2. Сучасна типологія довідкових видань

   1. Енциклопедичні видання

Енциклопедія − це довідкове видання, що містить в узагальненому вигляді основні відомості з однієї або всіх галузей знань і практичної діяльності, викладені у вигляді коротких статей, розміщених в алфавітному або систематичному порядку. Енциклопедія включає в себе набір впорядкованих, концептуально організованих і апробованих відомостей. Завдання енциклопедії − у тексті запланованого обсягу представити читачеві систематизоване зведення знань по всіх (універсальна енциклопедія) або по одній галузі знання (спеціалізована). Важливими вимогами до енциклопедії є стислість викладу, концентрація фактичного матеріалу, його точність.

Масив енциклопедичних видань складають довідники різного типу. Сучасна типологія різних енциклопедій досить складна, вона формувалась впродовж ХІХ–ХХ ст., коли в різних країнах Європи стрімко розвивалась енциклопедична справа. Нині всі енциклопедії поділяються за такими ознаками:

Цільове призначення. Більшість сучасних енциклопедій одночасно призначені як для кваліфікованого читача і можуть використовуватись в його фаховій, науковій чи виробничій діяльності, так і для масового читача, який має на меті лише отримати коротку довідку з певного питання, що його цікавило. Наприклад, «Українська літературна енциклопедія», «Шевченківський словник» та багато інших українських довідників задовольняють інформаційні потреби, що виникають не лише в науковій чи практичній роботі, а й в процесі навчання, самоосвіти, побуті. Однак існують й енциклопедії (зокрема, «Лікарські рослини»), які мають обмежене цільове призначення та сферу використання, задовольняють запити лише масового читача, оскільки їх матеріал носить яскраво виражений науково-популярний або ужитковий характер.

Читацька адреса енциклопедій доволі широка, але можна виділити кілька читацьких аудиторій, що користуються особливими різновидами видань. По-перше, це дитячий читач. Як відомо, існують «Дитячі енциклопедії», окремі довідники для цієї категорії читачів призначені певним віковим групам і носять назви, які викликають зацікавлення та спонукають до читання – «Почемучка», «Що? Де? Коли?», «Дивлюсь, дивуюсь, дізнаюсь» та ін. По-друге, це фаховий читач, спеціаліст певної або суміжних галузей знань, який звертається до енциклопедії за довідкою, необхідною у його науковій чи практичній діяльності. Прикладами видань для цієї читацької аудиторії можуть бути «Енциклопедія неорганічних матеріалів», «Енциклопедія кібернетики», «Українська сільськогосподарська енциклопедія», що містять найсуттєвішу наукову інформацію з відповідних галузей знань і задовольняють вибагливих висококваліфікованих читачів. По-третє, це масовий читач, який користується переважно енциклопедіями, що подають довідкові матеріали з усіх без винятку галузей знань та практичної діяльності (такою є, зокрема, УРЕ), або науково-популярними довідниками конкретнішого змісту – «Історією українського мистецтва», «Географічною енциклопедією України» та ін.

Характер інформації, яка міститься в енциклопедії, дає підстави запропонувати наступну класифікацію цих довідників. Насамперед можна виділити універсальні, галузеві, спеціальні та регіональні енциклопедії. Якщо універсальні енциклопедії подають інформацію з усіх галузей знань та практичної діяльності (фізики, сільського господарства, живопису, статистики тощо), то галузеві присвячені окремим галузям знань чи певним напрямам практичної діяльності людини. Так, до універсальних енциклопедій в нашій країні належать перше та друге видання УРЕ, а до галузевих – «Українська літературна енциклопедія», «Енциклопедія кібернетики», «Українська сільсько- господарська енциклопедія». Варто зазначити, що галузеві енциклопедії, у свою чергу, мають декілька різновидів залежно від того, яку саме інформацію вони викладають у своїх статтях. Якщо матеріал довідника охоплює галузь науки чи практичної діяльності загалом, то це – власне галузева енциклопедія. Наприклад, «Українська літературна енциклопедія» належить саме до власне галузевих довідників, а «Енциклопедія кібернетики», яка викладає відомості, що стосуються лише частини галузі, є підгалузевою. Якщо ж довідник охоплює у своєму змісті кілька галузей знань та задовольняє інформаційні потреби фахівців суміжних наук, то це – міжгалузева енциклопедія (зокрема, міжгалузевою є «Политехническая енциклопедия», яка подає довідки з фізики, хімії, машинобудування, матеріалознавства та ін.).

Спеціалізовані енциклопедії, на відміну від галузевих, містять відомості з вужчих, конкретніших питань. Переважно вони викладають матеріали з певної теми (так, енциклопедія «Живий світ геральдики» розкриває одну локальну тему) або факти життя та діяльності видатного науковця, митця, літератора (прикладом може бути «Шевченківський словник»). Відповідно такі довідники називають тематичними та персональними енциклопедіями.

