Лекція №6

Тема: Соціологія права

Вивчивши цю тему ви повинні:

• розуміти зміст визначення права і закону з соціологічного погляду та вміти розкрити сутність, зміст та особливості соціології права як сфери наукового знання;

• знати основні школи права та їх характеристику;

• знати об’єкт, предмет та функції соціології права;

• знати основні форми соціальної дії права та їх характерні особливості;

• вміти пояснити сутність правової соціалізації особистості та правової культури суспільства;

• знати соціальну сутність соціальної природи правомірної та протиправної поведінки та їх характеристику.

Соціологія права для вас як для майбутніх фахівців податкової служби чи правознавців має особливе значення тому, що право – це важливий не тільки політичний та юридичний, а й соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному контролі та в усьому соціальному регулюванні соціальних процесів, так як правові явища та процеси не можна вивчати поза їх зв’язком з суспільством як соціальною системою і відповідними соціальними зв’язками. І саме соціологія права покликана виступати інструментом критичного аналізу права, бо вона якраз перебуває поза системою права і правознавства, незалежна від них і може подивитись на них зовні. Вона покликана розкривати роль і вплив різних соціальних факторів на формування і дію права, а також показати, що за юридичним законодавцем стоїть соціальний законодавець, а за нормами права – людські інтереси, і що найчастіше, не стільки суспільні, скільки конкретні приватні інтереси. Крім того саме соціологія права виявляє відсутність реальної дії того чи іншого закону, або фіксує його неефективну дію.

Після такої преамбули стосовно розуміння значення соціології права для суспільства і кожної окремої людини перед тим як перейти до розгляду послідуючого матеріалу, давайте спробуємо спочатку пригадати, що означають поняття “право” і “закон” з погляду юриспруденції.

Право – це система норм і принципів, встановлених державою, як регуляторів суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни та забезпечуються всіма засобами легального державного впливу аж до примусу.

А закон – це нормативно-правовий акт вищого органу державної влади (в Україні – це Верховна Рада), який регулює найважливіші питання суспільного життя, встановлює права і обов’язки громадян і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури, тобто на Сесії ВР та у відповідності з регламентом.

Отже, закон можна розглядати як одну із форм права. Коротко кажучи, право – це певні можливості, певні стандарти суспільства, а закон – це регламентовані моделі поведінки людини.

Право виступає як міра свободи і справедливості і як результат суспільного розвитку суспільства. Звідси висновок – яке суспільство такі його уявлення про право і справедливість.

Тепер перейдемо безпосередньо до сьогоднішньої теми і відзначимо, що соціологія права, як галузь соціології і як наука сформувались відносно недавно тобто на початку ХХ ст., хоч елементи соціологічного погляду на право простежуються ще в працях давніх мислителів, які розмірковували над проблемами облаштування суспільства, держави, влади, закону, справедливості і порядку.

Формування соціології права є наслідком розвитку як юридичної так і соціальних наук, а сам термін “соціологія права” став використовуватись у вжитку лише з 1962 р., коли відбувся міжнародний соціологічний конгрес і де було прийнято рішення про необхідність інституціалізації соціології права як науки.

У соціології до цього часу ще чітко не визначено, хто є основоположником соціології права. Одні пов’язують це з ім’ям Е.Дюркгейма, інші з М.Вебера, а треті – з ім’ям австрійського юриста Є.Ер лиха. Виникнення соціології права пов’язано з завершенням панування концепції юридичного позитивізму (легалізму), який не визнавав існування будь-якого іншого права, крім встановленого державою (наприклад, природного права, що випливає з природи людини).

У 1913 Є.Ерлих (1862 - 1923) видав свою фундаментальну працю “Підстава соціології права”, який вважав, що “центром ваги розвитку законодавства є не законодавство, не юриспруденція, не судова практика, а саме суспільство.” В його соціології права ключовим було поняття “живе право”, тобто право дії у реальному житті. У зв’язку з цим він багато уваги приділяв соціологічному аналізу судової практики, договорів, звичаїв, тощо.

У розвитку соціології права у 2-ій половині ХХ ст. досить чітко визначились два напрями: американський і європейський. Представники американської школи розглядають право з позиції емпіричного підходу, інтуїції та доцільності, вважаючи основним критерієм правомірності дій чи вчинку потерпілого чи підсудного, суб’єктивний розсуд, суб’єктивне рішення суду, виходячи з фактів та доказів, наданих суду, стверджуючи, що право створюється судом і є засобом досягнення соціальних функцій. Європейській же школі соціології права більш властиві принципи дії концептуальних і теоретичних засад права, тобто формальний підхід.

