8. Міжбюджетні трансферти: види, розподіл та порядок надання
Міжбюджетні взаємовідносини - це форма взаємозв'язків і взаємозалежностей між окремими ланками системи місцевих бюджетів, а також між місцевими бюджетами та Державним бюджетом України.
Міжбюджетні взаємовідносини є головним елементом системи міжурядових фінансових відносин.
Дотації - кошти, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і видатків.
Субвенції- кошти, що надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету або з місцевих бюджетів вищого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають поверненню в разі їх нецільового використання.
Субсидії- кошти, які надаються з Державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня на фінансування цільових видатків.
Внески до Державного бюджету України - це кошти, що передаються адміністративно-територіальними одиницями до держбюджету в обсягах, визначених Законом про Державний бюджет України на поточний рік. З 1998 р. в Законі "Про Державний бюджет України на 1998 рік" почав використовуватися такий інструмент, як офіційні трансферти: кошти, що передаються з державного бюджету України до місцевих бюджетів України, та кошти, що передаються до Державного бюджету України з бюджетів областей та міста Києва.
Бюджетні позички надаються з Державного бюджетуУкраїни місцевим бюджетам України для покриття тимчасових касових розривів у процесі їх виконання; вони підлягають поверненню протягом поточного бюджетного року. З місцевих бюджетів вищого територіального рівня можуть надаватися відповідні позички органам влади територій нижчого рівня.
Міжбюджетні взаєморозрахунки як елемент міжбюджетних взаємовідносин є інструментом перерозподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи в процесі виконання Державного і місцевих бюджетів (рис.1.2).
Історичний досвід і ситуація, що склалася в Україні, а також досвід економічних реформ, проведених в інших країнах, свідчать, що одним із шляхів підвищення ефективності державного регулювання економіки може стати децентралізація управління. Розширення і зміцнення законодавчої і виконавчої функцій регіонів усе більше стає об'єктивною передумовою успішної реалізації економічних перетворень в Україні. Проте дієвість і ефективність регіонального управління може стати реальністю тільки за умови постійного і стабільного його фінансування. Це пред'являє підвищені вимоги, насамперед, до формування і виконання місцевих бюджетів в Україні.
Практика формування місцевих бюджетів, що склалася на цей час, є багато в чому недосконалою, у ній на даний момент намітилися істотні протиріччя.
Насамперед, слід зазначити протиріччя між процесами формування місцевих бюджетів і їх виконання. Воно зводиться, у першу чергу, до того, що діюча практика формування місцевих бюджетів зберегла у своїй основі старі функції планового керівництва народним господарством, тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової економіки, що знаходиться на стадії формування, із властивими їй негативними атрибутами (ростом інфляції і цін, підвищенням рівня безробіття, падінням життєвого рівня населення). В результаті сучасні місцеві бюджети перетворені практично в умовні кошториси, в яких спостерігається постійна розбіжність доходної і видаткової частин, що не може сприяти поліпшенню економічної ситуації в регіонах і реалізації соціальних програм.
Дисбаланс між доходною і видатковою частинами бюджетів пояснюється також наявністю двох протилежних процесів: по-перше - спад реальних обсягів виробництва, що призводить до скорочення доходної частини місцевих бюджетів, а по-друге - необхідність збільшення витрат на соціальні програми при обмеженості бюджетних коштів на їх фінансування. У такій ситуації збалансувати доходи і видатки бюджетів, і тим самим домогтися фінансової стабілізації в регіонах України, стає досить складною задачею.
В умовах ринкової економіки повинні зміцнюватися функції держави, пов'язані з вирішенням питань соціальної справедливості. Проте аналіз формування і використання бюджетних коштів у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та деяких інших областях показав, що існуючий метод розподілу фінансових ресурсів носить значною мірою конфіскаційний характер, що не може сприяти підвищенню зацікавленості регіонів у розвитку власної фінансової бази.
Практика формування місцевих бюджетів на даному етапі полягає в наступному. Регіони (області) складають проекти видаткової частини бюджетів і, після узгодження з Міністерством фінансів, остаточно визначається сума видатків по бюджетах областей, міст Києва і Севастополя, а також Автономної Республіки Крим. Із суми видатків вираховуються власні і закріплені доходи, а потім визначаються індивідуальні для кожної області нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів. При цьому нормативи відрахувань значно різняться по областях. В результаті досить часто території, що вносять найбільший вклад у формування НД України, можуть одержати такі ж, а в ряді випадків значно менші суми доходів у розрахунку на 1 мешканця, ніж території з набагато низькою ефективністю господарювання. Таке в значній мірі довільне планування руху бюджетних коштів є джерелом серйозних негативних наслідків, пов'язаних із ростом соціальної напруженості, особливо в промислово розвинутих регіонах. Тому при плануванні місцевих бюджетів необхідно приймати до уваги такий показник, як вироблений у регіоні НД у розрахунку на 1 мешканця.
Таким чином, для реального забезпечення принципів самостійності бюджетів усіх рівнів необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і місцевими бюджетами будувалися з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.