Лекція №5

Тема: Соціологія економіки та праці

Засвоївши матеріал цієї теми, Ви повинні:

• знати місце і роль економічної соціології та праці в структурі соціологічного знання, а також об’єкт і предмет їх вивчення;

• знати основні напрями розвитку і становлення соціологічної економіки та соціології праці;

• розкрити зміст основних функцій соціології еко6номіки та праці;

• вміти визначати сутність мотивації і стимулювання праці та знати їх основні характеристики;

• вміти пояснити зміст і основні методики управління трудової діяльності , а також особливості розвитку соціології економіки, праці та управління в Україні.

Сфера економічного життя праці є однією із найважливіших для існування і розвитку суспільства. Саме сфера економіки та праці поряд із сферою культури і політики відображає рівень і особливості розвитку суспільства, і насамперед, рівень його цивілізації.

Економічна соціологія і соціологія праці відносяться до галузевих соціологічних теорій і частіше розглядаються окремо, але постільки ми маємо обмаль часу для їх вивчення, спробуємо викласти необхідний матеріал в одній лекції і спочатку розглянемо проблеми соціології економіки, а потім праці, управління та зайнятості населення.

При цьому слід зазначити, що у системі соціологічного знання про економіку, самостійні наукові знання про працю, про управління, про соціологію міста і села розглядаються в першу чергу з погляду їх економічного аналізу.

Отже в цілому економічна соціологія сьогодні представляє суму теоретичних і прикладних знань. Це наукові знання про поведінку людей, як представників соціальних груп у різних сферах економічного життя суспільства, виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Економічна соціологія інтегрує соціологію та економічну науку і вивчає дію економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин та життєдіяльності людей. Тому більшість вчених економічну соціологію розуміють як соціологічний підхід у вивченні економічних явищ.

Об’єктом же соціології економіки, чи економічної соціології є економіка, як соціальне явище. А поскільки економіка створюється людьми, то вони є безпосередніми учасниками і творцями економічного життя суспільства. Ці люди в свою чергу об’єднуються в групи, організації, інституції, що пов’язані тісними стосунками соціально-економічного характеру.

Предметом економічної соціології є соціальне-економічні відносини, що виникають в процесі суспільного життя і відображають різноманітні стосунки людей різних соціальних груп і прошарків з різними соціальними позиціями.

Сьогодні економічна соціологія, як уже було сказано, розглядається як комплекс проблем в галузі праці, управління, психології, соціології міста і села, соціології ринку, підприємництва тощо.

Процеси в економічній сфері, економічні відносини стали об’єктом пильної уваги лише з XIX ст., але звичайно окремі соціологічні знання про економіку існували і раніше. Так, англійський економіст А. Сміт, стверджував, що економіки поза суспільством не існує, а наукова творчість М. Вебера, і його праці: “Економіка та суспільство”, “Протистантська етика і дух капіталізму”, заклали теоретичний фундамент економічної соціології. На думку М.Вебера предметом економічної соціології є економічна дія, як форма соціальної дії. Великий внесок у формування економічної соціології зробив і К. Маркс, який виробництво, розподіл і нагромадження капіталу розглядав як економічні процеси, а основою розвитку суспільства вважав економіку.

Американський соціолог Джонатан Тернер наголошує, що не залежно від типу суспільства і його економічного устрою існує декілька базових елементів, на який спирається кожен тип економіки.

До цих елементів відносяться технологія, робоча сила і капітал.

1. Технологія – це знання про те, як контролювати і використовувати економічне середовище (економічна);

2. Робоча сила – це особи, чи люди які виконують певні завдання;

3. Капітал – знаряддя праці, механізми та устаткування, а також кошти за які їх купують.

А управління – це організаційні способи координації технології, капіталу і робочої сили для виробництва і розподілу продукції та послуг.

Що стосується самого економічного устрою, то він змінювався в процесі еволюції і мав таку структуру: доіндустріальна економіка, індустріальна і постіндустріальна. Доіндустріальна економіка спочатку характеризувалась такою діяльністю людей як кочування, полювання, збирання природних продуктів харчування, потім городництвом, землеробством і тваринництвом, а далі використанню знарядь праці, сил тварин і природних сил (вітру, води і т.п.). З появою грошей і обміну появилися купці і ремісники і лише пізніше з’являється промислове виробництво, яке знаменувало появу індустріальної економіки, що в свою чергу сприяло удосконаленню суспільного виробництва і виникненню постіндустріальної економіки.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, що стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства, а саме класів, націй, верств і груп. Завданням цієї політики є забезпечення узгодження інтересів індивідів і спільнот з інтересами суспільства в цілому.