Тепер давайте дамо визначення поняттю “соціологія права” .

Соціологія права є галуззю соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів суспільства, а також походження, динаміку та структуру правових норм та їх роль у суспільному житті людей. Вона покликана досліджувати взаємозв’язок соціуму з правовими системами і нормами права, розглядаючи право як систему встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових норм, що регулюють суспільні відносини, дотримання і виконання яких здійснюється як методом переконання так і впливу.

Предметом права є суспільні відносини, суспільні явища, а об’єктом соціології права є соціально-правові відносини. Соціальні відносини, що є об’єктом правового регулювання постають як інтереси і мотиви, які через певну систему процедур перетворюються у законодавчі акти.

Соціологія права тісно пов’язана з теорією права. Проте теорія права вивчає норми права, а соціологія – соціальні чинники, що породжують ці норми, іншими словами теорія права вивчає внутрішні особливості об’єкта, а соціологія права – зовнішні, тобто соціолог перебуває окремо від об’єкту спостереження, а не в середині його, як представник теорії права.

Соціологія розрізняє юридичну, психологічну, етичну та інформаційну форми соціальної дії права.

Юридична форма соціальної дії права полягає у врегулювання суспільних відносин шляхом встановлення прав і обов’язків для всіх соціальних суб’єктів.

Психологічна – проявляється у ставленні учасників та особистості до чинних правових норм (до їх прийняття, виконання, порушення і т.н.).

Етична форма реалізується через моральний бік справи, тобто через мораль.

Інформаційна форма здійснюється через надання правової інформації.

Для ефективної дії права необхідні такі умови:

• відповідність правової норми реаліям та умовам життєдіяльності суспільства;

• діяльність правових органів та службових осіб;

• певний рівень правової інформованості населення;

• ефективні примусові заходи за не виконання правових норм.

Функції соціології права.

Соціологія права виконує в основному пізнавальну і практичну функцію.

Теоретико-пізнавальна функція соціології права реалізується в повсякденній реалізації права, у критичному оцінюванні норм права, в з’ясуванні причинно-наслідкових зв’язків взаємодії права та соціуму, в осмисленні різноманітних практичних ситуацій, що виникають в суспільстві.

Практична функція виконує завдання щодо прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки щодо певних правових актів, рівня правової культури громадян, тощо.

Крім цих функцій в літературі також згадується такі загальнонаукові функції як світоглядна, комунікативна, прогностична, тощо.

Правова соціалізація особистості.

Що стосується правової соціалізації, то вона визначається як процес включення індивіда в систему правовідносин суспільства на основі засвоєння відповідної правової культури суспільства. У процесі соціалізації індивід засвоює не тільки норми і закони суспільства, а і всі елементи права, тобто, засвоєння правових норм; формування ставлення до них і правових інститутів та установ, а також засвоєння правової ідеології кожного суспільства і його розуміння законності і права.

Тепер перейдемо до правової культури, як результату правової соціалізації. Важливим елементом ефективної дії права є правова культура населення, що проявляється в першу чергу в інформованості і правовій свідомості громадян.

Невід’ємним елементом правової культур є також є правове виховання громадян, основною метою якого є формування соціально активної правомірної поведінки, засвоєння правових норм та моралі.

Правова культура сучасного українського суспільства з точки зору традиційного принципу, притаманного українцям (законослухняність, визнання авторитету влади, непокора несправедливості) не відповідає цим принципам через сформований за радянських і теперішніх часі (дикий капіталізм)правовий нігілізм. Правовий нігілізм – це ігнорування права, юридичних норм, правових цінностей, зневажливе ставлення до правових традицій.

В основі правового нігілізму, що проявляється за останні два десятиліття є тіньова економіка та низька правова культура суспільства.

В свою чергу це проявляється:

• у відриві соціальних норм від конкретних умов життя суспільства;

• не об’єктивному відображенні у свідомості людей сьогоднішнього функціонування суспільства;

• невідповідності правових норм реаліям життя суспільства;

• не стабільності певних нормотворчих акцій;

• не виконання або і відвертого ігнорування санкцій, передбачених законодавством по відношенню до соціальних суб’єктів, спільнот, окремих особистостей., коли така потреба виникає тобто коли порушуються закони чи не виконуються рішення суду і т.п.

І тепер декілька слів про природу правомірної та протиправної поведінки. Соціологія права визначає мотиви правомірної поведінки:

• ідейна переконаність

• обов’язок перед суспільством

• правовий обов’язок

• відчуття особистої відповідальності

• внутрішній контроль за вчинками.

