1.6. Технологія та технологічні уклади

Технологія — це сукупність виробничих процесів, науково-технічних і професійних знань, методів, засобів виробництва, нової техніки, які забезпечують перетворення природної речовини в продукти промислового і побутового використання. Існують інші підходи до тлумачення технології.

Характерною ознакою останнього десятиліття є значне зрушення в інвестуванні факторів виробництва (перепідготовка кадрів, підготовка фахівців, новаторів), що є головною рушійною силою економічного зростання, бо саме цей напрям створює умови поліпшення середовища існування та розвитку технологій. Виходячи з цього, визнається той факт, що технологія являє собою соціальний процес, який задовольняючи та породжуючи потреби, сам змінюється під їх впливом, а саме:

• змінився характер праці;

• підвищилась могутність людського інтелекту;

• здійснилась мікроелектронна, комп’ютерна революція;

• почався бурхливий розквіт суспільної думки, усвідомлення динамічного розвитку цивілізації.

Сучасними основними напрямами науково-технічного розвитку є:

• комп’ютеризація виробництва;

• удосконалення технологій, які існували раніше;

• створення біотехнологій;

• створення матеріалів із заданими властивостями;

• розвиток штучного інтелекту;

• розвиток теорії і практики менеджменту.

До сучасних технологій належать:

• лазерна;

• плазмова;

• вакуумна;

• імпульсна;

• обробка вибухом;

• електрофізичні, електрохімічні методи обробки;

• безвідходна технологія.

Біотехнології — це:

1) генна інженерія (виділення гена із ДНК і вживлення його в організм чужорідної клітини);

2) інженерна ензімологія (створення ферментів для складних хімічних процесів);

3) технологічна біохімія (полімери);

4) біоінформатика;

5) гібридизаційна технологія (одержання високоспецифічних антитіл за допомогою клонування).

Розвиток технологій — основна рушійна сила прогресу. Нова технологія виникає не одна, а у зв’язці з іншими, взаємодоповнюючими технологіями.

Поняття «уклад» означає встановлення певного порядку чого-небудь. Технологічний уклад (ТУ) характеризується єдиним технічним рівнем складових його виробництв, пов’язаних вер- тикальними та горизонтальними потоками якісно однорідних ресурсів, які спираються на загальні ресурси кваліфікаційної робочої сили, загальний науково-технічний потенціал і певні технології [24].

Життєвий цикл кожного технологічного укладу має три фази розвитку і визначається досить довгим періодом існування. За висновком дослідників науково-технічного прогресу, цей період становить 100 років. Перша фаза припадає на зародження і формування нового ТУ в надрах попереднього і, спираючись на існуючий виробничий потенціал, набуває подальшого розвитку. Друга фаза пов’язана зі структурною перебудовою економіки на базі нової технології виробництва і збігається з домінуванням певного технологічного укладу.

Третя фаза починається «зрілістю» життєвого циклу ТУ, закінчуючись поступовим затуханням і відмиранням старіючого технологічного укладу. На рис. 1.8 наводиться життєвий цикл технологічного укладу.

Рис. 1.8. Життєвий цикл технологічного укладу

У сучасній теорії інноватики зміну ділових циклів прийнято пов’язувати зі зміною технологічних укладів у суспільному виробництві, на що звернув увагу М. Д. Кондратьєв, який ще у 20-ті роки, вивчаючи коливання в економіці, прийшов до висновку, що економічним змінам передували значні науково-технічні винаходи і технологічні нововведення. Довгострокове економічне зростання з технологічним розвитком пов’язували такі представники економічної науки, як К. Маркс, Й. Шумпетер, М. Калецькі і багато інших, але довгий час роль технологічних укладів ігнорувалася в економічній науці.

Технологічний уклад має складну внутрішню структуру, ядром якої є сукупність базових (радикальних) технологій.

За визначенням Г. Менша [2], базові технології — це подія, коли «вперше організується регулярне виробництво або вперше створюється організований ринок відкритого матеріалу, процесу або вперше розробленого технічного виробу».

Нововведення можуть бути гранично елементарними. Так, розміщення певної кількості сірників у коробці (як правило, 50 штук), дало змогу автоматизувати процес пакування сірників у коробку. Шведи, як ініціатори цієї ідеї, були монополістами сірникового виробництва майже півстоліття.

Роль базових нововведень та їх вплив на динаміку розвитку суспільства показав Д. Кондратьєв на початку ХХ ст. На основі досліджень він виділив такі базові технології:

• використання парової машини;

• розвиток залізниць, телеграфу, автомобілебудування;

• використання електроенергії;

• розвиток хімічної промисловості.

На рис. 1.9 показано хвильовий характер виникнення базових технічних нововведень та їх вплив на динаміку розвитку. Саме оновлення технологічної бази викликає зміни в перебудові господарської системи та її організаційної структури, зміни технологічного укладу. Базові технології — це основа нових галузей про­мисловості і багатьох прикладних технологій, які використовуються для модернізації існуючого виробництва.

Завдяки сучасним технологіям випускається дедалі більше різ­номанітних виробів, що дає споживачам можливість широкого вибору аж до індивідуалізації продукту чи послуги.

