1.3. Міжнародний бізнес в епоху глобалізації

Процес глобалізації в світовій економіці є закономірним результатом інтернаціоналізації виробництва і капіталу. Глобалізація в значній мірі з'являється як кількісний процес зростання масштабів, розширення рамок міжнародних господарських зв'язків. Явище (феномен) глобалізації можна розглядати з двох сторін. На макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн і окремих регіонів до економічної активності поза своїми кордонами. Ознаки таких устремлінь: лібералізація, зняття торгівельних і інвестиційних бар'єрів, створення зон вільного підприємництва тощо.

На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємств за межі національного ринку і освоєння світового ринку. Глобалізація виробництва під впливом НТР створює таку ситуацію, коли практично жодній країні вже невигідно мати "своє" виробництво. Окремі національні економіки усе більш інтегруються в світове господарство, прагнуть знайти в нім свою нішу. Усе більш інтернаціонального характеру набуває рух робочої сили, підготовка кадрів, обмін фахівцями.

Існує багато визначень цього явища. Ми узяли на себе сміливість дати власне визначення глобалізації:

Глобалізація – це об'єктивний закономірний процес розвитку світової економіки, вища стадія інтернаціоналізації господарського життя в планетарному масштабі, що характеризується взаємним зближенням і взаємним переплетенням економік окремих країн, створенням єдиного світового господарства, що спричиняє за собою інтернаціоналізацію інших сфер життя людства – політичною, соціальною, духовною.

Однією з передумов глобалізації є назріла необхідність об'єднання зусиль різних країн для вирішення невідкладних проблем людства, від дозволу яких залежить подальший соціально-економічний прогрес в сучасну епоху. Основними з них є:

• швидке зростання народонаселення, або демографічний вибух, який ускладнюється нерівномірністю зростання населення в різних країнах і регіонах, супроводжуваний масовим голодом, бідністю і убогістю для великої кількості людей на планеті;

• загострення інших глобальних проблем, таких, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична;

• недостатній рівень впровадження ресурсозберігаючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального об'єму природних речовин, вживаних у виробничому процесі, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5%;

• хижацьке відношення людей до природи, що виявляється в знищенні лісів, річок, забрудненні води і повітря;

• мілітаризація економік країн, що спрощує знищення всього людства і відволікаюча обмежені економічні ресурси з інших сфер суспільного виробництва.

Глобалізація, будучи закономірним етапом розвитку людства, у той же час несе з собою вельми неоднозначні наслідки [докладніше див.: 1, С.113]. З одного боку, відбувається різке посилення і ускладнення взаємних зв'язків і взаємозалежності держав і народів в основних сферах економічного, політичного і суспільного життя, що набувають планетарних масштабів. Це виражається у формуванні світового фінансового ринку, світових виробничих і маркетингових мереж, світового ринку робочої сили, що сприяє більш раціональному використанню ресурсів і зниженню витрат виробництва у світовому масштабі, більш повному задоволенню потреб в товарах і послугах, поширенню передових технологій і вищих стандартів не лише у виробничій, науково-технічній, але й у соціальної області.

З іншого боку, в цілому глобалізація не привела до прискорення економічного і соціального прогресу людства, збільшився розрив між промислово розвиненими і менш розвиненими країнами, недостатньо здійснюється подолання відсталості, убогості, недоїдання, небезпечних хвороб. Відмічається криза моделі економіки розвинених країн унаслідок перенесення виробництва масових товарів в регіони з дешевою робочою силою.

Транснаціональні корпорації, реалізуючи концепцію «компанії власників», додали процесу глобалізації асоціальний характер, внаслідок чого проблеми соціальної нерівності отримали вселенський масштаб. За даними ООН на 20 % населення планети, які належать до обраних, доводиться 86 % світового споживання; на долю ж 20 % тих, хто знаходиться в самому низу «табеля добробуту» — лише 1,3 % [2, С.93].

