7.Сутність поняття “метод дослідження”.

Метод – сукупність прийомів і операцій теоретичного пізнання і практичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.

При проведенні конкретного наукового дослідження використовуються ті методи, які спроможні дати глибоку й всебічну характеристику досліджуваного явища. Вибір їх залежить від мети і задач дослідження, специфіки предмета пізнання та інформаційного забезпечення. Вирізняють методи загальнонаукові, які застосовують у дослідницькому процесі різних наук, і спеціальні – при розв’язанні прикладних наукових задач.

Загальнонаукові методи поділ на 3 групи: 1. Методи, що використ на теорет рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід); 2. методи, що використ як на теорет, так і на емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абстрагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання); 3. методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, вимірювання, оцінювання, порівняння, візуально-графічні методи).

8.Емпіричні методи дослідження: методи спостережень (прямих і непрямих) та методи експериментів (реальних, модельних і розумових).

Спостереження - це метод, за допомогою якого відбувається пряма реєстрація подій свідками. Знання, отримане через спостереження, має такі особливості:

• пов'язаність із дослідницькою метою та визначеними завданнями;

• передбачуваність чіткого планування;

• фіксування отриманої інформації в щоденниках або протоколах;

• необхідність контролю за обґрунтованістю та сталістю отриманих даних.

Розрізняють пряме і непряме спостереження. Прикладом прямого спостереження може бути вивчення реакції людини на подразник. Прямі спостереження підрозділяються ще на активні (наукові) і пасивні або звичайні (життєві). Наукове спостереження припускає цілком певну мету, завдання, умови спостереження. При цьому, якщо ми спробуємо змінити умови або обставини, за яких здійснюється спостереження, то це вже буде експеримент.

Непряме спостереження застосовується в ситуаціях, коли ми хочемо за допомогою об'єктивних методів вивчити процеси, що не піддаються прямому спостереженню.. Дослідник може скористатися методами реєстрації процесів, які самі не розкривають особливостей перебігу певного процесу, але можуть відображати загальні умови, що характеризують протікання досліджуваних процесів.

Експеримент – це комплексний метод дослідження, при якому відбувається активний вплив на досліджуване явище шляхом створення спеціальних умов (введення експериментальних факторів), що відповідають меті дослідника.

Реальний експеримент, який проводиться з метою отримання емпіричних доказів за чи проти певної закономірності, що задається гіпотезою.

Модельний експеримент – проводиться на основі експериментальних моделей, що спрямовані на встановлення структурно-функціональних залежностей в об’єкті дослідження, які відтворюють певні властивості останнього в дещо спрощеній, схематичній формі.

Розумовий експеримент – це вид пізнавальної діяльності, в якій структура реального експерименту відтворюється в уяві. Як правило, розумовий експеримент проводиться в межах певної моделі(теорії) для перевірки наявності в ній протиріч. Проведення розумового експерименту може виявити протиріччя внутрішніх постулатів моделі або їх несумісність із зовнішніми (для даної моделі), які вважаються безумовно істинними.

9.Розумово-логічні методи дослідження: методи дедукції та індукції.

Дослідження – це вид людської діяльності, який полягає у розпізнанні проблемних ситуацій, визначенні причин їх походження, визначення закономірностей поведінки, властивостей і розвитку, встановлення місця цих проблемних ситуацій в с-мі накопичених знань про дану проблему і в практиці її вирішення.

У логіці використовуються два загальних методи отримання висновків: дедукція та індукція. В індуктивних умовиводах хід думки, як правило, направлених від одиничного знання до загального, в дедуктивних – окремого загального.

Дедукція – метод пізнання, за я ким висновок щодо конкретного явища робиться на підставі загальних наукових положень: висновок від загального до часткового (особливого).

Індукція – метод пізнання, за яким здійснюється перехід від часткового (особливого) до загального. Нерозривний зв’язок загального і одиничного в об’єктивній дійсності служить матеріальною основою одиничності індукції, як способу пізнання загального в окремому, і дедукції окремого в загальному.

Головною відмінністю індукції є те, що для її застосування не вимагається знати усі факти до того як зробити умовивід. Оскільки на практиці неможливо все з'ясувати перед тим як робити умовивід, дедукція не має широкого застосування у реальному світі.