2.1 . Розподіл системи управління виробничими запасами на підприємстві

Для характеристики ефективності використання виробничих запасів застосовується система узагальнюючих і приватних показників.

До узагальнюючого показникам відносяться матеріаловідача, матеріалоємність, коефіцієнт співвідношень темпів росту обсягів виробництва і матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання виробничих запасів.

Питома матеріалоємність може бути обчислена як у вартісному вираженні, так і в натуральному чи в умовно-натуральному вираженні (відношення кількості витрачених виробничих запасів на виробництво 1-го виду продукції до кількості продукції цього виду, що випускається,).

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання виробничих запасів порівнюють з базисним, вивчають їхню динаміку і причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

В умовах ринкових відносин слід більш раціонально та ефективно використовувати трудові, грошові та матеріальні ресурси, удосконалювати систему управління, забезпечувати наукову обґрунтованість та оптимальність рішень, підвищувати господарську зацікавленість у досягненні найвищих господарських результатів при найменших затратах, високої якості, посилювати контроль за ходом виконання запланованого, поліпшувати рівень економічної роботи в усіх ланках економіки.

Важливе місце в вдосконаленні економічної системи управління та підвищення рівня економічної роботи посідає економічний аналіз, якому властивий потужний арсенал способів та прийомів дослідження господарських процесів за будь-який відрізок часу, що сприяє підвищенню оперативності управління і прийняттю оптимального управлінського рішення.

Для підвищення рівня аналізу використання матеріальних ресурсів в процесі виробництва, перш за все, необхідно чітко визначити мету аналізу та завдання, що сприяють її досягненню.

Аналіз раціонального використання матеріальних ресурсів має вирішити питання про дійсний стан з використанням матеріальних ресурсів.

Мета аналізу показників використання виробничих запасів полягає в зниженні частки матеріальних витрат в собівартості продукції.

Є багато варіантів різних методик проведення аналізу використання виробничих запасів, у яких пропонуються різноманітні показники і фактори, які впливають на них. Це потребує розмежування матеріалоємності як відношення всіх матеріальних витрат до обсягу випущеної продукції у вартісному вираженні на фізичну одиницю продукції, а також на одиницю ефекту.

Відображення того чи іншого економічного явища за допомогою показників, які б враховували б всі його характерні ознаки без найменших похибок, практично неможливе. Через це майже кожний показник має елемент умовності.

Першу групу складають первинні показники витрат матеріальних цінностей: спільне і питоме витрачання, матеріалоємність, коефіцієнті % корисного використання матеріальних цінностей, витрачальний коефіцієнт виходу продукції.

Друга група - це показники розрахунково-аналітичні. Вони є похідними від первинних показників і використовуються при кількісному аналізі .структури і динаміки споживання матеріальних ресурсів. Це передусім різні економічні індекси; для відносного зіставлення норм і фактичних витрат, витрат поточного і минулих періодів; для вивчення структурних зрушень тощо.

3 викладеного видно, що всі автори групують показники за різними ознаками. Майже всі вони під системою показників використання матеріальних ресурсів розуміють систему показників матеріалоємність, в той час як остання є лише одним з узагальнюючих показників використання виробничих запасів.

Матеріаловіддача дозволяє не лише оцінити зміни фактичного рівня використаних ресурсів у порівнянні з попередніми періодами , але й виявити резерви збільшення обсягів виробництва. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру виробництва продукції, тобто є воно матеріаломістким чи ні.

В процесі аналізу необхідно перевірити, чи впроваджуються наукове технічні досягнення, направлені на підвищення ефективності використань матеріалів, створені чи для цього необхідні предмети праці, системи машин високо економні, мало відходні і безвідходні технологічні процеси.

Перевіряється дотримання заходів, направлених на підвищення зацікавленості підприємства в економії матеріальних ресурсів.

Зниження матеріаломісткості залежить і від підвищення рівня конструкторських розробок, в тому числі зниження чистої ваги виробів вдосконалення технологій виробництва і підвищення якості матеріалів.

Важливим розділом аналізу є вивчення міроприємств, наміченого підприємством по скороченню відходів і втрат матеріалів па всіх стадіях їх обробки, зберігання і транспортування, більш повному використанню у виробництві вторинних ресурсів і супутніх продуктів.

Питома матеріаломісткість може бути розрахована, як у вартісному, так і в натуральному чи умовно – натуральному вираженні. Загальна матеріаломісткість залежить від структури виготовленої продукції, цін на матеріальні ресурси і відпускних цін на продукцію.

Своєчасне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами, залежить від величини і комплектності виробничих запасів на складах підприємства.

Виробничі запаси – це засоби виробництва, які поступили на склади підприємства, але ще не задіяні в виробничий процес. Створення таких запасів дозволяє забезпечити відпуск матеріалів в цехи і на робочі місця у відповідності з вимогами технологічного процесу. Треба відмітити, що на створення запасів відвертається значна кількість матеріальних ресурсів.

Зменшення запасів скорочує розходи по їх утриманню, знижує витрати, прискорює обертання обігових коштів, що в кінцевому результаті підвищує прибуток і рентабельність виробництва. Тому дуже важливо оптимізувати величину запасів.

