32. Міжгалузеві комплекси, їх суть, структура та об’єктивний характер формування.

Міжгалузевий комплекс об’єднує взаємопов’язані галузі виробничої та невиробничої сфер.Формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, орг-ій і галузей. Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, прідприємства яких здійснюють його головні ек та соц ф-ії. Міжгалузеві комплекси формуються на базі енерговиробничих циклів. Це типова, існуюча сукупність виробничіх поцесів, що виникають довколо існуючої сировини ат енергії.

За територією бувають міждержавні (інтеграція кількох міжгалузевих комплексів декількох держав), господарські (у структурі гос-ва крани) і територіа-льні (в межах інтегральних господарських комплексів)

Формування міжгалузевих комплексів є об’єк-тивним і пов’язане з раціональним підбором галузей, забезпеченням ек ефективної діяльності цих галузей, встановленням їх оптимальних пропорцій.

33. Паливно-енергетичний комплекс: суть, струк­тура, зна­чимість в н/г.

ПЕК - сукупність всіх видів енергорес, підпри­ємств по їх видобу­тку, переробці, транспортуванню для забезпечення споживача ене­ргією в різному ви­гляді (наприклад, тепловою або електричною).

Для ПЕК України характерна висока доля ву­гілля, як палива для ТЕС та висока доля АЕС в еле­ктроенергетиці. Мало викорис­товується альтернати­вна та гідроенергетика.

Основні підгалузі ПЕК :

а) видобуток - збагачення - переробка - спожи­вання палива – паливна промисловість;

б) виробництво - передача - використання елек­троенергії і те­пла – електроенергетика.

Енергетика є базовою галуззю г-ва будь-якої країни. Для У, че­рез енергомісткість її г-ва. розвиток енергетики є виріш. фактором.

До складу ПЕК входять: палив пром. транспорт (в т.ч. ЛЕП), електроенергетика, галузі інфраструк­тури.

Для пропорційного розвитку ПЕК складається паливно-енерге­тичний баланс (ПЕБ) - співвідно­шення видобутого палива і вироб­леної електроенер­гії до використання їх в народному гос-ві.

Паливна пром. Включає в себе як основні галузі (вугільну, наф­тову, газову), так і допоміжні (торфову і сланцеву).

Електроенергетика включає в себе:

а) електростанції;

б) електромереживне господарство;

в) теплоенергоцентралі.

34. Вугільна промисловість України. Значення, особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

Три басейни: Донецький (87%) та Львівсько-Вол кам’яновугільний та Дніпровський буровугільний. Запаси вугілля 117 млрд т.

Вугілля достатньо для власного забезпечення, однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови видобутку суттєво впливають на ек ефектив-ність вир-ва.

Дон басейн _ запаси вугілля у тонких чи надто тонких пластах потужністю до 1,2 м, 40 % шахт – небезпечні

Лв-Вол басейн макс глибина залягання – до 550 м, а потужність від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів газу майже не існує.

Дніпр басейнбурого вуг, яке має меншу теплотворну здатність

Лише 8% шахт працюють менше 20 р

Частина вугілля експортується в Молдову та в країни далекого зарубіжжя, імпорт – Росія, Казахстан, Польща

Вугільна промисловість є давньою і традицій­ною галуззю. В залежності від вмісту вуглецю та ін­ших елементів вугілля поділяеться на буре, коксове, антрацит. За признач. вугілля поділяють на коксівне та енергетичне. Україна має великі запаси (до 200 млрд. т) високоякісного вугілля, яке більшою частин заляг на значній глибині у Донецькому. Львівсько-Волинському, Придніпровському басейнах. Не див­лячись иа тимчас кризу, значення вугільноі галузі для У. постійно зростає. У 6О-х роках щорічний ви­добуток вугілля становив 100-160 млн.т, за 1994-95 видоб скорот до 80-90 млн.т на рік. 75% вугілля ви­корист як паливо, 25% - як технологічна сировина для чорної металургії, хімпром та деяких інших галу­зей. Вугільна пром. є інтегрованою галуззю: Україна експортує і імпортує вугілля (з позитивним загаль­ним сальдо). 3 видобутого вугілля до 80% спож-ся в державі, а 20% -експортуеться (переважно в Росію та країни Центр Європи).

35.Сучасний стан та перспективи розвитку наф­тової пром-ті України. Основні нафтопроводи.

Представлена нафтодобувною та нафтопереро­бною галузями, які виникли в Передкарпатті ще на початку ХЇХ ст. Наприкінці ХЇХ - на початку ХХ ст. цей район був відомим в світі центром нафтової промисловості. На сьогоднішній день його значення зменшується при зростанні ролі Донецько-Придніп­ровської нафтодобувної прові­нції. Причорномор­сько-Кримська провінція є найбільш перспектив­ною для видобутку нафти й газу в Україні.

На сьогоднішній день при необхідних 50-60 млн.т сирої нафти щороку власний видобуток стано­вить 4-5 млн т. Тому Україна є до­сить значним ім­портером нафти і нафтопродуктів (переважно з Ро­сії). Але за часів СРСР на Україні була побудована потужна нафто­переробна пром. Потужність НПЗ складає до 80-90 млн т сирої на­фти щороку. Недолі­ком є застарілі технології та обладнання цих заво­дів, що приводить до неповної (неглибокої) пере­робки нафти (50% в порівнянні з 90% в розвинутих країнах). НПЗ: Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський. Бердянський. Одеський термінал (для надходження нафти морем вважається перспектив­ним), Львів­ський, Надвірнян-ський, Дрогобицький. Особливістю нафтової пром. є те, що сира нафта містить до 20% нафтових супутніх газів та деякі інші елементи. Для отрим нафтопродуктів (мастил, бен­зину, мазуту, керосину тощо) необхідні стабілізація та крекінг на­фти. Для видобутку нафти використо­вують свердловини, естакади, плавучі платформи.

Зараз перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній Україні (Гнідинцівське, Прилуцьке, Ох­тирське, Качанівське, Сагай­дацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища). Тут виробл. по­над поло­вину нафти. Друге місце – Прикарпатська нафтога­зоносна провінція (Бориславнафтогаз і Долинанаф­тогаз).

Українська нафта має відносно високу собівар­тість, оскільки немає можливості видобув. фонтан­ним способом.