Глобалізовані ЗМІ розповсюджують "зразки" добробуту і споживчої поведінки, що диктуються схильними до марнотратного надспоживання багатющою верхівкою і середніми класами багатих країн. Їх вільно або проти волі імітують правлячі круги і верхні верстви населення країн, що розвиваються, і це - один з важливих чинників, що визначають тенденції світового економічного розвитку. Зростаюча нездатність багатьох країн догнати високорозвинений світ, соціальна нерівність усередині цих країн, що дедалі посилюється, і нездійснені чекання мас в еру, коли стандарти добробуту і вжитку високорозвинених країн тиражуються засобами масової інформації на весь світ, продовжують залишатися джерелом внутрішньої і міжнародної нестабільності. Ці явища, звичайно, не нові, але при стихійному ході глобалізації вони можуть вийти з-під контролю, дестабілізувати положення усередині окремих країн і міжнародний стан в цілому.

Як наголошувалося в «Доповіді про розвиток людини 2004 року», підготовленого Програмою розвитку ООН (ПРООН), «безпрецедентне число країн в 1990-х рр. зазнали рух назад. У 46 країнах люди стали сьогодні бідніше в порівнянні з 1990 р. У 25 країнах сьогодні голодує більше число людей, ніж десять років тому» [3]. Довготривалі труднощі зазнали при цьому 54 країни. З них 24 країни відкотилися назад до рівня розвитку 50-х рр., з відновленням минулих проблем, добре описаних в багатьох дослідженнях тієї епохи. І це не дивлячись на те, що 90-і роки розвинуті капіталістичні країни, окрім Японії, демонстрували безпрецедентно високий рівень економічного зростання, а характер світового ділового циклу (1992-2000 рр.) відрізнявся найменшими проміжними спадами в порівнянні з попередніми світовими циклами. Масштаби глобальної нерівності просто шокують. Статистика свідчить, що майже половина сукупного світового ВВП дістається «сімці» найбільш розвинених країн — США, Японії, Німеччині, Франції, Італії, Великобританії й Канаді. Інша ж половина припадає на частку всіх останніх країн, включаючи такі багатонаселені держави, як Китай, Індія, Індонезія, Бразилія і Росія.

Ще більш разюча нерівність в розподілі особистого багатства, включаючи як фінансові, так і нефінансові активи домогосподарств. За даними, що відносяться до 2000 р., у руках верхніх 10 % дорослого населення світу сконцентровано 85 % світового багатства, що знаходиться в особистій власності; у руках багатющого одного відсотка – 40 %. Половина світового населення в нижчій частині шкали розподілу разом володіє навряд чи 1 % глобального багатства [4, С. 93]. Відзначаючи тенденцію посилення нерівності країн, деякі вчені говорять про те, що працює якийсь «диявольський насос», що перекачує капітали, ресурси і таланти з бідних країн у багаті. В результаті відсталі країни залишаться відсталими назавжди.

Причому ситуація в світовій економіці така, що лише одна десята частина фінансових операцій пов'язана з матеріальним виробництвом і торгівлею, а інші — з області спекулятивних афер з валютами та іншими фондовими цінностями. Об'єми подібних спекуляцій, за останніми даними, перевищують 3 трлн. доларів на день. За оцінкою Шиллеровського інституту (Німеччина), співвідношення віртуальної економіки — основи глобальної фінансової системи — і реальної, тобто сфери матеріального виробництва, виражене в доларах, складає 10:1.

В офшорних зонах, цих «чорних дірах світової економіки», зосереджено близько 60 % світових грошей, через них проходить більше половини фінансових трансакцій [5, C. 69]. Іншими словами, у світовій економіці був надутий величезний доларовий міхур, зведена грандіозна фінансова піраміда вершиною вниз, яка не могла не звалитися рано чи пізно, про що завчасно попереджали незаангажовані вчені [Див., наприклад: 6, С. 27].

Вказані процеси супроводжуються наростанням соціально-економічної та політичної нестабільності в світі, гострої боротьби за природні ресурси, включаючи території, в посилюванні міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, становленні транснаціональних мереж тероризму і наркобізнесу. Одночасно відбувається поглиблення екологічної кризи, що загрожує людству глобальною катастрофою.