Управління виробничими запасами виконує наступні функції:

• розробка норм запасів по всій номенклатурі матеріалів, які використовуються на підприємстві;

• правильне розміщення запасів на складах;

• організація діючого оперативного контролю за рівнем запасів і прийняття мір для підтримки їх стану;

• створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісного і якісного зберігання.

Нормування виробничих запасів – це визначення їх мінімального розміру по видах матеріальних ресурсів для безперебійного забезпечення виробництва. При нормуванні виробничих запасів спочатку визначається норма виробничих запасів в днях, а потім в натуральному і грошовому виразі.

Норма запасу в днях встановлюється на основі наступних даних:

1. Знаходження матеріалів в дорозі (транспортний запас) визначається як різниця між часом проходу вантажу від поставщика до споживача і часом обороту платіжних документів Нтр.

2. Приймання, розвантаження, складування і аналіз якості матеріалів що надійшли – підготовчий запас. Визначається на основі розрахункового або фактичного часу за звітний період, скоректованого з врахуванням організаційно-технічних заходів по механізації вантажно-розвантажувальних робіт Нп.

3. Технологічна підготовка матеріалів до виробництва – технологічний запас утворюється в тому випадку, якщо до початку виробництва потрібна попередня обробка матеріалу, визначається на основі нормативів часу для даних операцій Нт.

4. Перебування матеріалів на складі – поточний запас, який задовольняє поточну потребу в-ва, забезпечує ритмічну роботу між поставщиками. Визначається множенням середньодобової норми потреби в матеріалах на плановий інтервал між двома поставками Нпот.

5. Резерв на випадок перебоїв у забезпеченні і збільшенні випуску продукції (строковий або гарантійний запас). Характеризує відносну постійну величину і відновлюється після наступної норми матеріалів. Норматив страхового запасу визначається по інтервалу відставання поставок або фактичних даних про поступлення матеріалів Нс:

Ндн = Нтр + Нп + Нт + Нпот + Нс (3.1)

Норматив виробничих запасів в натуральному виразі по кожному виду матеріальних ресурсів визначається:

Ннат = Ндн ∙ Мдн (3.2)

Мдн – одноденний розхід в натуральному виразі.

Норматив у вартісному виразі або норматив власних обігових коштів на сировину, матеріали визначається:

Нст = Нд ∙ См = Ндн ∙ Мдн ∙ Ц (3.3)

Постачальна діяльність переплітається з іншими видами діяльності на підприємстві. Найбільше вона зв’язана з маркетингом, плануванням і фінансами. Часом мета цих служб не співпадає з метою раціональної організації матеріального забезпечення. У зв’язку з цим необхідно виділити спеціальну логістичну службу, яка би управляла матеріальними потоками починаючи від формування договірних відносин з поставщиками і закінчувати доставкою поставщику готової продукції.

Логістика – наука про планування, контроль і управління транспортуванням, складуванням і іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які проводяться в процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрізаводська переробка сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача у відповідності з інтересами і вимогами споживача, а також передача, зберігання і обробка відповідної інформації.

Мета логістичної системи – доставка матеріалів, виробів і товарів в задане місце, в потрібній кількості і асортименті.

Виділяють наступні елементи логістичної системи:

• закупка – підсистема, яка забезпечує поступлення матеріального потоку в логістичну систему;

• склади – будівлі, споруди для зберігання матеріальних запасів;

• запаси – запаси матеріалів, які дозволяють логістичній системі швидко реагувати на запит;

• обслуговування виробництва - підсистема, яка занята обслуговуванням процесу виробництва;

виробничий запас управління

• транспорт – матеріально-технічна база і інфраструктура з допомогою яких здійснюється транспортування вантажів;

• інформація – підсистема, яка забезпечує зв’язок і координацію всіх елементів логістичної системи;

• кадри – персонал зайнятий виконанням логістичних операцій;

• збут – підсистема, яка забезпечує вибуття матеріального потоку із логістичної системи.

Розрізняють матеріальні потоки:

• зовнішні

• внутрішні

• вхідні

• вихідні

Застосування логістичного підходу до управління матеріальними потоками дозволяє:

• гнучко реагувати на швидкозмінність споживачів;

• скорочувати час між прибуттям сировини і матеріалів і поставкою товарів кінцевому споживачу;

• мінімізація товарних запасів;

• скорочення часу доставки товарів;

• прискорення процесу отримання інформації;

• підвищення рівня сервісу.

Для успішної роботи на підприємстві необхідно, щоб відповідні підрозділи могли своєчасно отримувати чітку інформацію по таких джерелах:

• бухгалтерська статистична, оперативна, технічна звітність

• нормативні матеріали

• первинна технічна і технологічна документація

• дані спец спостережень і досліджень

• анкетні дані, тестування

Для проведення аналізу і виявлення резервів ці матеріали бажано використовувати комплексно. В роботі по виявленню організаційних резервів приймають участь весь колектив і всі ланки управління.

Планово-економічний відділ – показники зв’язані з виконанням виробничої програми.

Виробничо-диспетчерський відділ – показники, які характеризують організацію виробничого процесу і його регулювання.

Відділ головного технолога – показники технічного рівня виробництва.

Відділ нової техніки – показники технічної підготовки виробництва.

Всю аналітичну роботу збирає і обробляє служба головного інженера і складає план вдосконалення організації виробництва.