Соціальна політика в свою чергу тісно пов’язана з господарським механізмом, який включає сукупність важелів, зорієнтованих на форми відносин, самостійних підприємств, приватну власність, інтереси і мотивації людей.

Економічна соціологія виконує слідуючі функції:

1. Теоретико – пізнавальну – дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя.

2. Прогнозуючу – визначення тенденцій розвитку соціально-економічного життя.

3. Управлінську – забезпечення системи управління економічною сферою.

4. Соціальну – забезпечення економічної соціалізації працівників.

Основними науковими напрямками економічної соціології є:

• дослідження статистичних аспектів взаємозв’язку економічної і соціальної сфер (тобто відносин і взаємодії індивідів, соціальних груп, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві);

• вироблення підходів до розвитку економіки, як до соціального прогресу;

• а також функціонування і розвиток соціального механізму.

Економічна соціологія формує соціальний механізм, що об’єднує механізм економіки, соціального управління, організації та стимулювання праці, впровадження досягнень науки в практику.

Особливе значення для економічної соціології має наука управління виробництвом, що стосується проблем:

• оптимізації співвідношення політичного і господарського управління економікою і науково-технічним прогресом;

• ефективного поєднання централізованих і місцевих демократичних засад в управлінні;

• участі працівників в управлінні виробництвом та формування інститутів ефективного соціального контролю;

• вироблення ефективної кадрової політики та діяльності управлінських кадрів;

• вивчення економічної культури суспільства, що є предметом діяльності соціальних інститутів політики, прав, сім’ї, релігії, науки, мистецтва.

І тепер перейдемо до розгляду соціології праці. Але спочатку дамо визначення соціології праці.

Соціологія праці – це галузь соціології, яка вивчає закономірності формування, розвитку і функціонування різних соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) і пов’язаних з ними явищ і процесів у сфері праці.

Праця завжди була об’єктом вивчення фундаментальних наук. Людську працю крім соціології вивчають гуманітарні науки (філософські, економічні, правові, психофізіологічні); технічні (ергономіка – наука про пристосування праці та її умов до потреб людини); ергологія – наука про підвищення продуктивності праці; праксеологія – про найбільш ефективні дії і рухи працівника в процесі трудової діяльності; наукова організація праці (НОП) – наука про раціональну, ефективну організацію праці людей; гігієна праці – наука про безпечну, здорову працю, яка не шкодить здоров’ю людини, тощо. Як бачимо, кожна з цих наук вивчає об’єкт праці зі своїх позицій. Соціологія ж вивчає працю з соціологічного погляду, тобто з точки зору соціально-трудових відносин, коли праця стає фундаментом на якому базуються соціальні процеси і формуються соціальні відносини. Інакше кажучи, праця є не лише економічною, а і соціологічною категорією.

Об’єктом соціології праці таким чином є праця як суспільно значуще явище, а предметом соціології праці є структура та механізм соціально-трудових відносин, а також соціальні процеси у сфері праці.

В свою чергу соціально-трудові відносини класифікуються за:

• змістом діяльності: виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, громадсько-організаційні;

• змістом спілкування: міжособистістні, опосередковані та інші;

• за суб’єктами відносин: міжорганізаційні “колектив-колектив”, внутріорганізаційні “колектив-особистість”, “особистість-особистість”;

• за обсягом владних повноважень;

• за характером розподілу доходів: відповідно до трудового вкладу чи незалежно від нього;

• за ступенем регламентованості: формальні, неформальні, тобто офіційно не оформлені;

Уся сукупність соціально-трудових відносин – це є фактично все соціальне життя в трудових колективах, в якому визначається місце людини в трудовому середовищі, її ставлення до праці, мотиви праці і задоволеність нею, престиж та привабливість професії, взаємовідносини між працівниками, динаміка трудової поведінки і т.п., тобто всі ті процеси і явища, що підлягають соціологічному аналізу та вивченню.