Споживач може мати свою версію будь-якого продукту.

Наприклад. Компанія з виробництва велосипедів, яка розміщена в японському місті Кокубу, сьогодні пропонує 11231 різ­новиди своїх моделей. Велосипед може бути виготовленим за індивідуальним замовленням і мірками споживача та доставлений протягом двох тижнів, при цьому ціна його на 10 % вища порівняно зі стандартною моделлю.

Рис. 1.9. Хвильовий характер виникнення базових технічних нововведень

Перехід від однієї технології до іншої не є поступовим і неперервним. На думку американського дослідника Р. Фостера [144], нові технології це раптовість, а не запрогнозований процес, це розрив, а не поступовість. Р. Фостер уводить поняття техноло­гічного розриву, який знаменує перехід від однієї технології до іншої, а розвиток кожної технології характеризується за допомогою логістичної S-подібної кривої, яка виступає як основний аналітичний засіб. S-подібна крива відображає залежність між витратами, пов’язаними з розробкою нової технології чи нового продукту, та результатами, одержаними від укладених коштів. Перехід від однієї групи технологій до іншої називається технологічними розривами. Виникає розрив між S-подібними кривими і починає формуватись нова S-подібна крива, але на базі нових знань.

Приклад: перехід від електронних ламп до напівпровідників, від гвинтових літаків до реактивних, від теплових електростанцій до атомних, від магнітної стрічки до компакт-дисків і т. д. Подолання технологічних розривів називається технологічним проривом. Це принципово нові рішення. Поняття «прорив» означає вирішення проблеми нетрадиційним шляхом.

Приклад. Японці одержали переваги над швейцарцями завдяки електронним годинникам, «ІБМ» відібрала у фірми «Сміт корона» лідерство в галузі конторської техніки, створивши електронну друкарську машинку, яка пізніше перетворилась у текстовий процесор на базі ЕОМ.

Рис. 1.9а. S-подібні криві і технологічний розрив

Зміна базових технологій супроводжується виникненням промислових революцій, які мають не тільки технічні, а й соціальні наслідки.

Так, промислові революції ХІХ—ХХ ст. створили умови для індустріалізації, яка звільнила людство від тяжкої фізичної праці, привела до урбанізації, змінила ритм соціального життя. Дух індустріальної епохи був механістичним, відповідно до «характеру машин» виникли соціальні інститути (бюрократична ієрархія, спеціалізація тощо). Робітник став «спицею в механічному колесі», утративши почуття спільності з навколишнім середо­вищем.

На зміну індустріальній епосі прийшла постіндустріальна — епоха систем комунікацій, яка підвищила рівень соціальної склад­ності і веде до корінних змін у суспільстві. Технічні новації, засоби зв’язку, нові інноваційні технології збільшують ступінь соціальної зв’язуваності. Мережі економічних і соціальних комунікацій розширюють свої масштаби, стають складнішими. Фірми, компанії створюють міжнародні альянси (олігополії), вступають у партнерство зі споживачами, своїми постачальниками, стаючи частиною комунікаційних мереж. Державні і фінансові кордони втрачають своє значення. У світовому просторі розвивається техноглобалізм — розширення міжнародної передачі (трансферту) технологій.

Міжнародна передача технологій (international technology transfer) — це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн у сфері використання закордонних науково-технічних досягнень.

Таким чином, розвиток базових (радикальних) технологій є основним чинником економічного зростання, точкою опори для розробки варіантів їх науково-технічного тиражування. Нова технологія «приходить» не одна, а у зв’язці з іншими, взаємодоповнюючими прикладними технологіями. Виникають «пучки» («кластери» — за визначенням Й. Шумпетера) технологій, які стимулюють розвиток нових галузей, різноманітних товарів і динамізм ринків. Це скорочує життєвий цикл виробів, примушує фірми виробляти товари в невеликих кількостях, збільшуючи частку дослідницької роботи за рахунок зниження затрат фізичної праці. Усе це відбувається швидко, бо час створення товару і виходу його на ринок стає рушійним чинником конкуренції.

Нові технології, технологічні ноу-хау, нові продукти, гіпердинамічна поведінка споживачів створюють нові ринки, нові сфери конкуренції, стимулюють «традиційні» галузі, передаючи досвід і одержані технічні результати, забезпечують появу нових ресурсів, створюють нову ситуацію для розвитку суспільства.