Особливої уваги заслуговують регіональні або, як їх ще називають, краєзнавчі енциклопедії. Саме вони подають всебічні та ґрунтовні довідки про частину світу, країну, місто, дають можливість яскраво виявити здобутки того чи іншого народу. Зокрема, «Енциклопедія українознавства», яка викладає відомості з усіх ділянок українського життя, належить до регіональних енциклопедій, так само, як і енциклопедичний довідник «Київ».

Слід наголосити, що універсальні, галузеві, спеціалізовані та регіональні енциклопедії охоплюють весь обсяг довідкової інформації та дозволяють оптимально задовольняти потреби читачів різного рівня та різноманітних зацікавлень.

За структурою (або розташуванням матеріалу) енциклопедії можуть бути алфавітні, систематичні та алфавітно-систематичні. В алфавітних енциклопедіях всі статті розміщені суворо за абеткою їхніх назв, що забезпечує читачам зручність пошуку необхідної довідки. Традиційно за алфавітом викладають відомості в універсальних енциклопедіях, оскільки цими виданнями користуються доволі широкі кола читачів різної кваліфікації. Крім того, багатогранність інформації, об’єднаної в універсальних довідниках, що охоплюють відомості з усіх галузей знань та практичної діяльності, не дає змоги застосовувати інший тип побудови, крім алфавітного.

Існують довідники, матеріал яких розташований відповідно до системи, яка загальновизнана в певній галузі знань чи практики, або за хронологією. Так енциклопедії називаються систематичними. Якщо хронологічний порядок розташування відомостей загалом не вимагає від читачів високої кваліфікації і не ускладнює віднаходження довідки, то застосування системи, визнаної у тій чи іншій галузі науки, доцільне в енциклопедіях, розрахованих на фахового, підготовленого читача. Серед українських енциклопедій лише «Історія українського мистецтва» належить до систематичних (матеріал тут викладений за хронологією), інші ж – алфавітні. Це можна пояснити насамперед тим, що, дбаючи про швидкість пошуку необхідної читачеві довідки, видавці надали перевагу більш зручній та раціональній побудові видань.

Алфавітно-систематичні енциклопедії мають доволі складну побудову: тут великі за обсягом розділи, що висвітлюють наукові проблеми у тій чи іншій системі, поєднані зі словниковою частиною, яка побудована за алфавітом. Варто зазначити, що алфавітно-систематична побудова вдало використана укладачами «Енциклопедії українознавства» (т. 1-3 – систематичні, далі їх доповнюють 10 т. алфавітного словника).

Обираючи тип розташування матеріалу в енциклопедичних виданнях, редактору доцільно враховувати тему, читацьке призначення довідника, однак чи не найважливішим критерієм тут виступає зручність пошуку необхідної читачу довідки, можливість її швидкого віднаходження.

За обсягом розрізняють великі (понад 12 т.), малі (10-12 т.), короткі (3-6 т.) енциклопедії та енциклопедичні словники, що складаються з 1-2 т. Так, два видання УРЕ (відповідно 17 та 12 т.), «Енциклопедія українознавства» (13 т.) – це великі енциклопедії, а «Історія українського мистецтва» (6 т.), «Географічна енциклопедія України» (3 т.) – короткі. Енциклопедичні словники традиційно включають до назви слово «словник», зокрема, так зроблено у «Шевченківському словнику» (2 т.), Українському Радянському енциклопедичному словнику (2 т.).

За форматами можна виділити настільні енциклопедії, що призначені, відповідно до своєї назви, для роботи за письмовим столом. Їх формат 84х108 1/16 мм. Це, наприклад, друге видання УРЕ, Український Радянський енциклопедичний словник та ін. Портативні енциклопедії (70х108 1/16, 70х100 1/16 мм) представлені «Шевченківським словником», «Енциклопедією кібернетики». Досить зручним для користувачів є формат кишенькових енциклопедій – 75х90 1/32 мм, який обрано, зокрема, для енциклопедичного довідника «Київ». Зрозуміло, що вибір раціонального формату залежить від умов користування енциклопедією, а також можливостей поліграфічних підприємств.

Отже, енциклопедія вимагає від редактора знань щодо особливостей її підготовки на основі детально опрацьованого тематичного плану з суворо визначеним розподілом обсягу між певними дисциплінами та окремими типами статей. Різні за характером викладу матеріалу, статті-огляди та статті-довідки є основними в енциклопедіях, адже саме тут розкрито суть питання, наведено фактичні та статистичні матеріали, біографічні дані тощо. Доволі стандартизована побудова статей-тлумачень (визначення терміна та етимологічна довідка) не дає можливостей розгорнути висвітлення теми та дещо обмежує їх зміст, а службове призначення статей-відсилань лише прискорює читачу пошук необхідних відомостей.

Сучасна типологія енциклопедичних видань складна, вона охоплює різні типи цих довідників та дає можливість видавцям, редакторам обрати саме той, який би оптимально задовольняв потреби читачів, сприяв швидкості пошуку інформації та зручності її використання [18, c. 44−48].