
- •Поняття світогляду.
- •Філософія піфагорійської школи
- •Філософія Елейської школи
- •1.Основні етапи розвитку античної філософії
- •2. Філософія Мілетської школи
- •3. Філософія піфагорійської школи
- •4. Філософія Елейської школи
- •2. Філософія софістів
- •2. Для софістів характерно:
- •4. Філософія Платона
- •5. Філософія Арістотеля
- •1. Основні риси елліністичного та римського періодів розвитку античної філософії
- •Скептицизм як філософське вчення
- •1.Основні риси середньовічної філософії
- •2. Номіналізм і реалізм – напрямки середньовічної філософії
- •3. Філософія Августина Блаженного
- •4. Філософія Фоми Аквінського (томізм)
- •1.Передумови виникнення філософії епохи Відродження
- •2. Основні напрямки філософії епохи Відродження:
- •4. Нова наукова картина світу Пізнього Відродження
- •5. Філософія Реформації
- •6. Політична філософія Ніколо Макіавеллі
- •Лекція 7. Філософія Нового часу
- •1. Раціоналізм як напрямое філософії Нового часу
- •2. Раціоналістична філософія Декарта.
- •4. Філософія Томаса Гоббса та Джона Локка
- •2.Французьке просвітництво д. Дідро, Вольтера, ж. Ж. Руссо
- •Лекція 9. Ідеї і. Канта як коперніканський переворот у філософії
- •1.Вчення і. Канта про пізнання
- •3.Структура свідомості за і. Кантом
- •2.Етика і. Канта
- •1.Іраціоналізм а. Шопенгауера. Поняття “воля”.
- •2. "Філософія життя" ф. Ніцше
- •1. Напрямки некласичної філософії
- •2. Психоаналіз як напрямок некласичного філософування
- •3. Екзистенціалізм (екзистенціальна філософія с.Кьеркегора, к.Ясперса, ж.П.Сартра, а.Камю, м.Гайдегера)
- •4. Постмодерністська філософія
- •Лекція 12. Філософські вчення Стародавнього Сходу
- •1.Філософські школи Стародавньої Індії Санкх'я
- •Міманса і Веданта
- •Вайшешика і Ньяя
- •Буддизм
- •Джайнізм
- •Локаята-Чарвака
- •2. Основні філософські вчення Стародавнього Китаю Конфуціанство
- •Даосизм
- •Лекція 13. Філософія в Україні
- •1.Передумови виникнення української філософії
- •2.Просвітницькі ідеї г.С.Сковороди
- •3.“Філософія серця” п.Юркевича.
- •4. Основні риси української філософії
5. Філософія Арістотеля
Арістотель (384 — 322 р. до н.е.) — давньогрецький філософ класичного періоду, учень Платона.
У своїй філософській діяльності Арістотель пройшов три основних етапи:
367 - 347 р. до н.е. - працював, починаючи з 17-літнього віку, в Академії Платона і був його учнем (до моменту смерті Платона);
347 - 335 р. до н.е. - жив і працював у Пелле - столиці Македонської держави, де виховував Олександра Македонського;
335 - 322 р. - заснував власну філософську школу - Лікей (періпатичну школу) і працював у ній до своєї смерті.
До найбільш відомих творів Аристотеля відносяться: "Органон", "Фізика", "Механіка", "Метафізика", "Про душ", "Історія тварин", "Никомахова етика", "Риторика", "Політика", "Афінська полита", "Поетика".
Філософію Арістотель поділяв на теоретичну, що вивчає проблеми буття, походження всього сущого, причини різних явищ (одержала назву “первинна філософія” або метафізика як мислення про перші причини та начала); практичну як вивчення діяльності людини, суспільства, держави. Арістотелем як одна з частин філософії була виділена логіка.
Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики як науки про суще.
Становлення Арістотеля як філософа відбувалося шляхом вирішення проблем, що виникали під час осмислення надбання його вчителя Платона. Критика Арістотелем Платона набула істотного значення у вигляді афоризму: “Платон мені друг, але істина — дорожча”. Помилка Платона, по Аристотелю, у тім, що він відірвав світ ідей від реального світу і розглядав “чисті ідеї” поза зв'язком з фізичною дійсністю. Аналізуючи проблеми платонівської філософії, він усвідомлює, що причина, сутність речей, загальне не може існувати окремо від одиничних речей. Вирішення цієї фундаментальної проблеми здійснене Арістотелем шляхом розвитку поняття ”матерія”. Він розуміє матерію як матеріал буття і тому вона може тільки мислитися. Матерія безпосередньо причетна до спричинення кожної речі, дана в чуттях річ завжди існує в якомусь матеріалі, а ідеї, поняття не мають матеріальності. Реальне ж існування матеріалу дійсності відбувається тільки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речі може бути форма. Форма реально існує тільки в тому чи іншому матеріалі – матерії, але не залежить від того, яка саме матерія оформлена. Тому форма визначається як сутність усіх речей, вона незмінна, вічна, цілком подібна до платонівських ідей, тільки не існує відокремлено від матерії (форма лише незалежна від конкретної матерії).
Таке вирішення проблеми загального та індивідуального породжує нову філософську проблему: яким чином матерія і форма поєднуються у кожному конкретному випадку? Цю проблему Арістотель вирішує шляхом залучення понять “можливість” і “дійсність”. Матерія постає носієм можливостей, а форма – дійсності.
В філософії Арістотеля вперше здійснюється вирізнення між філософією як дослідженням причини усього сущого як такого, що притаманне всім речам, та конкретними науками, які не досліджують загальну природу сущого. Арістотель робить висновок, що саме знання форм побудови інших форм дає людині знання сутності речей. Так він створює підвалини нової науки про форми мислення – формальної логіки. Арістотель фіксує перші закони і правила логічного мислення, йому належать класичні формулювання логічного закону протиріччя, закону виключеного третього.
Дати відповідь на питання про те, що таке буття, Арістотель намагається через висловлювання про буття, тобто через категорії (у перекладі з давньогрецького – висловлювання).
Арістотель виділяє 10 категорій, що відповідають на поставлене запитання (про буття), причому одна з категорій говорить про те, що таке буття, а 9 інших дають його характеристики. По Арістотелю, буття — це сутність (субстанція), що володіє властивостями кількості, якості, місця, часу, відносин, положення, стану, дії, страждання.
Людина, як правило, здатна сприймати лишь властивості буття, але не його сутність. Носієм свідомості людини, по Арістотелю, є душа.
Філософ виділяє три рівні душі:
• рослинна душа;
• тваринна душа;
• розумна душа.
Будучи носієм свідомості, душа також відає функціями організму. Рослинна душа відповідає за функції харчування, росту і розмноження. Цими ж функціями (харчування, ріст, розмноження) відає і тваринна душа, однак завдяки їй організм доповнюється функціями відчуття і бажання. І тільки розумна (людська) душа, охоплюючи всі перераховані вище функції, відає ще і функціями міркування і мислення. Саме це виділяє людину з усього навколишнього світу. Арістотель вважає, що людина відрізняється від тварини наявністю мислення і розуму, має вроджену схильність жити разом із собі подібними (тобто жити в колективі). Тому людина визначається як “суспільна тварина”, чия потреба жити в колективі призводить до виникнення суспільства і держави.
Лекція 4. Елліністичний (кінець IV - II ст. до н.е.) та римський (I ст. до н. е. - V ст. н. е.) періоди розвитку античної філософії
-
Основні риси елліністичного та римського періодів розвитку античної філософії
-
Скептицизм як філософське вчення
-
Філософія Епікура