Буддизм

Виник у VI ст до н. е. в Давній Індії. Засновником вважається Сіддхартха Гаутама (Будда Шакьямуні). Послідовники цього вчення називали його «Дхармою» (Закон, вчення) чи «Буддхадхармою» (вченням Будди). Термін «буддизм» був створений європейцями в XIX ст.

Зміст вчення зводитьсяся до наступних пунктів. Є чотири благородні істини:

• життя повне страждань, під якими розуміли психологічні переживання, нещастя, старість, смерть.

• є причина страждань, яка полягає в нерозумінні людиною того, що життя і є страждання,

• від страждань можна звільнитись, якщо відмовитися від бажань та пристрастей;

• є шлях звільнення, що має 8 ступенів, щоб досягти "правильного зосередження" — незворушності духу, коли навіть думка про наступне звільнення не повинна радувати. Прямуючи цим шляхом, людина досягає нірвани — стану, коли людина звільняється від пристрастей, отже — і від страждань. Нірвана — це не смерть і не життя, а тому вона не піддається описові на підставі земного досвіду.

Прибічники ортодоксального буддизму належать до "хінаяни" (малої колісниці). На початку І тисячоліття формується новий підхід до релігійного ідеалу, де бодхісатва — "істота, яка прагне просвітлення", шляхом якого можуть йти всі. Прибічники цього підходу називали свою концепцію "махаяна" (велика колісниця). Прибічники махаяни зробили ґрунтовну ревізію застарілих уявлень. Замість Будди-особистості з'явився трансцендентальний Будда, який має безліч "відображень" у всіх сферах Космосу. Будда Шак'ямуні — лише одне з його проявлень. Якщо ранній буддизм сповідував шлях особистого спасіння, то в махаяні важливу роль починають відігравати нові заповіді: співчуття та любов. Представники ще одного напряму — тантризму пішли найдальше у перегляді положень раннього буддизму. Вони вважали, що нірвани може досягти будь-яка людина, а за певних умов це можна зробити миттєво. Звідси інша назва тантризму — ваджраяна, що означає "шлях блискавичного просвітлення".

Джайнізм

Шлях, що його пройшов джайнізм, багато в чому схожий на шлях буддизму. Його традиція зародилася трохи раніше і розвивалась повільніше, але на той момент, коли з'явився шанований як головний вчитель Махаравіра (межа V—IV ст. до н.е.) і систематизував окремі моменти у цілісне вчення, джайністська традиція вже набула форми, що збереглася дотепер.

Ряд особливостей віросповідання та організації джайнів: жорсткі морально-етичні норми, ченці та миряни не роз'єднувалися, єдність канону — зробили це релігійно-філософське вчення нездатним до швидкого розповсюдження та змінення, але водночас надали йому усталеності. Джайнізм, як і буддизм, пропонував шлях звільнення від сансари (перероджень), але визнавав існування душі, яка через самовдосконалення досягає нірвани — відривається від тіла. Для цього необхідно дотримання "п'яти великих обітниць": не завдавати шкоди тваринам (джайнам заборонено навіть займатися скотарством, вони вегетаріанці, ходять з мітлою, підмітаючи перед собою дорогу, щоб не розчавити комах), бути правдивим перед собою, не брати чужого, не впадати в пристрасті та мирські уподобання. Через те, що тіло заважає душі звільнитися, джайни визнавали шлях аскетизму.

Людина і всі живі істоти мають не тільки фізичне тіло, а й кармічне. Під час переселення душі кармічне тіло нерозривне з нею, відіграє головну роль у виборі нового матеріального тіла — вони мають відповідати одне одному. В проміжку між двома життями душі опиняються або в раю, де стають девами (богами) чи асурами (демонами), або ж в пеклі, де душі стають істотами пекла, проте кармічне тіло при цьому зберігається (звідси нове народження), і до нього додається "змінюване" тіло. Шлях спасіння джайнів дає можливість звільнитися від кармічного тіла, а разом з ним — і від його енергетичної складової — "вогняного тіла".

Через те, що душа вічна, вона має здатність до знання, але, пригнічена кармою, вимушена звертатися до опосередкованого пізнання: через органи відчуття, через інших людей (телепатія), через кармічне тіло (ясновидіння). В теорії пізнання джайни висували ідею відносності істинності, за якою будь-який вислів, як і будь-який погляд на річ, неповні, тому що можливий інший погляд та інший вислів. Тому знання "деяким чином хибне" і "деяким чином істинне".