2. Делійський султанат. Розповідь учителя.

В останній чверті XII ст. ісламський правитель провінції Газні (Афганістан) Мухаммад Гурі завоював землі в долинах Ґанґу та

Інду. Опір ісламському завоюванню очолював правитель Аджме-ра та Делі Прітхвірадж III, який й досі серед індуїстів вважають ся національним героєм. Завойовані індійські землі Мухаммад віддав в управління своєму рабу-гуляму, Кутб-уд-Діну Айбеку. Після смерті Гурі у 1206р. той проголосив себе першим делій­ським султаном і заснував династію гулямів. У султанаті поча­лася ісламізація. На відміну від політики арабських халіфів, яка відзначалася віротерпимістю, ісламізація Індії супроводжувала­ся жорстокістю, винищенням «невірних», руйнуванням храмів. Згодом султани відмовилися від таких екстремістських заходін через нечисленність ісламського населення. Офіційною мовою султанату .стала фарсі.

У 1210р. Кутб-уд-Дін загинув від нещасного випадку під час гри в поло. Знать посадила на престол його раба-гуляма Шамс-уд-Діна Ілтутмиша. Він вів численні війни, у результаті яких територія султанату значно розширилася. Шамс-уд-Дін переміг інших колишніх воєначальників Мухаммада Гурі і завоював Ла-хор, Уч, Мултан, Бенґалію та Біхар. Воював він і проти раджпут-ських правителів Індії.

Після смерті Шамс-уд-Діна почався період громадянських війн між його прибічниками. Султанат був поділений між ханами, які називали себе «чіхальгані» (перс. — сорок). Протягом десяти років на троні змінилося чотири султани. До цього додалися і релігійні повстання. У 1241 р. на території султанату з'явилися монголи. У 1246р. султаном став Насір-уд-Дін Махмуд, який правив до 1265 р., хоча фактично влада належала регенту Гійас-уд-Діну Балбану, який носив титул Улуг-хана. Після смерті На-сір-уд-Діна він сам проголосив себе султаном (1265—1287рр.). Уся діяльність Балбана була спрямована на зміцнення султан­ської влади й відновлення втрачених позицій султанату. Успіш­ною була і його боротьба з монголами. За регентства і правління Балбана могутність Делійського султанату значно зросла. Але після його смерті знову почалася феодальна смута, яка припини­ла існування династії гулямів.

Їм на зміну прийшла династія Хальджі, правителів Бенґалії, які ще за часів правління Мухаммада Гурі стали фактично неза­лежними, хоча й визнавали себе васалами Делійських султанів. Першим її представником став Джалал-уд-Дін Фіруз Хальджі. Султани цієї династії завоювали Ґуджарат і Мальву, посилали військові експедиції за р. Нармада, аж до Таміл Наду — землі тамілів на крайньому півдні Індостану. Відбувалося розширен­ня території султанату на південь. У 1320р. останній представник династії Хальджі був убитий своїм фаворитом Хосрав-Ха-ном, який проголосив себе султаном. Однак проти узурпатора повстав генерал Ґіят-аль-Дін Туглук, який заснував нову динас­тію Туглуків. За правління цієї династії султанат підкорив собі Деканське нагір'я, таким чином об'єднавши під своєю владою практично весь півострів Індостан. Однак після смерті Фіруз Шаха (1351—1388рр.) у султанаті знову почався період розпа­ду. Ще у 1347 р. від Делійського султанату відділився султанат Бахманідів. Першим його султаном став місцевий управляючий Ала-уд-Дін Бахман Шах. Султанат Бахманідів існував до XVI ст., поки не розпався на дрібні султанати. Делійський султанат почав поступово втрачати свій вплив і силу. А у 1526 р. династія Лоді, яка тоді правила у Делі, була зміщена кабульським правителем Бабуром, засновником імперії Великих Моголів.