3.Субінститути.

Іншим видом інститутів конституційного права є субінститути, або часткові інститути, , які є компактними спільнотами конституційних норм, що покликані здійснювати регу-лювання різних за обсягом єдиних груп суспільних відносин, чи окремих сторін, елементів відносин певного виду. Субінститути можуть об'єднуватися в складі основних інститутів, але ієрархія інститутів конституційного права не завжди є вертикальною — субінститути можуть існувати і безпосередньо в складі генеральних інститутів, «паралельно» з основними інститутами. Субінститути мають всі ознаки, притаманні класичним інститутам права, але. ці ознаки перебувають у більш усіченому вигляді. До субінститутів конституційного права можна віднести інститут притягнення депутата до юридичної відповідальності, інститут депутатського запиту тощо.

Найдрібнішим об'єднанням норм конституційного права є так звані одноелементні інститути, їм властивий незначний вміст нормативного матеріалу, обмежений регулятивний вплив на елементи суспільних відносин та вузька функціональна спрямованість. Говорячи про систему інститутів конституційного права та їх ієрархію, можна зробити висновок, що одноелементні інститути є первинною ланкою зазначеної системи. Алевряд чи це твердження буде абсолютно вірним, адже у більшості випадків одноелементні інститути не входять до складу субінститутів та основних інститутів конституційного права, а займають периферійне місце в складі гене ральних інститутів (інститут державного герба, інститут державного прапора тощо).

Інститути конституційного права при всьому своєму розмаїтті мають ряд спільних рис. Фактично тенденції до диференціації та інтеграції, властиві системі права в цілому, прояатя-ються і на більш низьких рівнях структури права. Існують критерії, відповідно до яких ту чи іншу спільноту конституційно-правових норм можна вважати (чи не вважати) інститутом конституційного права.

Зокрема, Л.І.Дембо стверджував, що правовий інститут існує лише там, де сукупність правових положень окреслює певні закінчені типізовані правовідносини. На думку С.С.Алексєєва, інституту права властиві три комплексні показники: 1) однорідність фактичного змісту; 2) юридична єдність (комплексність) норм; 3) законодавча обособленість. Зазначені точки зору є переконливими, але на сьогодні, з врахуванням якісно нового рівня розвитку системи конституційного права України, можна стверджувати, що існує цілий комплекс чинників, які є критеріями визначення інституту конституційного права.

Інституту конституційного права притаманні такі ознаки, як цілісність і завершеність регулювання чітко визначеного різновиду суспільних відносин, шо є предметом конституційного права: однорідність суспільних відносин, які є об'єктом впливу норм, об'єднаних vконкретний інститут конституційного права; єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту; автономність існування нормативного матеріалу в межах інституту: функціональна спеціалізація норм у межах інституту; зовнішньо обособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України, самостійних законів тощо. Наведені критерії не є вичерпними.

Визначення критеріїв щодо визнання тієї чи іншої групи норм конституційного права, які можуть бути інститутами конституційного права, не вирішує проблеми диференціації цих інститутів. І в першу чергу ця проблема стосується однорідних інститутів конституційного права.

Якщо проблема розмежування галузей права є доволі дослідженою ще за радянських часів (відомі дискусії 1938—1940, 1956—1958 та 1982 років у журналах «Советское государство и право", «Правоведение», «Советская юстиция» та інших) і основними критеріями визнано предмет і метод правового регулювання, то проблема визначення критеріїв розмежування інститутів права залишається відкритою. Ця проблема певною мірою залишається малодослідженою і у вітчизняній правовій науці.

Зрозуміло, що предмет і метод правового регулювання, властиві системі конституційного права України, не можуть бути критерієм розмежування інститутів цієї галузі, оскільки предмет і метод конституційно-правового регулювання є єдиним для всіх елементів галузі права. С.С.Алексєєв відносить до критеріїв елементи системи права: 1) юридичну цілісність групи норм, тобто таку ступінь внутрішньої організації внутрішньої спільноти, за якої зазначена група норм виступає «нерозривним» цілим; 2) здатність взаємодії даної групи норм з іншими елементами системи. Але ці критерії, будучи визначеними щодо галузі права як елемента системи права, можуть поширюватися і на інститути конституційного права. В зв'язку з цим виникає закономірне запитання щодо доцільності застосування критеріїв, запропонованій С.С.Алексєєвим для розмежування інститутів конституційного права. Можна погодитися і позицією А.Ф.Апта та А.А.Кененова, що ці критерії, будучи застосованими як до галузі, такі до інституту права, не дають підстав до чіткого розмежування структурних елементів системи права.

Як видається, критеріями розмежування інститутів конституційного права є сфера впливу на суспільні відносини, цілеспрямованість правового регулювання суспільних правовідносин, специфіка правового впливу на суспільні відносини, способи реалізацї конституційно-правових норм та механізм їх дії в межах конкретного правового інституту, ступінь взаємодії інституту з іншими елементами системи конституційного права, функції, принципи, склад суб'єктів.видовий характер норм, об'єднаних в інститутах, тощо. Зазначені критерії дозволяють розмежовувати інститути конституційного права за різними параметрами та визначати їх роль і місце всистемі конституційного права.