Лекція 9. Ідеї і. Канта як коперніканський переворот у філософії

1. Вчення І. Канта про пізнання

2. Структура свідомості за І. Кантом

3. Етика І. Канта

1.Вчення і. Канта про пізнання

Іммануїл Кант (1724 – 1804р.) у працях "Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму", "Критика спроможності судження" і багатьох інших створює своє вчення про пізнання, яке спирається на його концепцію про судження відповідно до даних досвіду (такі судження називаються "апостеріорними"), та незалежних від досвіду, вони передують досвідові (такі судження називаються "апріорними"). Апріорні форми чуттєвості це простір і час, апріорні форми розсуду – категорії, а спроба знайти апріорні форми розуму призвела до висновку про існування антиномій розуму.

У своїй книзі "Критика чистого розуму" Кант відстоює ідею агностицизму — неможливості пізнання дійсності, та висуває гіпотезу, відповідно до якої причиною труднощів при пізнанні є не навколишня дійсність — об'єкт, а суб'єкт пізнавальної діяльності — людина, її розум. Пізнавальні можливості людського розуму обмежені. Як тільки розум людини намагається вийти за власні рамки, можливості пізнання, він наштовхується на нерозв'язні протиріччя. Дані нерозв'язні протиріччя Кант назвав антиноміями. За допомогою розуму можна логічно довести одночасно два протилежних положення антиномій, наприклад, Бог існує, Бога не існує. Наявність антиномій, по Канту, – доказ наявності границь пізнавальних здібностей розуму.

Також Кант класифікує знання як результат пізнавальної діяльності і виділяє три поняття, що характеризують знання:

• апостеріорне знання;

• апріорне знання;

• "річ у собі".

Апостеріорне знання — знання, що одержує людина в результаті досвіду. Дане знання може бути тільки можливим, але не достовірним, оскільки кожне твердження, узяте з даного типу знання, необхідно перевіряти на практиці. Наприклад, людина з досвіду знає, що "усі лебеді білі", але іноді в природі можуть зустрітися і чорні, отже, емпіричне, апостеріорне знання не має повну вірогідність і не може претендувати на загальність.

Апріорне знання — додосвідне, тобто те, що існує в розумі споконвічно. Тільки апріорне знання абсолютно вірогідне і надійне, має якості загальності і необхідності.

"Річ у собі" — одне з центральних понять усієї філософії Канта. "Річ у собі" — це внутрішня сутність речі, що ніколи не буде пізнана розумом.

Кант виділяє схему пізнавального процесу, відповідно до якої зовнішній світ спочатку здійснює вплив на органи почуттів людини, а органи почуттів людини приймають образи зовнішнього світу у вигляді відчуттів. Тоді людська свідомість приводить отримані органами почуттів розрізнені образи, відчуття, в систему, у результаті чого в людському розумі виникає цілісна картина навколишнього світу. Ця цілісна картина навколишнього світу, що виникає в розумі на підставі відчуттів, є видимий розумом і почуттями образ зовнішнього світу, що не має нічого загального з реальним світом, а сам реальний світ, образи якого сприймають розум і почуття, є "річчю в собі" — субстанцією, що абсолютно не може бути зрозуміла розумом. Людський розум може лише пізнати образи величезної безлічі предметів і явищ навколишнього світу — "речей у собі", але не їхню внутрішню сутність.