2 Методи управління фінансами

Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:

• фінансового прогнозування;

• фінансового планування;

• фінансового регулювання;

• фінансового контролю.

Основне місце в управлінні фінансами займає прогнозування.

Об'єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найваж­ливіші об'єкти управління — фінанси підприємств, організацій і установ, фі­нанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і вико­навчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підпри­ємств, організацій і установ.

Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фі­нансами, утворює фінансовий апарат. Тобто управління фінансами — система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ре­сурсів суб'єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні (управління фінансами на тривалу пер­спективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верхов­на Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апа­рат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну кон­трольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фон­дові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

Фінансове регулювання

В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високо розвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, антимонопольну політики тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.

Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами - доходи і видатки учасників суспільної системи.

Враховуючи різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок), система фінансового регулювання складається з наступних підсистем (рис. 1.):

Рис. 1Система фінансового регулювання

Державне регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових.

Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:

1) державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;

2) безпосереднього регулювання цін;

3) регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;

4) системи пільг;

5) системи санкцій.

При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечується саморегулюванням.

Саморегулювання здійснюється на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтере­си на власний розсуд. Усі методи фінансового регулювання роз­поділу, обміну і споживання здійснюються через ринок.

Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обгрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія ( поточна й довгострокова).