III. Вивчення нового матеріалу

1. Італійські міські республіки.

Розповідь учителя.

Традиції республіканського правління в Італії походили ще з часів Давнього Риму. Багато італійських міст вели свою історію ще з римських та етруських часів. І хоча в Північній Італії та­кож існували феодали, уже з XI ст. багато міст, зокрема Венеція, Мілан, Флоренція та Генуя, перетворилися на великі торговельні центри і змогли відвоювати незалежність від своїх сеньйорів.

Італія, а саме її північна частина, у XII—XIII ст. сильно відрізня­лася від решти феодальної Європи. Вона являла собою об'єднання окремих невеликих держав. Причинами їх появи були:

• значне зростання кількості населення;

• зростання міст і міграції з сільської місцевості до міст;

— розвиток торгівлі.

В XI ст. в Північній Італії виникли нові політичні й соціальні структури — міста-держави, або комуни. На відміну від фламанд­ських або англійських комун, вони не були поглинені сильною центральною монархією. Незалежність італійських міст особливо посилилася у XII—XIII ст. під час боротьби імператорів із папст­вом. Після перемоги Ломбардської ліги в битві при Леньяно не­залежність міст була остаточно закріплена. У цей час Генуя і Венеція створили свої морські імперії.

В італійських містах утворилося унікальне суспільство, яке характеризувалося особистою свободою, багатством і відсутніс­тю феодальних повинностей. Разом з цим, уже у XII ст. в містах починаються внутрішні суперечки. Там під впливом боротьби папства та імператорів виникають фракції гвельфів і гібеллінів. Перші підтримували папську владу, другі - імператорську. Особливо боротьба гвельфів та гібеллінів позначилася на політич­ному житті Флоренції — однієї з найвпливовіших і найбагатших міських республік Італії. Тут, як і в усій Італії, гвельфами були, як правило, представники багатого міщанства, яке прагнуло не­залежності міських республік, а гібеллінами - представники дворянства, які в сильній монархічній владі бачили порятунок Італії.

У 1289р. об'єднані війська гвельфів завдали нищівних пора­зок гібеллінам у битвах при Кампальдіно і Капроні. Після цього почалася боротьба всередині табору самих гвельфів. У 1300р. у Флоренції гвельфи розділилися на Білих і Чорних гвельфів. Чорні продовжували підтримувати папську владу, годі як Білі були незадоволені зростанням впливу Святого престолу, а особ­ливо — папи Боніфація VIII. У 1302 р. Чорні захопили владу в місті і вигнали Білих. Серед вигнанців опинився і славетний поет Данте Аліґ'єрі. Із часом, уподобання гвельфів і гібеллінів втратили для них своє значення, і причетність до тієї чи іншої фракції залежала не від політичних поглядів, а від належності до тієї чи іншої родини.

У XIV ст. первісний устрій комун змінюється. У більшості міст до влади приходять синьйорії. Це було викликано, зокрема, тим, що органи влади комун не могли підтримувати порядок та гаран­тувати безпеку міст. Саме в цих умовах населення міста покла­далося на «сильну руку», обираючи синьйорів. Таким чином до влади приходять Вісконті в Мілані, Медичі у Флоренції, Делла Скала у Вероні тощо. З іншого боку, ряд міст зберіг суто респуб­ліканський устрій, зокрема Генуя і Венеція, де правили обрані аристократією дожі.

Синьйори часто були меценатами і багато зробили для роз­витку мистецтва Відродження, Найвідоміший із них — Лоренцо Медичі Чудовий.