9. Мораль і право – характеристика співвідношення.

Зв'язок моралі і права знаходить прояв у: єдності і спільності; розходженні; взаємодії і взаємозбагаченні. Моральні норми, розглянуті правовою етикою, це не якісь особливі, самостійні норми. Вони пристосовані до особливих взаємин, що існують між людьми в правовій сфері. У багатьох випадках правові норми як би "виростали" з моральних принципів і норм, оскільки співпадаючими є функції моралі і функції права. Їхня взаємодія і взаємний вплив виявляються в процесі правотворчої і правозастосовчої діяльності держави.

Загальне в норм права і норм моралі полягає в тому, що вони:

1. діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними;

2. переслідують загальну мету - встановлення і підтримка

порядку в суспільстві;

3. мають єдине функціональне призначення - впливати на поводження людей, регулювати їхні відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поводження;

4. адресовані до всім або до великої групи людей, тобто

є правилами поведінки загального характеру;

5. мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень - справедливість. Навіть у древніх державах норми права були вираженням справедливості, що лежить у підстави норм моралі. Останні, у свою чергу, були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства. Уже тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі й анархії.

Між нормами моралі і нормами права маються розходження. На відміну від правових норм норми моралі регулюють поводження людини в усіх без винятку сферах його громадського життя. Розходження між мораллю і правом в основному стосується того способу, яким вони регулюють поводження людей у суспільстві. Вимоги норм моралі дотримуються добровільно і підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, владою суспільної думки. Порушення норм моралі спричиняє санкції у виді духовного впливу (осудження й осуд) з боку не тільки окремих людей, але всіх членів суспільства. Норми моралі фіксуються в суспільній свідомості у виді загальноприйнятих представлень про добро, зло, справедливість, порядності т.д. Норми права забезпечуються, крім переконання й інших способів, державним примусом.

Вимоги норм моралі не закріплюються в спеціальних актах, містяться у свідомості людей, тоді як норми права одержують закріплення в офіційних державних актах (законах, указах, постановах). Вони обов'язкові для всіх членів суспільства, однак норми моралі знаходять специфічне переломлення в нормах права.

У професійній діяльності юриста немає морально нейтральних елементів, тому що в права і моралі одна ціль - сприяти формуванню відносин між людьми на основі загальнолюдських цінностей: гуманізму, справедливості, волі, рівності, поваги природних прав і свобод особи.

10. Процес соціального регулювання.

Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних.

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

— Воно здійснюється в межах суспільства.

— Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

— Має загальний характер.

— Поширюється на всіх суб'єктів.

— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

— Гарантується суспільством.

— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання.