Особливості екологічного стану Чорного й Азовського морів

Чорне й Азовське моря найвіддаленіші від Світового океану. Площа їх водозбірного басейну значно переви­щує площу самих морів. Це зумовило надзвичайну чут­ливість морів до антропогенного впливу. Протягом ос­танніх десятиріч відбувалися евтрофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовина­ми, абразія берегів, втрати біологічної різноманітності, рибних і рекреаційних ресурсів.

Евтрофікація — штучне надудобрення вод внаслідок забруднення сільськогосподарськими та комунальними стоками, яке призво­дить до бурхливого розмноження водоростей і зниження вмісту розчиненого кисню у глибинних шарах через розкладання мер­твої органічної речовини, що утворюється при зростаючій седи­ментації.

Інтенсивний економічний розвиток і виснажливе природокористування призвели до значного екологіч­ного навантаження на екосистеми Азовського та Чорно­го морів. Перевищення обсягу забруднень над асиміля­ційною здатністю морських екосистем, потрапляння у моря невластивих їм біологічних видів, використання природних морських ресурсів в обсягах, що перевищу­ють їх потенціал, застосування екологічно шкідливих технологій добування морських ресурсів, величезні обсяги транспортування морських вантажів тощо про­тягом останніх ЗО років зумовили значні зміни при­родного стану морського довкілля. Мікробіологічне забруднення прибережних вод стоками комунальних підприємств часто унеможливлює їх використання для оздоровлення людей. Хвильова абразія призводить до поширення небезпечних геологічних процесів уз­довж усього морського узбережжя.

Негативно впливають на морське середовище дно­поглиблювальні і гідромеханізовані роботи, які здій­снювалися в територіальних водах та на шельфі Чорно­го моря.

Найчутливішою до антропогенного навантаження є прибережна частина Чорного та Азовського морів, особ­ливо у зоні діяльності портів, у гирлових річкових зо­нах, а також зонах впливу великих міст. Прибережну частину Чорного моря забруднюють берегові підприємс­тва, які скидають стічні води в море. Значна частина шкідливих речовин потрапляє у море внаслідок діяль­ності об'єктів комунального господарства Одеси, Севас­тополя, Ялти, Феодосії та інших міст. З території Украї­ни у басейн Чорного моря щорічно скидається до 15,7 км³ стічних вод, у т.ч. понад 2 км³ забруднених, з якими по­трапляє 3,5 тис. т нафтопродуктів, 3,7 тис. т азоту амо­нійного, 123 тис. т заліза, 800 тис. т органічних сполук та багато інших речовин, усього — понад 5,1 млн. т.

Забруднюють морське середовище скиди баластних вод, у яких постійно є нафтопродукти, завислі речовини та залізо.

Основними шкідливими компонентами морського середовища Чорного та Азовського морів є нафтопро­дукти. Наявність нафтопродуктів у морській воді спри­чинена діяльністю промислових підприємств, портів, втратами під час бункерних операцій, виносом до моря з річковими і стічними водами продуктів комунальних очисних споруд. За результатами спостережень Держ-інспекції охорони Чорного моря та експедиційних досліджень УкрНЦЕМ, вміст нафтопродуктів у відкри­тих частинах поверхні Чорного моря переважно утри­мується на рівні, нижчому від ГДК (0,05 мг/л). Зага­лом, окреслюється тенденція до стабілізації рівнів наф­топродуктів з деяким збільшенням у Керченському порту.

У поверхневих шарах морських вод портів концен­трація заліза стабілізувалася на рівні, наближеному до ГДК. Забруднення прибережних районів Чорного моря синтетичними поверхнево активними речовинами (СПАР) у середньому нижче від ГДК. Однак у зоні впли­ву муніципальних очисних споруд іноді спостерігають­ся дещо підвищені концентрації СПАР. Стійкий рівень вмісту біогенних речовин у концентраціях нижчих від ГДК у прибережних водах сприятливо впливає на стан екосистеми відкритих частин моря.

Однією з найважливіших проблем Чорного моря є підняття рівня сірководневої зони, яке прискорилося за останні 20—30 років. Верхня межа в центрі моря підня­лася до 85—100 м, а на периферії — до 300 м. Це пояс­нюється збільшенням безповоротного забору води в річ­кових басейнах і зростанням забруднення органічними речовинами, розпад яких призводить до утворення сір­ководню.

