3.Структура свідомості за і. Кантом

Людська свідомість (чистий розум), що приймає сигнали — образи від непізнаваних "речей у собі" — навколишнього світу, також, по Канту, має свою структуру, що містить у собі:

• форми чуттєвості;

• форми розсудку;

• форми розуму.

Чуттєвість — перший рівень свідомості. Форми чуттєвості — простір і час. Завдяки чуттєвості свідомість систематизує відчуття, розміщуюючи їх у просторі і часі.

Розсудок — наступний рівень свідомості. Його форми — категорії — гранично загальні поняття, за допомогою яких відбувається подальше осмислення і систематизація первісних відчуттів, розміщених у "системі координат" простору і часу. (Приклади категорій — кількість, якість, можливість, неможливість, необхідність і т.д.). Категорії не становлять собою відображення змісту, сповіщуваного чуттями, вони є лише формами, під які розсуд, як по схемі, підводить чуттєві дані. Тому синтез чуттєвих даних виникає на підставі введення цих даних у схему понять, яка відповідає певній категорії. Таким чином, ні поняття, ані чуття самі по собі не дають знань. Знання завжди є результатом єднання, синтезу почуттів і понять. Умовою створення синтетичних суджень, за Кантом, є 12 категорій. Як чисті поняття, категорії є апріорними.

Звідси Кант робить висновок, що речі самі по собі не можна пізнати. Ні форми чуттєвості, ані категорії не становлять собою визначення "предметів самих по собі". Тим самим обґрунтовується теза про можливість пізнання "речей для нас" та неможливість пізнання "речей в собі", що стає основою нової форми агностицизму. Кант не розділяв безмежної віри в сили людського розуму, називаючи цю віру догматизмом. Кант, за його словами, зробив коперніканський переворот у філософії тим, що першим вказав на те, що для обґрунтування можливості знання варто визнати, що не наші пізнавальні здібності повинні погоджуватися зі світом, а світ повинний погоджуватися з нашими здібностями, щоб могло відбутися пізнання. Інакше кажучи, наша свідомість не просто пасивно осягає світ як він є насправді, але, скоріше, навпаки, світ узгоджується з можливостями нашого пізнання, а розум є активним учасником становлення самого світу, даного нам у досвіді.

Розум - вищий рівень свідомості. Формами розуму є вищі ідеї, наприклад: ідея Бога; ідея душі; ідея сутності світу й ін. Філософія, по Канту, є наукою про такі ідеї.

Питання про можливість апріорних суджень у філософії Кант пов'язує з дослідженням властивостей розуму. Він розглядає розум як здатність створювати умовиводи, що призводить до виникнення ідей. Розум створює три головні ідеї: 1) ідею про душу як цілісність всіх психічних явищ; 2) ідею про світ як цілісність нескінченного ряду причинове зумовлених явищ (причин і наслідків); 3) ідею про Бога як причину усіх причинно створених явищ. Однак спроба розуму дати вичерпну відповідь про те, що є світ як ціле, призводить до суперечності: можна довести, що світ не має початку в часі, не має обмежень в просторі. І можна довести, що світ почав існувати лише з якогось моменту часу, що світ обмежений просторово. Кожна зі схем доведення буде логічно істинною.

А це свідчить, що розум сам по собі має суперечливий характер. Ці положення визнаються Кантом неістинними, бо світ як цілісність є принципово не даною нам "річчю у собі". Існування таких понять, як "свобода", "безсмерття", "Бог", пояснюється вірою в світ, даний тільки думкам, але неосяжний для думок (трансцендентний світ). Трансцендентність світу ідей буде існувати завжди, бо людина не здатна своїм розумом вийти за межі антиномічності загальних понять.