Сутність праці, як соціального явища, виявляється у її функціях:

1. Найголовніша з них виробнича – створення матеріально-культурних благ і забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини;

2. Інша функція – забезпечення матеріального добробуту працівника та його сім’ї або соціально-відновлювальна функція;

3. Слідуючи функція – соціально-диференційна, з якою тісно пов’язана статусна функція праці, що визначає неоднакове значення у суспільстві різних видів праці;

4. Наступна функція праці стосується формування особистості або соціалізації особистості;

5. Насамкінець, праця безпосередньо впливає на формування ціннісних орієнтацій особистості, тобто виконує роль ціннісної функції стосовно мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.

Деякі автори відносять до сфери праці виконання нею теоретико-пізнавальної функції, що полягає у дослідження соціальних явищ і процесів та ролі праці у житті сучасного суспільства, аналізі ринку праці, пошуку реалізації трудового потенціалу працівника; прогностичної функції, що проявляється у виробленні прогнозів, щодо функціонування соціально-трудових відносин на сучасному етапі; а також: дослідницької, інформаційної та управлінської функцій.

Основними категоріями соціології праці є характер праці, зміст праці, умови праці, ринок праці, мотивація, праці адаптація, соціально-психологічний клімат, соціальний конфлікт та інші.

Характер праці - категорія, що виражає соціальну сутність праці, як суспільно значущого процесу.

Характер праці визначається з одного боку особливостями виробничих відносин, а з іншого – соціально-економічним становищем учасників суспільного виробництва.

Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці, розподільчі відносини та соціальні відмінності.

Відповідно до цих критеріїв виділяють такі види праці: суспільна праця, приватна, вільна, підневільна, добровільна, примусова.

За змістом праці вона поділяється: на просту і складну, творчу і репродуктивну, фізичну і розумову, ручну і механізовану, тощо.

Всі ці визначення змісту праці вам зрозумілі, тому, можливо, є сенс розшифрувати лише поняття творчої і репродуктивної праці для більш чіткого розуміння.

Творча праця передбачає постійний пошук нових рішень, самостійності та ініціативності працівника, а репродуктивна викликана повторюваністю трудових операцій.

Механізована праця включає в себе і автоматизовану систему праці.

Умови праці відносяться до одної з основних категорій праці. Це сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров’я працівника.

Вони включають: соціально-економічні умови, санітарно-гігієнічні, організаційні та соціально-побутові чинники.

До соціально-економічних умов відносяться тривалість робочого дня, оплата та стимулювання праці, професійна підготовка працівників і т.п.

До санітарно-гігієнічних умов праці відносять температурний режим, освітлення, шум, вібрація і т.д.

До організаційних – розпорядок праці, забезпечення необхідними матеріалами та інструментами.

До соціально-побутових – забезпечення працівників побутовими приміщеннями, харчуванням тощо.

До суб’єктивних категорій праці, як уже говорилося, відносяться: ставлення до праці, мотивація праці, трудова адаптація, соціально-психологічний мікроклімат.

1. Ставлення до праці – категорія, що виражає зв’язок між працівником та суспільством, працівником та працею, щодо виробництва та розподілу матеріальних благ.

2. Мотивація трудової діяльності – категорія праці, що спонукає до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей і завдань. Трудові мотиви поділяються на декілька груп:

   1. мотиви, що стосуються вибору професії та місця роботи;

   2. мотиви пов’язані з реалізацією особистістю засвоєних норм і цінностей (колективної солідарності, патріотизму) тощо.

3. Трудова адаптація – соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації шляхом її активної взаємодії з трудовим середовищем. Існують фізіологічна, професійна і соціально-психологічна трудова адаптація. Завдяки становленню адекватної трудової адаптації створюється відповідний соціально-психологічний клімат. Це – відносно стійкий загальний емоційний настрій, що формується в процесі спільної трудової діяльності колективу та спілкування між працівниками.

Тепер перейдемо до формування соціологічних ідей про працю. Воно охоплює три періоди: донауковий, класичний і сучасний.

1. Донауковий ІІІ ст. до н.е. – 18 ст. н.е. характеризується формуванням загальних уявлень про працю, її місця в житті людини та суспільства.

2. Класичний ХVІІІ – ХХ ст. характеризується від утопічних поглядів на працю (Т.Мор, Сен Сімон, Фур’є), вивчення особливостей індустріального суспільства до розробки основних категорій і понять соціології праці (Е.Дюркгейм, М.Вебер, К.Маркс)

3. Сучасний період і основні соціологічні теорії управління працею.

