надбаним багатством

Закон купує. Та вгорі не так.

Там не покривиш, там діла твої

Постануть в справжній суті...

Сила світу зла страшна: носії і творці зла підкоряють собі всіх довколишніх, вони калічать слабосилих, роблять їх своїми жертвами, послушним знаряддям у своїх злочинних руках. Боротьба зі світом зла та його силами є безперспективною, приреченою на поразку, бо гуманістичний світ добра, що тільки до відречення від боротьби зі злом, не сповнюється песимістичною зневірою. Навпаки, він твердо переконаний, що людині притаманна висока духовність, якою вона наближається до Бога: “Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!” Високе призначення такої людини полягає в духовному збагаченні, вдосконаленні, потязі до добра, до Бога. А це означає непримиренність зі злом, боротьбу з ним, хоч би як бракувало для цього сил.