При цьому важливою умовою такої поведінки є рівність громадян у суспільстві та принцип поваги до особистості.

Протиправна поведінка характеризується ігноруванням суспільних відносин, нанесенням шкоди правам та інтересам суспільства і окремим громадянам, здійсненням правопорушень або злочинів.

Соціологія права розглядає протиправну поведінку з точки зору біологічної, психологічної, соціальної. Біологічний напрям пов’язано з іменем італійського психіатра Чезаре Ламброзо, автора трилогії “Злочинна людина”, який працюючи тюремним психіатром і на підставі антропологічних даних, стверджував, що типовий злочинець має певні дегенеративні анатомічні ознаки, скажімо такі як надмірна волохатість, облисіння, висунуту нижню щелепу, надмірну або притуплену больову чутливість і т.п. Але справа не лише в зовнішніх даних. Він також стверджував, що виходячи з природи людини, злочинність чи злочини – це нормальне явище. На прикладі рослинного і тваринного світу він намагається доказати, що в живій природі все детерміновано, все взаємообумовлено, все взаємопов’язано і живий світ чи живий організм, починаючи з рослинного, існує за рахунок інших. Тому одна рослина чи тварина поглинає іншу. А стосовно людського світу спостерігаються аналогічні ситуації. Тепер вам відомо, що Платон також вважав людину соціальною твариною, іменуючи її політичною твариною. Звідси і характерні для тваринного світу поведінкова реакція злочинців. Психологічна причина криється в психічному стані особистості, в її психологічних чинниках, психологічних властивостях, таких як характер, темперамент, тощо.

Відомий російський психіатр П.Б.Ганнушкін особистостей з відхиленням від нормального оточення відносив до психопатичних особистостей і взагалі вважав, що світом рухають психопати. Його праця “Психопати” не втратила свого значення і тепер. Правда, згідно з класифікацією психічних хвороб (МКХ) тепер психопатія визначається як порушенні особистості різних типів. З погляду психіатрії психопатія – це патологічний розвиток особистості, що характеризується дисгармонією складу емоційно-вольових розладів при відносному збереженні пізнавальних здібностей. При цьому, насамперед, патологія виявляється в емоційно-вольовій сфері, коли пацієнту важко пристосуватись до оточуючих і він страждаючи сам, заставляє страждати інших через нестриманість і емоційність реагує неадекватно на ситуацію, порушує при цьому норми моралі, правила поведінки, закони. Психопатія має свою динаміку, що полягає в пошуках конфлікту і його розрядки, і так по колу.

Соціологічний підхід – це пошуки причин в соціальній сфері, згідно з цим усі злочини пов’язані з суспільством, які його породжує, завдяки умовам для їх розвитку. Праці Адольфа Кетлє (бельгійсько-французький соціолог). Згідно з соціологічним підходом протиправну поведінку породжують:

• соціальна нерівність;

• стратифікація суспільства;

• соціальна дезорганізація і дестабілізація;

• неоднорідність і мінливість нормативно-цінностної системи суспільства.

Для правознавців важливо знати поведінку правопорушника як особистості. Вона як правило за своєю сутністю є антисоціальною (крім дисидентів).

Особливе місце у соціології права посідають питання девіантної та делінквентної поведінки. Девіантна поведінка особистості – відхилення від норм моралі, принципів культури, а деліквентна поведінка спостерігається у особистості тоді, коли визначаються (вважаються особистістю) нормою злочинні дії, при цьому які є морально виправданими.

Соціологія права визначає такі елементи деліквентної субкультури:

гедонізм – прагнення володіти матеріальними благами, не докладаючи сил;

анархія – цінність свободи за всяку ціну (мати порядку по батьку Н.Махно);

чітка ієрархія – пенітенціарні закладри (тюрма).

Люди з деліквентною поведінкою мають характерні особливості, наприклад, мова “арго” – слова-символи, тобто професійні жаргони, яких існує понад 10 тисяч.

Газета “Бульвар Гордона”, вірніше “Бульвар” декілька років тому (2 – 3 роки) вустами одного із злодіїв в законі, краще “вурка в законі” в деталях переповідав про всі подробиці звичаїв і традицій, про табуйовану (заборонну) лексику, клички та інші атрибути людей, що відносяться до кримінальних елементів цієї деліквентної субкультури, а вірніше до анти культури, яка, як відомо, живе і діє не по законам, а по “поняттям”.