Ще гірший екологічний стан Азовського моря, де порушена екологічна рівновага внаслідок зарегулюван-ня енергетичними та іригаційними гідровузлами стоків рік Дон і Кубань, інтенсивного розвитку зрошення і зростання обсягів безповоротного водоспоживання. Азовське море натепер не отримує 65 % природного се­редньорічного стоку прісної води річок, які в нього впа­дають, а це призводить до різкого підвищення його со­лоності (з 9,6 %о у 1934 р. до 13,8 %о у 1976 p.). Риба, що живе в межах 11 %о зони, почала скупчуватись у гирлових узмор'ях річок і пішла з тих місць, де для неї є багата кормова база. Скоротилися рибні запаси, вели­ка кількість ікри викидається на берег і засихає в мулі. Річки, що впадають в Азовське море, забруднені про­мисловими стоками. До басейну Азовського моря що­річно скидається приблизно 4,9 км³ стічних вод, у т.ч. 1,1 км³ забруднених, з якими до моря надходить близь­ко 5 тис. т нафтопродуктів, 48 т фенолів, 110 т міді, 160 т цинку, 44 тис. т азоту амонійного та багато інших шкідливих речовин.

Одним з основних джерел забруднення і дестабіліза­ції екологічного стану Азовського моря є м. Маріуполь — великий промисловий центр з металургійною, коксохі­мічною промисловістю і морським портом. Так, ВАТ МК «Азовсталь» для технологічних потреб забирає з Азов­ського моря щороку до 1 км³ морської води (загальний об'єм води Азовського моря становить 360 км³). Зворот­ні води на чверть забруднені стоками з перевищенням встановлених норм вмісту нафтопродуктів у 2,4 раза, со­лей заліза — у 5—10 разів, солей інших важких металів (цинк, кобальт, мідь, свинець) — у 2—8 разів.

Особливе занепокоєння на півночі Азовського моря викликає стан Утлюкського лиману. У ставок- випаровувач, який розташований у його акваторії, щороку Запо­різький залізорудний комбінат скидає 18—20 млн. м³ вод, які містять нерозчинене залізо у кількості 10—50 ГДК. Помилки при проектуванні цього ставу призвели до його обміління, пил, що містить залізо, розноситься вітрами і забруднює прилеглу територію. У районі ставку-випаровувача гинуть птахи, занесені до Червоної книги України.

Відсутність у портах Азовського моря споруд для приймання вод, що містять нафту, поглиблює неспри­ятливу екологічну ситуацію, оскільки нафтопродукти із суден скидають у море.

Протягом останніх років стан навколишнього середо­вища Чорного й Азовського морів дещо поліпшився і має тенденцію до стабілізації. Вміст у воді біогенних ре­човин утримується на постійному рівні, який значно нижчий від ГДК для азоту амонійного, нітратів і фосфа­тів. Це пояснюється зниженням інтенсивності внесення мінеральних добрив, пестицидів на сільськогосподар­ські угіддя, що сприяло зменшенню вимивання біоген­них і забруднюючих речовин з водозбірних територій основних рік.

Аналіз отриманих результатів експедиційних і ла­бораторних досліджень вказує на те, що на більшій час­тині Чорного моря донні відкладення, згідно з «Класи­фікацією ґрунтів днопоглиблення за ступенем їх за­бруднення для Азово-Чорноморського басейну в межах України», характеризуються як умовно чисті або по­мірно забруднені ґрунти (класи І і II). Лише у деяких районах моря є ділянки, де донні відкладення характе­ризуються як дуже забруднений ґрунт (клас III). Це на­самперед стосується акваторій портів, особливо Одесь­кого і Севастопольського, районів скидання стічних вод та деяких ділянок Придунайської зони.

Проблема захисту Світового океану стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього вихо­ду до нього. У зв'язку з цим ООН розробила і прийня­ла важливі угоди з регулювання судноплавства, ри­бальства, добування корисних копалин з морських ро­довищ тощо. Для постійного контролювання стану Світового океану створена міжнародна мережа моні­торингу; широко використовуються космічні методи дистанційного спостереження за допомогою спеціаль­них супутників.