3. Розвиток соціології, як фундаментальної наукової дисципліни

Становлення соціології як фундаментальної наукової дисципліни, характеризується розвитком власної наукової методології, оформленням знання в систему, розвитком власної системи методів пізнання і області додатків. Починаючи з цього етапу соціологія розвиває себе на власній основі. Разом з тим характеризуючи сучасний нам етап розвитку соціології необхідно відзначити, що в соціології поки немає скільки-небудь загальноприйнятої загальної теорії суспільства.

До однієї з провідних теоретичних доктрин сучасного періоду відносять структурний функционалізм. Його основоположниками вважають Т. Парсонаса, Р.Мертона, У. Мура, Дж. Хоуманса, Н.Смелзера.

Талкотт Парсонс (1902-1979) -”Социальная система” “Соціологічна теорія і сучасне суспільство”. Головна теза Парсонса полягає в тому, що суспільство є складною системою соціальних елементів (груп, інститутів, індивідів), що знаходяться в стані активної взаємодії, що направляється системами цінностей, що мають апріорне походження. Парсонс вважав, що джерела соціального саморуху необхідно шукати в позаекономічних чинниках, пануючою серед яких є мораль. Саме система моральних цінностей, що розділяються людьми, дозволяє інтегруватися їм в суспільство, яке на наступному етапі виявляється представленим у взаємодії соціальних інститутів, при цьому виробнича діяльність виступає лише як приватний аспект цієї взаємодії.

Відносини структурних одиниць будується на основі функцій, що забезпечують виживання суспільства як цілого. Парсонс виділив 4 види таких функцій: адаптація (проблема раціональної організації і розподілу ресурсів), целеориентация (проблема визначення цілей), інтеграція (проблема збереження внутрішньої єдності системи - обов'язкових норм, правив і так далі), підтримка зразка (проблема мотивації і узгодження особистих мотивів з цілями і цінностями суспільства). Кожній функції відповідає своя підсистема (економіка, політика, інститути соціального контролю, соціалізація) і соціальні інститути (заводи, банки, - партії, держава, -семья, школа, релігія)

Іншим найважливішим напрямом є розвиток конфликтологической теорії, в якій конфлікт представлений як універсальний механізм соціального прогресу і регулювання. представниками якої є Р.Дарендорф, Л.Козер, К.Болдінг.

Люіс Козер ( 1913- ) визначив конфлікт як явище, яке виявляє себе в боротьбі за владу, перерозподіл доходів і переоцінку цінностей. Відкрите суспільство реалізує себе через баланс конфліктів, що встановлює правила соціальної взаємодії. Кожного разу конфлікт не зникає, а лише міняє форму і масштаб дії. Конфлікт об'єднує соціальні групи, сприяючи соціальної інтеграції і розвитку групової самосвідомості. Основними шляхами вирішення конфліктів є консенсус і конвергенція інститутів, груп і цінностей в суспільстві.

Третій напрям в розвитку сучасної соціологічної теорії - леворадикальная соціологія. Її основою є ідея про вичерпання рушійних сил розвитку індустріального суспільства і необхідності радикальних змін. Льоворадікальная соціологія представлена Франкфуртською школою, одним з лідерів якої є Г.Маркузе (Фрейдо-марксизм)

Герберт Маркузе (1898-1979) “Одновимірна людина” - вважав, що в результаті дії держави і пануючих класів, що стоять за ним, через засоби масової інформації навмисно формується одновимірне бачення світу: орієнтація на абсолютнуюэффективность виробництва, орієнтація на штучне створення людей потреб, що розбещують, уявлення про тотожність технологічного і духовного розвитку суспільства. В результаті пролетаріат перестав бути революційним класом інтегрувавшись в звичну систему цінностей, а суспільство втратило можливості розвитку. Тотальне заперечення індустріального суспільства можливе шляхом “революції в свідомості”, складовою частиною якої є сексуальна революція. Носіями революції свідомості є ті, хто володіє двовимірним мисленням: інтелігенція, службовці, що спираються на убогі маси третього миру, національні і релігійні меншини.