1.Передумови виникнення філософії епохи Відродження

Філософія епохи Відродження – це сукупність філософських напрямків, що виникли і розвивалися в Європі в XIV — XVII ст. та поєднували антицерковну й антисхоластичну спрямованість і на відміну від схоластики спрямовані до людини, грунтуються на вірї в її фізичний і духовний потенціал, відроджують античний ідеал людини.

Передумови виникнення філософії і культури епохи Відродження:

• удосконалювання знарядь праці і виробничих відносин;

• криза феодалізму;

• розвиток ремесла і торгівлі;

• посилення міст, перетворення їх у торгово-ремісничі, військові, культурні і політичні центри, незалежні від феодалів і церкви;

• зміцнення, централізація європейських держав, посилення світської влади;

• поява перших парламентів;

• криза церкви і схоластичної філософії;

• підвищення рівня освіченості в Європі;

• великі географічні відкриття (Колумб, Магелан);

• науково-технічні відкриття (винахід пороху, вогнепальної зброї, верстатів, доменних печей, мікроскопа, телескопа, друкарства, відкриття в області медицини й астрономії, інші науково-технічні досягнення).

2. Основні напрямки філософії епохи Відродження:

• гуманістичний (XIV - XV ст., представники: Данте, Франческо Петрарка, Лоренцо Валла й ін.) - у центрі уваги проблеми людини, іронія над догматами церкви

• неоплатонічний ( XV - XVI ст.), представники якого - Микола Кузанский, Піко делла Мірандола, Парацельс і ін. - розвивали вчення Платона, намагалися пізнати природу, Космос і людину з погляду ідей Платона

• натурфілософський (XVI - поч. XVII ст), до якого належали Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей і ін., що намагалися розвінчати ряд положень вчення церкви про Бога, Всесвіт, Космос й основи світобудови, спираючись на астрономічні і наукові відкриття;

• реформаційний (XVI - XVII ст.), представники якого -Мартін Лютер, Жан Кальвін, Еразм Ротердамский і ін. - прагнули докорінно переглянути церковну ідеологію

• політичний (XV - XV ст,) Ніколо Макіавеллі) - вивчав проблеми керування державою, поведінку правителів;

• утопічний (XV - XVII ст., представники -Томас Мор, Томазо Кампанелла й ін.) - шукав ідеально-фантастичні форми побудови суспільства і держави, засновані на відсутності приватної власності і загальній рівності.

3. До характерних рис філософії епохи Відродження відносяться:

• антропоцентризм і гуманізм — перевага інтересу до людини, віра в її безмежні можливості;

• опозиційність до церкви і церковної ідеології (заперечення не самої релігії, Бога, а організації, що зробила себе посередником між Богом і віруючими, а також критика схоластики);

• принципово нове, наукове розуміння навколишнього світу (обертання Землі навколо Сонця, а не навпаки, нескінченності Всесвіту, нові анатомічні знання і т.д.);

• великий інтерес до соціальних проблем, суспільства і держави;

• індивідуалізм

3. Гуманізм як філософський напрямок одержав поширення в Європі в XIV - середині XV вв. Його центром була Італія.

До основних рис гуманізму відносилися:

• антицерковна й антисхоластична спрямованість;

• прагнення зменшити всемогутність Бога і довести самоцінність людини;

• антропоцентризм - особлива увага до людини, її сили, величі, можливостей;

• у центрі світобудови – людина;

• відмова від аскетизму;

• заклик до активної дії, сміливості в зміні світу;

• проголошення рівності чоловіка і жінки;

• необхідність задоволення і матеріальних, і моральних запитів людини.

По своєму жанру гуманістична філософія зливалася з літературою, викладалася у художній формі. Найбільш відомі філософи-гуманісти одночасно були письменниками. До них насамперед відносилися Данте, Франческо Петрарка, Лоренцо Вала.