Сучасний період розпочався у 20-30 рр. ХХ ст. Саме в цей час центр розвитку соціології праці переміщається з Західної Європи до США завдяки американському інженеру Фредеріку Вінслоу Тейлору, який започаткував детальне вивчення праці з допомогою методу фотографії робочого процесу не лише окремого працівника, а і організацію діяльності та функціонування промислового колективу. Тейлор першим спробував виробити соціотехнічну систему, що об’єднала технічний і соціальний аспекти виробництва та обґрунтував основні засади теорії наукового менеджменту.

Найголовніші елементи системи праці по Тейлору є:

• нормування і раціоналізація трудового процесу;

• добір і професійне навчання робітників;

• дотримання принципів управління (значна заробітна плата, відповідні умови праці, висока денна норма, матеріальне стягнення за не виконання норми);

• вміння керувати робітниками, для чого необхідно: розум, знання, досвід, освіченість, здоров’я і т.п.;

• запобігання соціальним конфліктам, для чого необхідно створити відповідніумови праці робітникам.

Пізніше виникла теорія організації праці, що дістала назву “теорії людських стосунків”, психолога Єлтона Мейо, в основу якої покладено взаємозв’язок за результатами праці між психологічними взаємовідносинами працівників і керівників виробництва, тобто створення доброзичливого психологічного мікроклімату в колективі. Головним елементами теорії “людських стосунків”:

• орієнтація на людей, а не на технічний аспект виробництва;

• заміна індивідуальної винагороди – колективною;

• гуманізація праці та участь працівників у виробництві;

• позитивний морально-психологічний клімат;

• ступінь задоволеності працівників своєю працею.

Ця теорія дістала назву Хоторнський експеримент .

У формуванні сучасної соціології праці помітну роль відіграла також теорія “якості життя”. Завдяки працям Д.Рісмена і Дж. Гелбрейта. У США, починаючи з 70-х років ХХ ст набула поширення теорія Л.Девіса “якість робітничого життя”, що передбачає вивчення методом опитування та статистики:

• встановлення причин плинності кадрів;

• оцінку ефективності управлінських систем;

• вивчення впливу несприятливих умов праці на результати виробництва;

• вирішення конфліктів між управлінцями та працівниками, який може здійснюватись у формі страйку, саботажу, пікету (організованої протестної групи людей), а також не виконання наказів, обман керівництва, халтура, гальмування нововведень, приписок, тощо.

Соціологія праці і управління нині досить продуктивно розвивається й в Україні. Соціологи беруть участь у різноманітних дослідженнях економічної сфери. Найактуальнішою проблемою досліджень українських соціологів є виявлення ставлення людей до напрямів і форм економічних реформ, що відбуваються в країні, шляхів виходу з економічної кризи, ставлення до ринку, розвитку підприємництва, до процесів приватизації, ціноутворення, до особистого достатку, тощо.

Але, як показують опитування експертів з проблем економіки, основними причинами економічної кризи в Україні експерти визначають:

• відсутність чіткого плану та непослідовність політики реформування економіки;

• найгірші соціальні якості еліти (такі як приховане небажання здійснювати реформи, соціально-економічний егоїзм, домінування вузько-кланових інтересів над суспільними, корумпованість, тощо);

• професійна некомпетентність реформаторів;

• і окрему групу причин економічної кризи пов’язують з недостатньо розвиненими соціальними якостями населення (відсутність ринкового мислення, залишки зразків економічної поведінки людей за радянських часів, сліпа віра у доцільність використання чужого досвіду і т.п.)

І декілька слів стосовно проблеми зайнятості.

Зайнятість населення – діяльність, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу. Категорія зайнятості характеризується економічним, соціальним і демографічним змістом. Зайнятість в Україні має свої особливості. Це – значні масштаби нерегламентованої зайнятості (неформальної зайнятості); приховане безробіття (безробітний - аплікант); низька вартість робочої сили (9-13% замість 30-60% в структурі собівартості виробництва товарів і послуг), низька правова

Політика України у сфері зайнятості регулюється Законом України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991р, який який визначає правові, економічні та організаційні засади. Безпосередньо опікується цією проблемою Мінпраці і соц. політики та відповідні фонди і центри в областях і районах.