Світова економіка нині переживає новий етап, так звану третю хвилю науково-технічної революції. Перша хвиля НТР розпочалась після Другої світової війни і характеризувалась розвитком нових галузей виробництва. Наприклад, післявоєнний бум, що базувався на технології переробки нафти, був пов’язаний з виробництвом пластмаси, пестицидів, штучного волокна, фарб, лаків та інших спеціальних хімічних продуктів, які тепер широко використовуються в багатьох галузях промисловості. Цей ряд продуктів вступив у «зрілу» фазу життєвого циклу наприкінці 60-х років. Після чого настав економічний застій, вийти з якого допоміг новий «пучок» технологій. Під час стагнації було витрачено багато коштів і часу на дослідження та розвиток таких технологій. Результатом стала «друга хвиля» НТР, яка охоплювала період 70-х— 90-х років ХХ ст. Цей період характеризувався розвитком кібернетичної техніки й електронно-обчислювальних машин. Створювались нові робочі місця переважно малими та середніми підприємствами в галузях ЕОМ, обслуговування, фінансово-консультаційних послуг. Водночас старі галузі з великими підприємствами (сталеливарні заводи, верфі, шахти) скорочували виробництво і майже не створювали нових робочих місць. Під натиском нового циклу розвитку реструктуризували своє виробництво «Форд», «Крайслер», «Сіменс». У цей період у США було створено 40 млн нових робочих місць у галузях, які в період «першої хвилі» ще не існували, і 35 млн робочих місць було скорочено на підприємствах у «старих» галузях. У 80-ті роки в США щорічно виникало приблизно 6 тис. нових підприємств — це в 7 разів більше, ніж у 60-ті роки [30].

Наприкінці 90-х років у Силіконовій долині, яка простягається вздовж західного узбережжя США площею у 450 кв. км, виникли підприємства високої технології. Уже в 1988 р. тут працювало 1950 фірм електронної промисловості, у яких було зайнято 220 тис. робітників [112]. Це центр комп’ютерної індустрії, зорієнтований на виробництво мікропроцесорів.

«Третя хвиля» НТР почалась наприкінці ХХ ст. Особливість нового етапу полягає в тому, що було «знайдено» не один «пучок» технології, а декілька. Вони охоплюють усі форми ком­п’ютерних і телекомунікаційних систем, робототехніки, біогенетики, біоінженерії, космонавтики, створення матеріалів з новими якостями. Це зумовило величезні зміни в економіці. Стара індустріальна культура поступається новій культурі сервісу та комунікацій. Змінюється сфера бізнесу. Найприбутковішим стає розроблення програмного забезпечення, упровадження Інтернету, сервісне обслуговування, розвиток комунікацій, а не виробництво комп’ютерного обладнання. Ці галузі потребують працівників з вищою освітою, високим рівнем кваліфікації. Особлива складність цього процесу пов’язана з його динамічним характером. Прискорюється поширення (дифузія) нововведень, що викликає зміни в розвитку нових напрямів виробничих циклів: виробництво нової продукції і послуг, перебу­дова галузевої структури економіки, перерозподіл інвестицій у нові сфери виробництва.

Розробка нових технологій коштує все дорожче. Висока вартість розробок потребує великих ринків для відшкодування витрат. Звідси — інтернаціоналізація, інтеграція, глобалізація, поява для багатьох компаній нового конкурентного середовища, нових форм конкуренції. Хвилі винаходів та життєві цикли нововведень мають тенденцію до прискорення, що спричиняє нерівномірність розвитку світу та небезпечність подій.

На думку голландського економіста і підприємця Ханса Віссеми, сучасні нові технології формують нову світову культуру, індивідуальні динамічні життєві стилі, стимулюють космополітичні відносини (тобто суспільство формується технологічними змінами і навпаки). Взаємозалежність світових тенденцій показано на рис. 1.10.

Рис. 1.10. Взаємозалежність основних світових тенденцій

Як свідчать прогнози вчених, у п’ятому технологічному укладі, початок якого припадає на 90-ті роки ХХ ст., і ядром якого, як уже зазначалось, є електронна промисловість, волоконно-оптична техніка, біотехнологія, генна інженерія, космонавтика, передбачається індивідуалізація виробництва, задоволення потреб і бажань як окремої людини, так і суспільства в цілому, пов­не розуміння феномену духовного життя, яке буде контролюватися на базі так званої психонетики. Це все відчинить двері в нову епоху до «натурального, природного» неконтрольованого суспільства, де назавжди зникне боротьба за виживання та панування над собі подібними. Таке передбачення дає модель технологій під назвою SINIC², яка зображена на рис. 1.11. За своєю суттю ця модель показує історію розвитку людства у вигляді двох циклічних зв’язків між наукою, технологією і суспільством.

Аналіз сучасного інноваційного розвитку свідчить про прискорення змін у промисловості — технології, структурі, масштабах, територіальному розміщенні й організації виробництва, а також у співробітництві країн світу, загальною формою якого стає міжнарод­ний трансфер технологій. Країни обмінюються інноваціями в процесі проведення міжнародних конференцій, семінарів, виставок. Під час обговорення та обміну думками, досвідом між науковцями інновації набувають нового змісту, більшої сили і ваги в суспільстві, охоплюють більші території та галузі науки. Виникають умови створення єдиного світового ринку науково-технічних знань і новіт­ніх технологій (завдяки Інтернету) як нового економічного ресурсу.

Слід зазначити, що в цих умовах відбулась принципова переоцінка ролі «людського чинника». Саме сучасні інноваційні зміни пов’язані з творчістю, інтелектом, знаннями, новаторством людини як основного носія інноваційних ідей.

Рис. 1.11. Модель десяти стадій розвитку суспільства, науки і технологій, складена за системою SINIC